Гідроцефалія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гідроцефалія
Hydrocephalic skull.jpg
Череп хворого на гідроцефалію
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 G91, Q03
DiseasesDB 6123
MedlinePlus 001571
eMedicine neuro/161

Гідроцефалія (від дав.-гр. ὕδωρ — вода та κεφαλή — голова); водя́нка головно́го мо́зку) — захворювання, що характеризується надлишковим накопиченням цереброспінальної рідини у шлуночковій системі головного мозку в результаті ускладнення її переміщення від місця секреції (шлуночки головного мозку) до місця абсорбції до кровоносної системи (субарахноїдальних цистерн (субарахноїдального простору) — окклюзійна гідроцефалія, або в результаті порушення абсорбції — арезорбти́вна гідроцефалія.

Зміст

Класифікація[ред.ред. код]

Питання класифікації та термінології гідроцефалії до кінця не вирішені[1][2]. Загалом гідроцефалію можна класифікувати за причиною розвитку, механізмом розвитку, характером накопичення спинномозкової рідини, рівнем внутрішньочерепного тиску, клінічним перебігом[3].

За механізмом розвитку[ред.ред. код]

Найчастіше використовують запропоновану ще Уолтером Денді класифікацію гідроцефалії за механізмом розвитку. Розрізняють закриту (оклюзійну, таку, що не сполучається) та відкриту (таку, що сполучається) форми цього патологічного стану.[3]

При закритій формі наявна перепона, яка розділяє шлуночки між собою або із підпавутинним простором та унеможливлює циркуляцію спинномозкової рідини між шлуночками чи її відтік до підпавутинного простору. Цією перепоною, наприклад, може бути пухлина чи кіста.[4][5]

Через цей «поділ» виникає стан, коли в частині шлуночкової системи перед перешкодою відбувається надмірне накопичення спинномозкової рідини із розширенням шлуночків, а у частині шлуночкової системи опісля перешкоди розміри шлуночків залишаються нормальними. Залежно від рівня оклюзії закрита гідроцефалія може бути[4]:

  • моновентрикулярною, коли перешкода розміщена біля одного з отворів Монро, збільшується лише той шлуночок, отвір якого закритий;
  • бівентрикулярною, коли перешкода локалізована біля обидвох отворів Монро чи в передній частині III шлуночка, збільшуються обидва бічні шлуночки;
  • тривентрикулярною, коли ліквородинаміка порушена на рівні водопроводу мозку або IV шлуночка, збільшуються бічні та III шлуночки;
  • тетравентрикулярною, коли відтік рідини унеможливлений на рівні отворів Люшка та отвору Мажанді, збільшуються усі шлуночки.

При відкритій гідроцефалії жодних оклюзій не виникає, проте накопичення у шлуночках та підпавутинному просторі виникає або через порушення реабсорбції спинномозкової рідини у пазухи твердої оболони, або через надмірне утворення спинномозкової рідини, або при поєднанні вище описаних процесів. Переважає перший механізм, лікворпродукуючі пухлини трапляються рідко (приблизно 5% від усіх випадків гідроцефалії).[4][5] Слід зауважити, що відкрита гідроцефалія є тетравентрикулярною[6].

За причинами розвитку[ред.ред. код]

За причинами розвитку розрізняють вроджену та набуту гідроцефалію[3][7].

Вроджена гідроцефалія пов'язана з дефектами внутрішньоутробного розвитку нервової системи, обумовленими як спадковими факторами, так і дією тератогенних чинників[7][8]. Клінічно така форма гідроцефалії може проявлятися як під час внутрішньоутробного розвитку, одразу після народження чи вперші дні життя[9][10].

Вроджена гідроцефалія є сукупним етіологічно-клінічним поняттям. З неї можна виокремити фетальну гідроцефалію, коли гідроцефалія розвивається та проявляється у плода та неонатальну, коли гідроцефалія почала проявлятися у новонародженої дитини[9][10].

