Красний Колядин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Красний Колядин
K koladyn герб.gif
Герб
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Талалаївський район
Рада/громада Красноколядинська сільська рада
Код КОАТУУ 7425382001
Основні дані
Засноване 1636
Населення 1039
Площа 0,334 км²
Густота населення 3110,78 осіб/км²
Поштовий індекс 17210
Телефонний код +380 4634
Географічні дані
Географічні координати 50°56′47″ пн. ш. 33°02′31″ сх. д. / 50.94639° пн. ш. 33.04194° сх. д. / 50.94639; 33.04194Координати: 50°56′47″ пн. ш. 33°02′31″ сх. д. / 50.94639° пн. ш. 33.04194° сх. д. / 50.94639; 33.04194
Середня висота
над рівнем моря
153 м
Водойми Ромен
Місцева влада
Адреса ради 17210, Чернігівська обл., Талалаївський р-н, с. Красний Колядин, вул. 30-річчя Перемоги, 15, тел. 2-46-19
Карта
Красний Колядин is located in Україна
Красний Колядин
Красний Колядин
Красний Колядин is located in Чернігівська область
Красний Колядин
Красний Колядин

Кра́сний Коля́дин — село в Україні, в Талалаївському районі Чернігівської області. Населення становить 1039 осіб. Орган місцевого самоврядування — Красноколядинська сільська рада.

Батьківщина Гетьмана України Іоанна Самойловича[1]. До російсько-більшовицької окупації — станове козацьке містечко.

Історія[ред.ред. код]

Село засновано на території Речі Посполитої у 1630-х роках. Фундаторами поселення стали стольники князя Яреми Вишневецького, які намагалися поширити вплив свого патрона на землі лівого берега Десни, що відносилися до королівщини. Село мало податкові пільги та привілей на ярмарок. Осадники Красного Колядина заснували село Голінку.

Археологія[ред.ред. код]

За версіями дослідників на території Красного Колядину існувало городище Глібль.

Глібль — давньоруське місто в Чернігівській землі, згаданий в Іпатіївському літописі під 1147 роком, коли на відміну від Всеволожу, Білої Вежі, Бохмач, Уненеж витримав облогу військ великого князя київського Ізяслава Мстиславича. Найімовірніше, був знищений під час Батиєвої навали.

Розташування Глебля є дискусійним. За Карамзіним він розташовувався на місці села Старий Глєбов Чернігівської області, яке нині затоплене водами Київського водосховища. Згідно з аналізом Голубовського, підтримуваного Насоновим і більшістю інших істориків, ототожнюється з городищем у села Красний Колядин Талалаївського району Чернігівської області, вперше описаним в XVII столітті Павлом Алеппським і досліджене згодом Василем Ляскоронського.

Городище — одна з визначних пам'яток такого роду в окрузі і в цілому не суперечить характеру літописного Г. Виникло в кін. 11 ст., в 12 — 13 ст. складалося, напевне, з трьох частин: дитинця (Гуляй-Городок), окольного міста (Замок) і посаду (Фортеця).[2]

Козацькі часи[ред.ред. код]

У визвольній війні українського народу 1648—1654 року козаки Красноколядинського полку брали активну участь. Ще на початку війни укріплений замок князя Вишневецького був взятий і пізніше повністю занепав. Про цей замок наприкінці XIX ст. були живі перекази. 90-річний дід, посилаючись на свого діда оповідав:

«На цьому місці, котрий і тепер Замком зветься, стояли високі стіни, на стінах було, крий Боже, скільки гармат! Оцим замком володів лях».
У 1654 році єрусалимський монах патріарх Макарій проїжджав через Красний Колядин і його племінник, що супроводжував патріарха, залишив наступний запис: «Прывезлы нас в город, называемый Красным, с велыкымы укреплениямы й цытаделлю, высящею на краю горы».

На мапу французького інженера Боплана, датується початком 17 ст., містечко нанесене під назвою «Красной». З 1649 року Красне становиться сотенним містечком Прилуцького полку, у підпорядкуванні якого було 73 населених пункти. На території обох берегів верхньої течії річки Ромен у 1649 році знаходилося чотири сотні: Красноколядинська, Кропив'янська, Голінська і Корибутівська. В 1654 році Кропив'янська сотня була розформована, в 1647 році за нею послідувала Голінська, а кінець 17 ст. залишилась тільки Красноколядинська сотня. Першим сотником, що взяв безпосередню участь у визвольній війні був Тишко Гавриленко.

