Голка (фільм)
Голка | |
|---|---|
| рос. Игла | |
.jpg) | |
| Жанр | фільм-трилер[1] і драматичний фільм  |
| Режисер | Рашид Нугманов |
| Сценарист | Олександр Баранов Бахит Кілібаєв |
| У головних ролях | Віктор Цой Марина Смірнова Петро Мамонов |
| Композитор | Віктор Цой |
| Кінокомпанія | Казахфільм |
| Тривалість | 81 хв. |
| Мова | російська |
| Локалізація | фільм не озвучили українською мовою для прокату в Україні |
| Країна | СРСР |
| Рік | 1988 |
| IMDb | ID 0097561 |
«Голка» (рос. «Игла́») — казахський радянський художній фільм так званої «нової хвилі» кінематографу, кінофлагман «перебудови», знятий 1987 року «Казахфільмом» на території сучасного Казахстану. Фільм викликав сенсацію своїм зображенням наркоманії, проблеми, про яку не можна було згадувати за радянської ідеології та яка вважалася винятково «західною» умовою, незважаючи на те, що вона вплинула на багатьох молодих радянців, особливо після радянської війни в Афганістані. У фільмі піднімаються незручні для влади теми бандитизму, наркоманії, втраченої молоді, радянської пропаганди в ЗМІ,[2] вперше в Радянському Союзі піднімається тема екологічної катастрофи Аральського моря.
Головного героя з іменем Моро грає відомий радянський рок-музикант, лідер гурту «Кино», Віктор Цой. Сюжет фільму розповідає про алматинську наркомафію і спробу визволити подругу головного героя від морфійної залежності, приправлений техніками ближнього бою проти вуличної банди, протистоянням між хорошими та поганими хлопцями, про боротьбу з власними пристрастями та недоліками, де герой знаходить сили піднятися в кульмінаційній сцені історії.[2]
Саундтреком до фільму в основному стали пісні гурту «Кино» (В. Цой, Ю. Каспарян, Г. Гур'янов, І. Тихомиров, А. Сигле). Деякі композиції гурту «Кино», які згодом стали культовими, створено в Алмати, під час знімань фільму: «Зірка на ім'я Сонце»,[3] «Місце для кроку вперед», «Пачка сигарет».[4] Решту музики, за невеликим виключенням, написали безпосередньо на «Мосфільмі» за декілька вечорів звукозапису.[3]
В часи другого етапу «перебудови», яка відкрила більше простору та терпимості до альтернативних ідей, зокрема в мистецтві, Цою та «Кино» дозволили офіційно виступати та давати інтерв'ю на радянському телебаченні. Пісні «Група крові» та «Зірка на ім'я Сонце» були неперевершеними, а коли Віктор Цой з'явився з цими піснями у фільмі «Голка», це було безпрецедентно.[5]
Головний герой, мовчазний юнак на ім'я Моро (Віктор Цой) приїжджає до Алмати (тодішньої столиці Казахської РСР), з метою отримати давній грошовий борг, який йому винен його знайомий Спартак (Олександр Баширов). Моро не хоче, щоб його батьки знали про його приїзд, і, шукаючи тимчасове житло, згадує дівчину, яку колись кохав. Моро просить дозволу на деякий час зупинитися у своєї колишньої подруги Діни (Марина Смирнова) і залишається у неї. Діна рада зустрічі. Спочатку все здається нормальним, але Моро відчуває певне занепокоєння щодо неї. Спостерігаючи за її поведінкою і дивними знайомими, Моро розуміє, що вона стала наркоманкою, а її "друзі" є частиною місцевої наркомафії.
Моро знайомиться з друзями Спартака і здобуває престиж, розправившись з двома рекетирами, які прийшли вимагати у Спартака гроші, але з цього моменту Моро стає об'єктом переслідувань.
Моро вирішує врятувати дівчину. Він нмагається вирвати Діну з кримінального світу, і забираючи її з руйнівного оточення, везе до свого будинку в віддаленому занепадаючому містечку поблизу Аральського моря, що пересихає. Там Діна має пройти лікування. Діна починає одужувати. Він ховає ампули з морфіном, які Діна провезла потай, і вона приходить до тями після проходження синдрому відміни. Її стан покращується. Моро і Діна вирушають до узбережжя і опиняються у безкрайній пустелі.