Набута гідроцефалія виникає у вже сформованій без дефектів нервовій системі, як наслідок іншої хвороби чи патологічного процесу (пухлинний процес, менінгіт, черепно-мозкова травма). Трапляється як у дітей, так і у дорослих.[3][7] До набутої гідроцефалії відносять і гідроцефалію, яка виникла внаслідок пологової травми[11] (проте, існує протилежна думка, відповідно до якої, гідроцефалія, яка виникла через перинатальний травматизм, відноситься до вродженої гідроцефалії[7][12]).

За рівнем внутрішньочерепного тиску[ред.ред. код]

За рівнем внутрішньочерепного тиску гідроцефалію поділяють на гіпертензивну (внутрішньочерепний тиск підвищений), нормотензивну (коли внутрішньочерепний тиск знаходиться в діапазоні нормальних показників) та гіпотензивну (коли внутрішньочерепний тиск є зниженим).[4]

Найчастіше гідроцефалія буває гіпертензивною і супроводжується відповідною симптоматикою внутрішньочерепної гіпертензії.[3] При нормотензивній гідроцефалії відбувається надмірне накопичення спинномозкової рідини у шлуночках, але при цьому внутрішньочерепний тиск не зростає. Таку форму гідроцефалії поділяють на первинну, або ідіопатичну, коли причина її розвитку невідома, та вторинну, коли відома причина розвитку такої форми гідроцефалії (менінгіт, субарахноїдальний крововилив, тощо).[13] Нормотензивна гідроцефалія клінічно супроводжується тріадою Хакіма[14]. Дуже рідко трапляються випадки розвитку гіпотензивної гідроцефалії, причини розвитку якої залишаються нез'ясованими[15].

За характером накопичення спинномозкової рідини[ред.ред. код]

За характером накопичення спинномозкової рідини гідроцефалія може бути внутрішньою (накопичення спинномозкової рідини в шлуночках мозку), зовнішньою (накопичення спинномозкової рідини в підпавутинному просторі) та змішаною (накопичення спинномозкової рідини і в шлуночках, і в підпавутинному просторі).[4]

Закрита гідроцефалія є внутрішньою гідроцефалією. Змішаною гідроцефалією є відкрита гідроцефалія на початку свого розвитку. Згодом відкрита гідроцефалія також стає суто внутрішньою гідроцефалією.[16] Відкрита гідроцефалія також може починатися як зовнішня гідроцефалія, з поступовим переходом до змішаної та внутрішньої форм[17]. Зовнішньою гідроцефалією також є доброякісна зовнішня гідроцефалія, яка зустрічається у маленьких дітей[18].

Клінічна класифікація[ред.ред. код]

Гідроцефалія за характером перебігу може бути гострою (яскрава симптоматика виникає протягом трьох днів), підгострою (ознаки гідроцефалії тривають та розвиваються протягом одного місяця) та хронічною (ознаки гідроцефалії тривають та розвиваються більше одного місяця)[19].

Розрізняють прогресуючу, стаціонарну (стабілізовану) та регресуючу форми гідроцефалії. Про прогресуючу гідроцефалію говорять, коли клінічна картина наростає, шлуночки збільшуються у своїх розмірах, інструментальні методи дослідження вказують на атрофію головного мозку. При стабілізованій форми атрофії головного мозку не виникає, симптоматика не зростає. Регресуюча гідроцефалія проявляється зменшенням клінічних та інструментальнмх проявів гідроцефалії.[4][12][19]

Прогресуюча гідроцефалія є де- або субкомпенсованою і потребує хірургічного лікування. Стаціонарна та регресуюча форми є компенсованими формами гідроцефалії і не потребує лікування[4][19].

Причини[ред.ред. код]

Причини вродженої гідроцефалії[ред.ред. код]

Аномалія Кіарі[ред.ред. код]

Аномалія Кіарі — це вроджена вада розвитку нервової системи, при якій порушене правильне формування мозочка, його розміщення та співвідношення з довгастим мозком, шийним відділом спинного мозку та близько розташованими кістками. Існує чотири типи аномалії Кіарі; найчастіше гідроцефалія виникає при аномаліях 2-го та 3-го типів, значно рідше при 1-му та 4-му типі.

