Городецький Юхим Наумович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Городецький Юхим Наумович
Народився 16 (29) січня 1907
Вінниця, Подільська губернія, Російська імперія
Помер 20 червня 1993(1993-06-20) (86 років)
Москва, Росія
Поховання Востряковський цвинтар
Громадянство СРСР СРСР → Росія Росія
Діяльність історик, викладач університету
Галузь історія[1] і Жовтневий переворот 1917[1]
Alma mater Етнологічний факультет МДУd
Науковий ступінь доктор історичних наук
Знання мов російська[1]
Заклад Московський інститут філософії, літератури, історії
У шлюбі з Поліна Веніамінівна Гурович
Діти сини Євген та Олександр, дочка Інна
Нагороди
медаль «За оборону Москви» медаль «За оборону Сталінграда» медаль «За оборону Кавказу» медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
Сталінська премія
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Городецький.

Юхим Наумович Городецький (16 (29) січня 1907, Вінниця, Подільська губернія — 20 червня 1993(1993-06-20), Москва) — український радянський історик та історіограф, доктор історичних наук.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Юхим Городецький 16 січня (29 січня за новим стилем) 1907 року[2] у Вінниці Подільської губернії в єврейській родині.

У 1926—1928 роках навчався в педагогічному технікумі в Києві, член ВКП(б)/КПРС з 1927 року. З 1928 по 1930 рік навчався на етнологічному факультеті Московського державного університету (колишній факультет суспільних наук), потім — в аспірантурі Московського інституту філософії, літератури та історії (1931—1933), який відокремлювався від Московського державного університету, а потім у 1941 році знову був з ним об'єднаний. У 1933—1942 роках — науковий співробітник редакції «Історія громадянської війни в СРСР». Працював у МІФЛІ, в 1935 році під керівництвом Ісака Мінця захистив кандидатську дисертацію на тему «Центральна рада».

У 1940 році Юхим Городецький був призначений доцентом кафедри історії СРСР історичного факультету Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, з 1942 року працював в апараті ЦК ВКП(б), одночасно викладав у Вищій партійній школі при ЦК КПРС та Академії державної служби при ЦК.

У 1943 році йому була присуджена Сталінська премія за працю з історії Громадянської війни в Росії. Під час німецько-радянської війни його сім'я була евакуйована на Урал в Красноуфімськ. До Москви Юхим Городецький повернулася в 1944 році[3]. Городецький став лектором ЦК ВКП(б), отримав посаду заступника завідувача відділом науки Управління пропаганди і агітації.

Воював Юхим Городецький на фронтах війни: старшим політруком, мав нагороди за оборону Москви, Сталінграда і Кавказу. Після війни був нагороджений медаллю "За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр .. ".

Наприкінці 1940-х років Юхим Городецький був у когорті радянських істориків, проти яких Аркадій Сидоров виступав у рамках кампанії Сталіна в боротьбі з «безродним космополітизмом» — більшість вчених були єврейськими інтелектуалами[4]. Після смерті Йосипа Сталіна в СРСР стали відновлюватися норми історичної науки, і радянські історики в наступне десятиліття прагнули викорінити фальсифікації і спотворення останніх років правління Й. В. Сталіна.

У 1960—1989 роках працював в Інституті історії (з 1968 року — Інститут історії СРСР), обіймав посаду заступника голови Наукової ради Академії наук СРСР «Історія історичної науки». У 1961 році був удостоєний премії імені М. В. Ломоносова за роботи з історії революційної і державної діяльності В. І. Леніна. У 1964 році захистив в Інституті історії докторську дисертацію на тему «Велика Жовтнева соціалістична революція і створення Радянської держави».[5] У наступні роки працював у галузі історіографії Жовтневої революції.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Член редколегій щорічника «Історія та історики» (1965—1987) і збірника «Історичні записки» (1970—1990)[6].

Автор робіт з історії Російської імперії початку XX століття, епохи Жовтневого перевороту та громадянської війни, проблемам методології, історіографії, джерелознавства та історії радянської культури. Брав участь у створенні низки колективних праць і монографій. Багато робіт Юхима Городецького переведені іноземними мовами.