Боротьба Моро проти мафії перетворюється на справжній конфлікт. Він зустрічає опір кримінальних елементів, вступає з ними у сутички. Троє чоловіків зупиняють Моро на вулиці і просять його відійти поговорити убік, де вже чекає ціла банда наркоманів. Вони вимагають, щоб він протягом 10 хвилин повернув їм ампули, відомі як «скло», погрожуючи розправою. Потім вони накидаються на Моро, але він перемагає їх усіх своєю рішучістю і майстерністю у східних єдиноборствах.
Діна зривається і знову впадає в наркотичну залежність — коли Моро повертається додому, він знову бачить гумове кільце на її руці – дівчина знову вживає наркотики. Моро вирішує розправитися з постачальниками наркотиків.[6] Головний герой здогадується, що наркомафію очолює лікар Артур (Петро Мамонов). Моро і його люди вирішують звернутися до хірурга Артура, який використовує Діну та інших молодих людей для поширення наркотиків. Артур – лікар-торговець наркотиками, який поглинений власним відчаєм і спочатку намагається втопитися, але потім змінює свою поведінку і запевняє Моро, що готовий допомогти Діні позбутися наркотичної залежності. Як тільки лікар закінчує свою промову, він помічає, що Моро і його люди зникли безслідно. Моро знову везе Діну до моря, і, покидаючи попереднє місце, він кидає ампули у вогонь, де вони вибухають. Перебуваючи далеко від усіх людей вони знову стикаються з суворою реальністю її наркотичної залежності.
Фільм закінчується трагічним протистоянням Моро і наркоторговців. Втомлений від вирішення складних питань, пізнього зимового вечора, в безлюдному парку, Моро йде порожньою алеєю, коли раптом перехожий (Ернар Абілєв) підходить до нього з темряви і, під приводом дати йому вогню, щоб запалити сигарету, двічі встромляє йому в живіт ніж. Моро з важкістю підводиться, запалює сигарету і йде в іншому напрямку. Залишаючи кривавий слід на снігу, Моро самотньо йде в зимову темноту ночі, в невідомість, з болем, холодом і відчуженим, під мелодію пісні «Група крові» про м'яке крісло і картату ковдру.[2] Його доля залишається невідомою.
- Віктор Цой — Моро
- Марина Смірнова (з Ленінграду) — Діна. Смирнова, студентка архітектурного факультету, була представлена світу кіно Віктором Цоєм. Її вибрала Наталія Разлогова за фотографією з альбому Віктора. Пізніше Марина стане радіоведучою. Десять років пропрацювала ді-джеєм на санкт-петербурзькій радіостанції «Балтика».[7]
- Петро Мамонов («Звуки Му») дебютував в ролі лікаря-торговця наркотиками.[8]
- Олександр Баширов (друг і однокурсник Нугманова) — Спартак
- інші: Архімед Іскаков, Олександр Конкс, Рахимжан Абдикадиров, Райхан Канатбаєв, Володимир Даниленко, Марат Азімбаєв, Ернар Абілєв, Рустем Тажибаєв, Ігор Старцев та ін.