Зразок печатки Красного Колядина віднайдено на купчій 1730 р. Герб містечка на печатці мав такий вигляд: у бароковому картуші — серце, над яким — лицарський хрест. Навколо герба вміщено напис «П. М. К. К.». Призабуті кольори герба виглядали правдоподібно так: на червоному тлі — золоте серце, супроводжуване вгорі золотим хрестом. Герб обрамлено золотим бароковим картушем.

Хоча Красний Колядин мав статус сотенного містечка, канцелярія знаходилася в селі Рябухи. Дані ревізії 1764 року засвідчують, що кількість населення, яке проживало на території Красноколядинської сотні, становила: козаків виборних — 1375 осіб, підпомічників — 133, дворян, різночинців і посполитих — 5115, тож загальна кількість становила 6623 особи. У стародавньому Колядині були три дерев'яні церкви, 257 дворів з передмістями і 351 хата. Вдовж річки Ромен вишикувалося чотири вітряки. Жителі містечка займалися, в основному, хліборобством і скотарством оскільки орної землі було в той час вдосталь. А от лісів будівельних і дров'яних було обмаль, тож мешканці опалювали свої оселі соломою і очеретом. У Красному Колядині кожного понеділка в першій половині дня проходили торги. На рік проводилось три ярмарки: перша — в день П'ятиденниці, друга — на Воздвиження, третя — на день Миколи Чудотворця. Всі три ярмарки тривали протягом трьох днів. Товар привозили з Прилук, Путівля, Борзни, Батурина та інших місць. З Гадяча і Ромнів доставляли донську рибу, сіль. На літніх торгах продавалося багато великої рогатої худоби. Людей на такі ярмарки збиралося більше трьох тисяч.

В 1668 році Красноколядинським сотником став Іван Самойлович. Народився він у містечку Ходорів на Житомирщині. Він мав трьох братів: Василя, Мартина і Тимофія, які згодом стали священиками. С. Величко в своєму літописі писав: «Той Іван Самойлович був священицький син, а в той час тогобічної руїни й розору, коли багато тогобічних людей переходили для вигіднішого життя на цей бік Дніпра, то й він, Самойлович, зі своїм батьком — священиком, бувши небагатий, прийшов на цей бік Дніпра і почав жити в Красному Колядині, що достатньо знав козако-руське письмо, був розумним, красної вроди, схильний та прихільний до людей, то й був через те поставлений навзабарі в час гетьмаства Брюховецького в тому таки Красному Колядині сотенним писарем».

Самойлович одружився з Марією Іванівною Голуб — дочкою заможного мешканця Красного Колядина. Якийсь час був писарем у Веприку, а потім повернувся в Красний Колядин, але вже сотником. Пізніше був уже Чернігівським наказним полковником. «… в липні місяці (1672 році), у таборі козацькому, між містами Путівлем і Конотопом, на місці званому Козацька Діброва, куди всі урядники і депутати зібрались…. обрано на Гетьмана Обозного Генерального Івана Самойловича».

Конотопські статті про обрання Самойловича підписала козацька старшина, в тому числі і Красноколядинський сотник Павло Загурський.

У грудні 1708 разом з шведським Карлом XII гетьман І . Мазепа пройшов Красний Колядин. Про це свідчать ряд документів, як, наприклад, в записах про допити старшин, які перейшли від Мазепи на сторону росіян, є такі свідчення: «… как швед с Мазепою были в Красному Колядыни». З листа А. І. Ушакова до Петра І 1708 року 30 листопада: «Всемилостивейший Государь, довожу Вашему Величеству о неприятеле по квартирам в Бубнах, в Медвежем, во Грыцеевке и в других деревнях и в местечке Красный Колядин». Вірогідно, що Красний Колядин зазнав кари від московського царя, за те, що дав прихисток військам Мазепи, бо «Історія Русів» пише, що від Государя було послано війська руйнувати і нищити ті селища, де стояли король Шведський з Мазепою.

Адміністративна приналежність[ред.ред. код]

З 1649 по 1782 Красний Колядин — центр Краснянської сотні Прилуцького полку. Володіло статусом міста, у центрі — земляний замок. Після анексії Гетьманщини — центр однойменної волості Конотопської волості (до 1918). У часи совєцької окупації включений до складу Талалаївського району, де перебуває й понині.

Церковна історія[ред.ред. код]

У польські часи Красний Колядин був одним із центрів відродження православної церкви. А в часи Гетьмана Іоанна Мазепи настоятелями усіх церков Красного Колядина були представники гетьманської родини Самойловичів. У селі певний час проживали брати Гетьмана — священики Василь, Мартин й Тимофій. Настоятелем однієї з церков був рідний батько Гетьмана Івана Самойловича — Самійло Самойлович, уродженець Волині.

