Березівка (Талалаївський район)
| село Березівка | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Чернігівська область |
| Район | Прилуцький район |
| Громада | Талалаївська селищна громада |
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1666[1] |
| Населення | 615 |
| Площа | 3,725 км² |
| Густота населення | 165,1 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 17252 |
| Телефонний код | +380 4634 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°43′01″ пн. ш. 32°59′28″ сх. д. / 50.71694° пн. ш. 32.99111° сх. д.Координати: 50°43′01″ пн. ш. 32°59′28″ сх. д. / 50.71694° пн. ш. 32.99111° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
122 м |
| Водойми | річка Березовиця |
| Найближча залізнична станція | Талалаївка |
| Відстань до залізничної станції |
22 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 17252, село Березівка, вулиця Слави, 2 |
| Карта | |
  Березівка | |
 Березівка | |
| Мапа | |
| |
Березі́вка — село в Чернігівській області України. За адміністративним поділом до липня 2020 року село входило в склад Талалаївського району, а після укрупнення районів входить до Прилуцького району. Розташоване на березі річки Березовиці, за 22 км від залізничної станції Талалаївки. Населення — 615 осіб, площа — 3,725 км². Назва села походить від назви річки Березовиці.
Історія[ред. | ред. код]
Вперше згадується під 1666 роком. Тоді у селі було 54 двори селян, з них 16 господарів «орали на 4-х волах» та 38 господарів — «на 2-х волах»; козаки не показані. До XVIII століття Березівка була вільним військовим селом і входила до Срібнянської сотні Прилуцького полку. 1716 року гетьман Іван Скоропадський віддав половину, а 1725 року — усе село прилуцькому протопопу Михайлу Трифанівському. 1737 року в селі налічувалось 155 господарств селян, 1 господарство підсусідків, 113 господарств козаків (38 виборних , 75 підпомічників), 3 господарства козачих підсусідків. Власниками селян були сини Михайла Трифанівського (Яків, Василь і Петро). 1780 року — 60 дворів (100 хат) селян, 19 дворів (31 хата) підсусідків, 110 дворів (232 хати) козаків. У 1797 році налічувалось 1184 душ чоловічої статі податкового населення; діяли дві дерев'яні церкви: Михайлівська[2][3], споруджена 1754 року (перша збудована до 1666 року), і Миколаївська[3][2], споруджена 1768 року. У 1782—1796 роках село входило до Глинського повіту, а у 1797—1923 роках Прилуцького повіту.
Село є на мапі 1800 року.[4]
На початку XIX століття поміщиком села був колезький асесор Павло Милорадович. З 1840-х років у селі діяло Волосне правління відомства Палати державного майна, якому підпорядковані козаки і державні селяни. За даними на 1859 рік у казеному селі, центрі Березівської волості Прилуцького повіту Полтавської губернії, мешкало 3 063 осіб (1 484 чоловічої статі та 1 589 — жіночої), налічувалось 372 дворових господарств, існували 2 православні церкви, три сільські школи, парафіяльне училище, сільська управа та 3 заводи[5].
Згідно з реформою 1861 року у селі були утворені Волосне правління тимчасовозобов'язаних селян та нове Волосне правління відомства Палати державного майна. Першому підпорядковувано 4 сільських громади (808 ревізійних душ), другому — 2209 душ чоловічої статі. Після реорганізації волостей село 1867 року стало центром нової волості 2-го стану.
1886 року у селі 149 дворів селян-власників, які входили до 3-х громад (Трифанівського, Ріттера та Жуковського), 259 дворів козаків, 7 дворів міщан та інші, 454 хати, 2335 жителів; діяли 2 поновлені (відповідно, у 1832 і 1834) дерев'яні церкви, 1-ше земське початкове однокласне училище (засноване 1839 року, у віданні земства з 1872 року), 2 шинки, З крамниці, 38 вітряків, олійня, тепловий млин, базар кожної середи.
XX століття[ред. | ред. код]
На 1903 року в селі налічувалось 2 500 мешканців, дві церкви, кілька лавок, близько 40 вітряних млинів, олійня, відбувались щотижневі базари. В період революції 1905—1907 років селяни пасли худобу на панських луках, рубали поміщицький ліс, відмовлялися сплачувати викупні платежі і виконувати повинності.