Синдром Денді — Вокера та пов'язані патології[ред.ред. код]

Синдром Денді-Вокера може проявлятися трьома варіантами. У контексті гідроцефалії розглядають другий варіант, при якому наявна атрезія отворів Люшка та Мажанді, а отже виникає закрита гідроцефалія, при якій унеможливлюється відтік спинномозкової рідини з шлуночків до підпавутинного простору.

Вроджені вади, пов'язані зі стенозом водопроводу[ред.ред. код]

Під L1-синдромом розуміють спадкове захворювання, яке пов'язане з мутацією гена L1CAM. Хвороба передається по рецесивному зчепленому з X-хромосомою типу успадкування, тобто майже завжди хворіють особини чоловічої статті. Клінічно ця мутація може по-різному проявлятися, тобто має різні фенотипи. Фенотипом цієї хвороби, при якому виникатиме гідроцефалія, є синдром Бікерса-Адамса-Едвардса, або зчеплений з X-хромосомою стеноз водопроводу.

Також описаний стеноз водопроводу, який передається за аутосомно-рецесивним типом.

Вроджений стеноз може поєднюватися з іншими спадковими хворобами та вадами розвитку, такими як нейрофіброматоз I типу, синдром Денді — Вокера, аномалія Кіарі, мальформація вени Галена.

Причини набутої гідроцефалії[ред.ред. код]

Набута гідроцефалія може виникнути при:

  • менінгіті чи менінгоенцефаліті
  • субарахноїдальному крововиливі
  • саркоїдозі
  • внутрішньошлуночковому крововиливі (перинатальна травма)

Клінічна картина[ред.ред. код]

Клінічна картина гідроцефалії залежитиме від ряду факторів[20][7][21]:

  • періоду, коли вона розпочалася (клінічна картина у дітей до 2 років та у старших дітей і дорослих різнитиметься, у дітей з вродженою гідроцефалією клінічна симптоматика добре виражена одразу з моменту народження);
  • тривалості перебігу (чим довше триває гідроцефалія, тим багатша та серйозніша симптоматика);
  • рівня внутрішньочерепного тиску (клінічна картина у хворих з внутрішньочерепною гіпертензією відрізнятиметься від такої у хворих з нормо- чи гіпотензивною гідроцефалією);
  • наявності органічних ушкоджень, які можуть провокувати гідроцефалію (так, сторонні тіла, які стискають головний мозок, зачасту дають спочатку вогнищеву симптоматику, а з плином часу провокують гідроцефалію).

Гідроцефалія у дітей до 2 років[ред.ред. код]

Схематичне зображення процесу збільшення голови у дитини з гідроцефалією
Вигляд дитини з гідроцефалією

Гідроцефалія найчастіше зустрічається у маленьких дітей віком до 2 років.

Спочатку батьки можуть помітити, що дитина часто плаче, неспокійна, капризна, у неї трясуться підборіддя та верхні кінцівки під час плачу чи купання. Разом ці симптоми описують як синдром підвищеної збудливості.[4] Цей синдром не є специфічним для гідроцефалії і найчастіше пов'язаний з кишковими патологіями[4][22]. Якщо лікування дисбактеріозу, кишкових колік чи іншої кишкової патології не зменшує прояву синдрому, то дитину слід обстежити на наявність гідроцефалії[4].

З прогресуванням гідроцефалії додаються нові симптоми та ознаки. Найхарактернішою ознакою для хворих цього вікового періоду є збільшення обводу голови[4][23]. Це збільшення пов'язане з тим, що у маленьких дітей шви черепа закриваються приблизно у віці 2 років[20]; ріст голови виступає компенсуючим фактором, який здатен компенсувати внутрішньочерепну гіпертензію[23]. Розростається мозковий череп, лицевий череп не збільшується, що веде до різкої диспропорції між цими двома відділами черепа[23]. Лоб ніби нависає над рештою обличчя (симптом «балкона»)[24]. Шви розходяться, велике тім'ячко не пульсує та випинає. Шкіра скальпу стоншена, синюшна, наявна велика кількість розширених підшкірних вен.[20][4][23]

При перкусії чутно звук, який нагадує такий при постукуванні по тріснутому горщику (симптом «тріснутого горщика»)[20][4].