Збереглися дані про існування трьох церков у 18 столітті, але останній перепис православних священнослужителів на Гетьманщині засвідчив лише дві церкви: Святого Миколая та Різдва Богородиці Діви Марії.[3] Зокрема, документ 1780 року засвідчив, що у містечку — центрі Красноколядинської сотні Прилуцького полку — постійно проживало 5 священиків та один диякон, а всього церковних служителів — 9 осіб: отець Діонісій Салогуб, отець Петро Салогуб, отець Григорій Нагорний, отець Іоанн Павлов, отець Максим Тихоненко, отець Матвій Тихоненко, диякон Григорій Нагорний, дячок Кіндрат Горянський, дячок Опанас Скороход, пономар Михайло Хрущ. Прямих нащадків роду Самойловичів у цьому списку немає, але традиція обирати на духовні посади вихідців із козацької старшини збереглася. Так, найбільшу парафію Красного Колядина довгий час посідали два представники сотенного роду Корнія Салогуба, між іншим, одного із тих воєначальників, які не зрадили Гетьмана Івана Мазепу 1708 року:

Церкви Святителя Христова николая

1 священникъ Дїωнисїй Петровъ Сынъ Салогубъ Лђтъ „53„ вдовъ дђтей неимђетъ 2 Священникъ петръ стефановъ Сынъ Салогубъ лђтъ 32 женатъ Дђтей мужеска пола неjмђетъ 3 Дїаконъ Григорій Семеновъ Сынъ нагорній Лђтъ 42 Вдовъ Дђтей неимђетъ 4 дячокъ Кодратъ Игнатовъ Сынъ Горянскій Лђтъ 30 женатъ Дђтей неjмђетъ 5 Притойже церкви Безмђстній сщ҇енникъ Їванъ Павлов Лђт 45„ Дђтей неїмђет Пономаря прионой церкви неимђется Церкви Рождества Пресвятїя Бц҇ы 1 Священникъ Максимъ тихоновъ Сынъ Лђтъ 64 женатъ 2 Священникъ Матθей тихоновъ Сынъ Лђтъ 61„ женатъ 3 дячокъ Афанасій Васильевъ Сынъ Скороходъ Лђтъ 60 женатъ 4 Пономаръ михайло Даниловъ Сынъ Хрущъ Лђтъ 49 женатъ Дђтей мужеска пола неjмђетъ...

[4]

У часи російсько-більшовицької окупації містечко пережило масовану пропаганду безбожництва, при чому напередодні геноциду українського народу 1932—1933 року комуністична влада насильно зупинила богослужіння і сплюндрувала обидві церкви. Після повторної комуністичної окупації Красного Колядина 1943 року рештки церков були розібрані на будівельний матеріал.

Після звільнення України 1991 року жодного храму не відновлено. Тільки 2011 року, за ініціативою вихідців із села, почалося будівництво нового Свято-Миколаївського храму. Місце під церкву виділено не на старому місці, а поблизу цвинтаря. На осінь 2012 року зведено метровий фундамент.

Голодомор 1932—1933[ред.ред. код]

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933. У цей же час комуністи зруйнували дві православні церкви.

Постаті[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Чернігівські полковники — будівничі храмів Чернігівщини
  2. Відомості про село Красний Колядин
  3. З відомости Ічанської протопопії про церкви, правлячих священнослужителів, їхніх дітей та окремо («особо») не визначених до причту церковників та їхніх дітей. 1780 р. МЂСТЕЧКА КРАСНОГОКОЛЯДИНА
  4. 127.1020.4852. Арк. 100. З відомости Ічанської протопопії про церкви, правлячих священнослужителів, їхніх дітей та окремо («особо») не визначених до причту церковників та їхніх дітей. 1780 р. МЂСТЕЧКА КРАСНОГОКОЛЯДИНА

Джерела[ред.ред. код]

  • 1.Літопис руський. — К., 1989
  • 2.Величко С. Літопис — К., 1990
  • 3.Историко-статистическое описание Киевской епархии: кн.6., 1874
  • 4.Лазаревский А. Описание старой Малороссии: т.3 — 1902
  • 5.Лазаревский А. Историко — статистические сведения о населенных пунктах Конотопского уезда. — К., 1890
  • 6.Опис Новгород — Сіверського намісництва (1779—1781 рр.)
  • 7.Регельман О. І. Літописна оповідь про малу Росію та її народ і козаків узагалі. — К., 1994
  • 8.Доба гетьмана Івана Мазепи в документах. — К., 2007
  • 9.Чернігівщина: енциклопедичний довідник. — К., 1990
  • Погода в селі Красний Колядин
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.