Голіцин Микола Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Голіцин Микола Борисович
NBGolitsyn.jpg
Народився 8 (19) грудня 1794(1794-12-19)
Москва, Flag of Russia.svg Російська імперія
Помер 22 жовтня (3 листопада) 1866(1866-11-03) (71 рік)
Богородське Новооскольського повіту Курської губернії, Flag of Russia.svg Російська імперія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Псевдонім prince N. Boulgak[1]
Діяльність музикант, літератор
Відомий Бетховен присвятив йому симфонічну увертюру "Освячення дому" і 3 струнних (Голіцинських, ор. 127, 130, 132) квартети
Титул князь
Діти син: Голіцин Юрій Миколайович (1823 - 1872), диригент і композитор.
Нагороди
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня

Голіцин Микола Борисович (8 (19) грудня 1794(17941219), Москва22 жовтня (3 листопада) 1866, Богородське Новооскольського повіту Курської губернії) — князь, офіцер. Учасник Франко-російської війни 1812 року, закордонних походів російської армії, кримської війни. Меценат, літератор, музичний критик, музикант. Один із засновників російської школи гри на віолончелі. Один з членів Петербурзького філармонічного товариства і Товариства любителів музики. За своє життя князь дав близько 400 благодійних концертів. Творчість Голіцина високо цінували М. І. Глінка і О. С. Даргомижський.

Біографія[ред.ред. код]

Закінчив Корпус пажів у 1810 році. Учасник Франко-російської війни 1812, ординарець Багратіона, прославився хоробрістю в боях під Смоленськом, Бородіно, Тарутином, Малоярославцем, Вязьмою, нагороджений за хоробрість Золотою шпагою. З 1826 року Микола Борисович служив на Кавказі де подружився з Олександром Грибоєдовим. У 1832 - 1835 роках Голіцин - чиновник міністерства фінансів. Після відставки, з 1835 року жив у Богородському, яке викупила для нього його сестра, Потьомкіна Тетяна Борисівна, займався музичною і літературною діяльністю.

Микола Борисович пропагував творчість Бетховена в Росії, листувався з Бетховеном з 1822 по 1827 рік, аж до смерті композитора. Великий композитор присвятив Голіцину три струнних квартети, на замовлення Голіцина Бетховен написав увертюру «Освячення дому». У Росії за ініціативою Голіцина вперше прозвучала «Урочиста меса» Бетховена (за двадцять років до виконання її на батьківщині композитора). Голіцин був знайомий також з Шопеном. Свій полонез присвятив йому Огіньський.[2]

Павільйон усипальниці князів Голіциних. Літографія XIX століття.

Був у дружних стосунках з Олександр Сергійович Пушкіним. Поет вважав, що саме князь найкраще перекладає французькою мовою його твори. Восени 1836 року в Артеку (маєтку сестри Т. Б. Потьомкіної) Голіцин переклав французькою мовою «Бахчисарайський фонтан». Перекладав французькою вірші Івана Козлова і Миколи Язикова.

Сучасний вигляд усипальниці Голіциних при церкві преподобних Антонія і Феодосія Свято-Успенської Святогірської лаври

У 1855 році під час Кримської війни зібрав з селян села Богородське загін добровольців, що отримав назву Новооскольської 45-ої дружини, очолив її і взяв участь в обороні Севастополя (з ним у боях брали участь син і онук).

У 1858 році в Берліні, Парижі, Лондоні опублікована праця М. Б. Голіцина "Про можливе з'єднанні Російської церкви з Західною без зміни обрядів православного богослужіння",[3] що було причиною домашнього арешту князя. Завдяки громадській думці і клопотанням друзів і родичів покарання скасували, але негласне спостереження залишилося.

Восени 1866 року Микола Борисович Голіцин серйозно застудився, однак хорошого лікаря в околицях Богородського не знайшли і князь Голіцин помер 22 жовтня (4 листопада). Похований у Святогірській усипальниці при церкві преподобних Антонія і Феодосія Свято-Успенської Святогірської лаври.[4]

Автор мемуарів. [5]

Нагороди[ред.ред. код]

За мужність в боях під час Франко-російської війни 1812 Микола Борисович Голіцин був нагороджений:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Record #107396286 // general catalog of BnF
  2. Александр Люсый. Догматы и ноты. Николай Голицын – предтеча экуменизма.
  3. Александр Люсый. Догматы и ноты. Николай Голицын – предтеча экуменизма.
  4. В. Дедов. Святогорское имение и его владельцы с конца XVIII до начала XX века. - Донецк, 2010, с. 37.
  5. Голицын Н. Б. – Офицерские записки, или Воспоминания о походах 1812, 1813 и 1814 годов (1838)

Посилання[ред.ред. код]