Родина[ред. | ред. код]

Був одружений з Поліною Веніаміновною Гурович, теж істориком; у них були діти — сини Євген та Олександр, а також донька Інна[3].

Помер Юхим Городецький 20 червня 1993 року в Москві[2]. Похований на Востряковському кладовищі[7]. В Інституті російської історії РАН зберігається особиста справа Юхима Городецького.

Основні роботи[ред. | ред. код]

  • История гражданской войны в СССР. М., 1942. Т. 2 (член авторского коллектива);
  • Бурджалов Э. Н., Городецкий Е. Н., Минц И. И., Яковлев Н. Н. История СССР. Часть III — Вторая половина XIX века — начало XX века. Учебное пособие для слушателей ВПШ при ЦК ВКП(б). М., 1946;
  • «Из истории Московского университета. 1917—1941» (1955, редактор);
  • «Свердлов. 1885—1919. Жизнь и деятельность» (1961; в соавт.);
  • Рождение Советского государства. 1917—1918 гг. М., 1965 (2-е изд. 1987);
  • Ленин — основоположник советской исторической науки: история советского общества в трудах В. И. Ленина. М., 1970;
  • Свердлов. М., 1971 (в соавт. с Ю. П. Шараповым; в сер. «ЖЗЛ»);
  • Советская историография истории Великого Октября. 1917 — середина 30-х гг. М., 1981;
  • Историографические и источниковедческие проблемы Великого Октября (середина 30-х-60-е гг.). Очерки. М., 1982.

Література[ред. | ред. код]

  • Булыгина Т. А. Общественные науки в СССР 1945—1955 гг. М., 2000;
  • Костырченко Г. В. Сталин против «космополитов». Власть и еврейская интеллигенция в СССР. М, 2009;
  • Лельчук В. С. Уроки Городецкого (к 90-летию со дня рождения) // Отечественная история. 1997. № 1;
  • Лавров В. М. Ученый, наставник, человек (Чтения памяти Е. Н. Городецкого) // Археографический ежегодник за 1994 г. М., 1996;
  • Покровский А. С. Е. Н. Городецкий как археограф и источниковед истории Великого Октября (К 80-летию со дня рождения) // Археографический ежегодник за 1987 г. М., 1988;
  • Покровский А. С., Лавров В. М. Диалог об учителе (Памяти Е. Н. Городецкого) // Кентавр. 1993. № 6;
  • Тихонов В. В. Историк Е. Н. Городецкий и кампания по борьбе с «безродным космополитизмом» // Исторический журнал: научные исследования. 2013. № 2.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Czech National Authority Database
  2. ↑ а б ГОРОДЕЦКИЙ Ефим Наумович. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 21 липня 2020.
  3. ↑ а б «In Memoriam: Evgeniˇı E. Gorodetskiˇı (1941—2015) and Sergeˇı B. Kiselev (1951—2015)» [Архівовано 17 серпня 2016 у Wayback Machine.], M. A. Anisimov & J. V. Sengers, International Journal of Thermophysics, (2016) 37:40.
  4. ↑ «Translator's Introduction» [Архівовано 12 серпня 2020 у Wayback Machine.] by Donald J. Raleigh (Ed.) in Édourd Burdzhalov. Russia's Second Revolution: The February 1917 Uprising in Petrograd. — Bloomington : Indiana University Press[en], 1987. — С. ix—xxii. — ISBN 0-253-20440-2.
  5. ↑ Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора исторических наук. Архів оригіналу за 26 січня 2020. Процитовано 21 липня 2020.
  6. ↑ Городецкий Ефим Наумович [Архівовано 21 липня 2020 у Wayback Machine.] // Российская еврейская энциклопедия
  7. ↑ ГОРОДЕЦКИЙ Ефим Наумович (1907—1993). Архів оригіналу за 9 лютого 2020. Процитовано 21 липня 2020.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Городецький_Юхим_Наумович&oldid=42189534