1910 року у селі 466 господарств, з них козаків — 263, селян — 167, євреїв — 8, іших непривілейованих — 11 , привілейованих — 17, налічувалось 2882 жителів, у тому числі 17 теслярів, 24 кравці, 24 шевці, 4 столяри, 3 ковалі, 199 ткачів, 2 візники, 146 поденників, 56 займалися інтелігентними та 222 — іншими неземлеробськими заняттями, все інше доросле населення займалося землеробством. 2882 десятин придатної землі. Діяли: 2 церквиви, 1-ше і 2-ге (з 1912 року) земські початкові однокласні училища, в яких навчалося 174 хлопчиків і 51 дівчат; при Михайлівській церкві діяли жіноча церковнопарафіяльна школа і школа грамоти. Землевласниками у селі були поміщики М. Г. Парфенов-Макаренко та інші.
З 1917 року — у складі Української народної республіки.
У складі СРСР[ред. | ред. код]
Радянську владу встановлено у січні 1918 року. Партійну організацію створено в 1919 році, комсомольську — в 1924 році. В 1924 році створено комуну. Під час утворення округів у 1923 році село відійшло до Роменськоі округи.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 304 жителі села[6].
На фронтах німецько-радянської війни воювали 350 жителів села, з них 300 нагороджені орденами й медалями СРСР. 186 чоловік загинули. На їх честь у 1974 році в селі споруджено пам'ятник
Село почало відроджуватись у 1960-х роках. В 1964 році у селі споруджено пам'ятник В. І. Леніну. Станом на початок 1970-х років в селі було 424 двори, мешкало 1 270 чоловік. Розміщувалась садиба колгоспу «40-річчя Радянської України», за яким було закріплено 3 350 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 2 817 га орної землі. Вирощували цукровий буряк, зернові культури; було розвинуте м'ясо-молочне тваринництво. Допоміжними галузями були овочівництво, садівництво й бджільництво. Діяв механічний млин. У селі працювала Березівська середня школа, в якій навчалося 229 учнів і працювало 18 учителів, будинок культури на 300 місць, бібліотека (11 тисяч примірників), лікарня на 25 ліжок, відділення зв'язку, аптека, ясла-садок, краєзнавчий музей.
В 1988 році в селі мешкало вже 807 жителів.
В складі України[ред. | ред. код]
З 1991 року село у складі України. У 1996 році в селі було 298 дворів, 703 жителя.
До 2020 року було центром сільської ради.
Відомі люди[ред. | ред. код]
В селі народилися:
- Коляда Микола Терентійович (1907—1935) — український радянський композитор. Йому у 1976 році на фасаді колишньої сільської школи (пізніше клуб) встановлена мармурова меморіальна дошка.
- Кузьменко Микола Іванович (1914—1970) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу.
- Співак Г. Й. — народна артистка РРФСР.
- Ярохтей (бл. 1840 — бл. 1890) — кобзар, учень Остапа Вересая.
У селі проживав бандурист Федір Співак. Про це так написано у статті про його колегу Ігоря Рачка:
.1964 року, придбавши стареньку бандуру, за 20 кілометрів ходив пішки в науку до колишнього учасника київської капели бандуристів Федора Співака, який проживав у селі Березівці
Див. також[ред. | ред. код]
- Українсько-Березівський заказник
- Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Чернігівська область)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Верховна Рада України. Архів оригіналу за 20 травня 2018. Процитовано 24 грудня 2019.
- ↑ а б Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (укр.). Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
- ↑ а б Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.10, кн.1, ст. 89 (PDF) (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 21 січня 2022. Процитовано 2 грудня 2021.
- ↑ Карта Малороссийской губернии из атласа Вильбрехта. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
- ↑ рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 3546)
- ↑ Березівка. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.[недоступне посилання]
Джерела[ред. | ред. код]
- рос. дореф. Россія. Полное географическое описаніе нашего Отечества. Подъ общимъ руководствомъ П.П.Семенова-Тянъ-Шанскаго. Томъ VII. Малороссія. — С.-Петербург, 1903. Изданіе А.Ф.Дебріена
- Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.
- Чернігівщина: Енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська радянська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1990. — 1007 с. — ISBN 5-88500-011-5.
- Шкоропад Д. О., Савон О. А. Прилуччина: Енциклопедичний довідник / за ред. Г. Ф. Гайдая. — Ніжин : «Аспект-Поліграф», 2007. — 560 с. — ISBN 978-966-340-221-5.
| ||||||||
| |||||||||||
| ||||||||||||||||