- Режисер — студент третього курсу ВДІКа, рокер Рашид Нугманов
- Сценарій: Александр Баранов і Бахит Кілібаєв
- Оператор-постановник: Мурат Нугманов
- Художник-постановник: Мурат Мусін
Фільм вже був у виробництві в 1987 році, коли кіностудія «Казахфільм» вирішила замінити режисера і запропонувала Рашиду Нугманову зняти його, коли той приїхав на канікули до рідного міста Алмати. Нугманов погодився за умови, що головну роль зіграє Віктор Цой.[9] Сценарій, який відхилив попередній режисер, потрапив до рук Нугманова і Цоя за два тижні до початку зйомок, і за тим його було перероблено — вони зняли ту саму історію, але діалоги вигадували самі на знімальному майданчику.[10]
Фільм знімали біля Аральського моря в жовтні, коли було дуже холодно, хоча герої вдавали, що насолоджуються теплою погодою, а також у листопаді-грудні 1987 року в Алмати. Зйомки на Аралі були завершені в 10-денний період проти запланованих 45, що вивільнило величезну кількість часу для подальших зйомок в Алмати.[11] Перша сцена фільму, де Віктор йде провулком і запалює сигарету, була знята в Москві, а остання сцена з засніженою алеєю на вулиці Тулебаєва була знята в січні – всі чекали сильного снігопаду, Цой залишився на Новий рік, і приблизно 8 січня почав падати сніг. Герой цього фільму в якомусь сенсі — людина нізвідки, і був дуже близький по духу Віктору Цою. Віктор Цой був незадоволений зайвою грубістю свого героя в епізоді в лікарні: зокрема, йому не сподобалося висловлювання «Він тебе трахає?», і пропонував його прибрати.[12]
26 серпня 1988 року відбувся прем'єрний показ «Голки» в Алмати. 19 січня 1989 року прем'єра «Голки» пройшла в Українському домі кінематографістів в Києві.[13] В лютому 1989 року фільм виходить в прокат в Москві. Держкіно присуджує картині першу прокатну категорію, що означає тисячу копій на плівці 35 мм для кінотеатрів і 350 копій на плівці 16 мм для сільських кінопересувок. Фільм виходить одночасно на сотнях кіноекранів по всьому Радянському Союзу.[13]
У першій рік виходу кінофільму на екрани його переглянули 14,5 млн осіб. На телебаченні фільм вийшов у 1989 році. В кінотеатрах фільм йшов цілий рік, а Цоя журнал «Радянський екран» назвав актором року.[14]
На МКФ в Західному Берліні, 1989 року (понеділок, 15 лютого, Atelier Am Zoo, 19.00)[13] відбувся перший показ «Голки» за кордоном.[15] В м. Нюрнберг в ФРН (1990) фільм був удостоєний Головного призу Міжнародного кінофестивалю.[16] Американський продюсер Кіт Ротман пропонував зняти рімейк «Голки» в США, та Нугманов зустрів цю ідею без ентузіазму.[13]
1 травня 1989 року — перший показ «Голка» і «Йя-ХХА» в США (університет UCLA).[13]
15 липня 1989 року — «Голка» на кінофестивалі в Wine Country (Каліфорнія, США).[13]
8 вересня 1989 року — Нугманов вилетів в північноамериканське турне з фільмом «Голка», яке триває до 13 листопада.[13] Рашид відвідає з показами Торонто, Клівленд, Новий Орлеан, Лос-Анжелес, Ванкувер, Денвер, Чикаго, Монреаль і Нью-Йорк.[13]
Фільм-дебют режисера Рашида Нугманова отримав приз журі кіноклубів «Особливий погляд» на кінофестивалі популярних жанрів «Золотий Дюк» (10-17 вересня) в Одесі. Цей фільм сильно відрізнявся від фільмів, які були представлені на кінофестивалі. Наталія Разлогова фестиваль «Золотий Дюк» назвала фестивалем «татового кіно».[17]
В січні 1990 року фільм було показано в Парк-Сіті на фестивалі Санденс в Солт-Лейк-Сіті (Юта, США).[18]
Саундтрек фільма складається з пісень та інструментальних композицій гурту «Кино», а також деяких композицій інших авторів. Аранжування та звучання пісень і інструментальних композицій, записаних гуртом «Кино» на кіностудії «Мосфільм» дещо відрізняються від альбомних версій. Тоді ж на кіностудії гуртом були записані «Невесела пісня» та «Слідкуй за собою», а також інструментальна композиція «Діна», які в кінокартину не увійшли. А згодом, за винятком «Бошетунмай», увійшли до збірки «Кино в кино», випущеної на CD лейблом «Moroz Records» у 2002 році.
Фільми «Асса» та «Голка», що вийшли на екрани під час перебудови, допомогли Віктору Цою та гурту «Кіно» стати популярними в усьому Радянському Союзі, а також привернули міжнародну увагу. Гурт виступив перед 70-тисячною аудиторією під час концерту на стадіоні «Лужники» в Москві 24 червня 1990 року.
