Грицівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Грицівка
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район Прилуцький район
Громада Талалаївська селищна громада
Основні дані
Засноване 1666
Населення 237
Площа 1,2 км²
Густота населення 197,5 осіб/км²
Поштовий індекс 17213
Телефонний код +380 8–04634
Географічні дані
Географічні координати 50°55′02″ пн. ш. 33°03′20″ сх. д. / 50.91722° пн. ш. 33.05556° сх. д. / 50.91722; 33.05556Координати: 50°55′02″ пн. ш. 33°03′20″ сх. д. / 50.91722° пн. ш. 33.05556° сх. д. / 50.91722; 33.05556
Середня висота
над рівнем моря
128 м
Водойми Ромен
Найближча залізнична станція Талалаївка
Відстань до
залізничної станції
10 км
Місцева влада
Адреса ради 17212, село Рябухи, вулиця Садова, 9а
Карта
Грицівка. Карта розташування: Україна
Грицівка
Грицівка
Грицівка. Карта розташування: Чернігівська область
Грицівка
Грицівка
Мапа
Мапа

Гри́цівка — село в Чернігівській області України. За адміністративним поділом до липня 2020 року село входило до Талалаївського району, а після укрупнення районів входить до Прилуцького району. Входить до складу Талалаївської селищної громади. Розташоване на правому березі річки Ромен, за 10 км від залізничної станції Талалаївки. Населення — 237 осіб, площа — 1,2 км².

Археологія[ред. | ред. код]

Біля села є курганII-I тисячоліття до н. е. і городище XI-XIII століть з поселеннями II-I тисячоліття до н. е. і XI-XIII століть[1].

Історія[ред. | ред. код]

У 17-18 століттях — передмістя сотенного центру міста Красний Колядин, за 2 версти через річку. Вперше згадується 1666. Тоді ж входило до Красноколядинської сотні Прилуцького полку.

1666 — 7 господарств селян, які «орали на 2-х волах»; козаки не показані.

1729 налічувало 25 дворів селян і 9 дворів підсусідків (козаки не показані).

1780 — 9 дворів (10 хат) селян, якими володіли красноколядинський сотник Петро Семенович Максимович і сотник Глинської сотні Антон Крижанівський, 7 дворів (9 хат) і 4 хати підсусідків. Того року вже вказано станове козацьке населення — 29 дворів (49 хат) козаків, 2 двори (2 хати) і 2 бдв. хати козачих підсусідків.

Біля Грицівки розташовувалися кургани скіфського часу (5-3 ст. до н. е.), виявлені городища і поселення періоду Київської держави (9-13 ст.). Після анексії Гетьманщини Російською імперією, Грицівка 1782 відійшла до Роменського повіту Чернігівського намісництва.[2] У 1802р в зв'язку з утворенням Чернігівської губернії село Грицівка увійшло до Конотопського повіту. Згідно «Списка населённых мест: Черниговская губерния» в 1859р в селі Грицівка нараховувалося 86 дворів. Проживало 313 чоловіків і 236 жінок (549 жителів)[3]. Особливо славилися грицівчани у вирощуванні тютюну.

Селище є на мапі 1812 року.[4]

З 1917 — у складі УНР. Козацька частина села активно підтримала відновлену українську державу, взявши участь у війні проти російських більшовиків (зокрема, хорунжий Володимир Назаренко). З 1921 — стабільний комуністичний режим, який з 1929 вдався до систематичного терору проти незалежних господарників. 1932 комуністи почали убивства голодом, відтак село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР.

Восени 1941 сталінська влада залишила село, 1943 — повернулася.

З 1991 — у складі Талалаївського району держави Україна.

До 2020 року було підпорядковане Рябухівській сільській раді.

Уродженці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська радянська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — 1007 с. — ISBN 5-88500-011-5.
  2. Шкоропад Д. О., Савон О. А. — Прилуччина: Енциклопедичний довідник. 2007. — 132 с.
  3. ИнфоРост, Н. П. ГПИБ | Вып. 48 : Черниговская губерния : ... по сведениям 1859 года. - 1866. elib.shpl.ru. Архів оригіналу за 12 грудня 2021. Процитовано 6 грудня 2021.
  4. Большая карта Российской Империи 1812 года для Наполеона. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 7 грудня 2021. Процитовано 7 грудня 2021.

Література[ред. | ред. код]

  • Шкоропад Д. О., Савон О. А. Прилуччина: Енциклопедичний довідник. 2007. — 132 с.