Місце зйомок фінальної сцени «Голки» на вулиці Тулебаєва в Алмати стало одним із багатьох меморіалів Віктору Цою. У 2017 році було відкрито алею, присвячену фільму, а на доріжці, вимощеній кам'яною плиткою, було встановлено металеві таблички з текстами пісень Цоя. Пізніше, 21 червня 2018 року, на алеї було відкрито пам'ятник Цою.
У 2010 році, щоб відзначити 20-ту річницю смерті Цоя, вийшла ремастерована та доповнена версія фільму з новою музикою, графікою та зміненим фіналом під назвою «Голка Remix» ((рос.) Игла Remix). На відміну від оригіналу, де незрозуміло, чи вижив персонаж Цоя після поранення в кінці фільму, у «Голка Remix» показано, що він вижив.
- ↑ http://www.cinemagia.ro/filme-thriller/1988/?pn=6
- ↑ а б в Друженко, Тетяна (18 серпня 2017). Розбиті зміни. «Дзеркало тиждня» (укр.) . Процитовано 13 вересня 2025.
- ↑ а б Еловая субмарина. Виктор Цой. «Дети минут» — 2008 г. «История русского рока» Александра Липницкого на канале «Ностальгия»
- ↑ «„Игла“ 25 лет спустя [Архівовано 17 травня 2019 у Wayback Machine.]» КТК «Наша правда» (рос.)
- ↑ У колі муз В.Цой. "Але я збитий з ніг дощем" (PDF), Газета Кіровоградської обласної комсомольської організації «Молодий комунар» № 11 (4144), Кіровоград, 16 березня 1991, с. 9
- ↑ Голка (PDF), Київська муніципальна газета «Хрещатик» № 45 (3261), Київ, 13 березня 2008, с. 11
- ↑ Цой, она и «Игла» [Архівовано 26 грудня 2015 у Wayback Machine.] Марина ХЕГАЙ, 20.02.2009
- ↑ Сулькин, Олег (16 червня 2021). Скончался рок-музыкант и актер Петр Мамонов. «Голос Америки» (рос.) . Процитовано 13 вересня 2025.
- ↑ О. Сапрыкина. Рашид Нугманов: «Виктор Цой — последний романтический герой нашей страны в нынешнем столетии» // «Ленинская смена», 1991
- ↑ Байдакова Т. Виктор Цой: «Это мое право — любить ночь…» // Советский Экран, № 02-1990
- ↑ Літопис. 1987 рік [Архівовано 25 квітня 2017 у Wayback Machine.] www.yahha.com
- ↑ Ответы Рашида Нугманова на «Частые Вопросы» по фильму «Игла» Архівовано липень 2, 2015 на сайті Wayback Machine..
- ↑ а б в г д е ж и Літопис 1989 рік [Архівовано 24 квітня 2017 у Wayback Machine.] www.yahha.com
- ↑ Журнал «Советский экран» № 8, апрель 1990. Архівована копія від 2015-04-02
- ↑ Дмитрий Мишенин. Рашид Нугманов: «Я еще, помню, спрашивал — а перспективный ли актер Брюс Уиллис?» Режиссер «ИГЛЫ» — о своем неснятом киберпанк-фильме «Цитадель смерти», сотрудничестве с Уильяммом Гибсоном и пауке Борисе [Архівовано 23 вересня 2015 у Wayback Machine.] | 16 января 2014 | www.colta.ru
- ↑ Рашид Нугманов [Архівовано 2 квітня 2017 у Wayback Machine.] brod.kz
- ↑ з інтерв'ю Наталії Разлоговой з фестивалю «Золотий Дюк» на теплоході Федір Шаляпін, 1989 рік
- ↑ Стаття «Літопис 1990» на сайті Рашида Нугманова [Архівовано 1 квітня 2017 у Wayback Machine.] www.yahha.com
- Про фільм «Голка» на сайті Рашида Нугманова [Архівовано 2 липня 2015 у Wayback Machine.]
 | |
|---|---|
| Тематичні сайти | |
| Нормативний контроль |