Очі дитини звернуті донизу (симптом «сонця, що заходить») через параліч погляду вгору, що пояснюється стисненням центральної сірої речовини у ділянці водопроводу. Паралельно може розвиватися стиснення відвідного нерва, через що виникає збіжна косина (обидвоє очей дивляться на ніс). При огляді очного дна можна виявити застійний диск зорового нерва[4], проте, через вже вище описану компенсацію внутрішньочерепного тиску, яка проявляється ростом голови, ця ознака не є типовою[20]. За умов тривалої гідроцефалії виникає атрофія зорового нерва[4].

Розвивається пірамідна та екстрапірамідна симптоматика. До пірамідної відноситься виражена спастичність нижніх кінцівок, гіперрефлексія та наявність патологічних рефлексів.[4] Оскільки кірково-спинномозкові шляхи, які іннервують нижні кінцівки, огинають більшу відстань довкола шлуночків мозку, то вони більше залучаються до патологічного процесу. Таким чином симптоматика виражена більше у нижніх кінцівках. Проте легкі пірамідні прояви наявні і у верхніх кінцівках. У дуже важких випадках може розвиватися псевдобульбарний синдром, який у маленьких дітей проявляється порушенням ковтання та смоктання.[20] До екстрапірамідних симптомів можна віднести тремор та гіперкінези. При тривалому розвитку процесу додається симптоматика з боку мозочка (порушення координації, сидіння, стояння).[4]

Дитина погано їсть, зригує та блює[23].

Гідроцефалія унеможливлює дозрівання нервової системи. Так, у дітей з гідроцефалією бульбарні рефлекси не зникають у нормальні терміни, що означає, що кора головного мозку не бере на себе контроль за руховою функцією.[20] Виникає інтелектуальний дефіцит: дитина не може вивчити нові навички, втрачає уже набуті[23].

Також можуть траплятися епілептичні напади[25].

Гідроцефалія у дітей після 2 років та у дорослих[ред.ред. код]

Оскільки у дітей після 2 років та у дорослих череп уже не може збільшуватися, відповідно ніякого збільшення голови не відбувається. Клінічно гідроцефалія проявляється гідроцефально-гіпертензивним синдромом, тобто ознаками гідроцефалії та внутрішньочерепної гіпертензії.[23][26]

Внутрішньочерепна гіпертензія проявляється головним болем який посиюється при переході з горизонтального у вертикальне положення, блюванням, запамороченням, застійним диском на очному дні при офтальмоскопії. Якщо процес триває довго зоровий нерв може атрофуватися (так звана вторинна атрофія), що веде до втрати зору. При перкусії можна почути звук «розбитого горщика».[23][26]

Паралельно розвивається вогнищева неврологічна симптоматика. Пірамідні розлади, як і у маленьких дітей, яскравіше виражені у нижніх кінцівках, при цьому незначна пірамідна симптоматика наявна і у верхніх кінцівках. Утруднюється навчання, виникають розлади пам'яті, мови. Може виникати оптико-просторова агнозія – неможливість розрізнити такі поняття, як «дальше-ближче», «зверху-знизу», тощо. Навіть якщо у дітей не порушений інтелект, пам'ять та мова, такі діти є емоційно нестійкими та гіперкінетичними.[25]

У випадку закритої гідроцефалії наявний ризик дислокації мозку, який може проявитися небезпечними для життя скронево-тенторіальним чи мозочковим вклиненнями[26][16].

Специфічною рідкісною ознакою гідроцефалії, яка трапляється у дітей (в основному у віці 3 років[27]) є ритмічні похитування головою вперед-назад або вліво-вправо[25]. Цей симптом входить до синдрому, описаного в англомовній літературі як «bobble head doll syndrome». Такий стан може виникнути при закритій гідроцефалії у випадку збільшення III шлуночка.[25][27]

Нейрогормональні порушення зустрічаються частіше у дітей старших за 2 роки, ніж у менших. Вони проявляються гіпотиреоїдизмом, затримкою статевого розвитку, гігантизмом або карликовістю, ожирінням.[25][3]

Клінічна картина специфічних форм гідроцефалії[ред.ред. код]

Нормотензивна гідроцефалія[ред.ред. код]

Нормотензивна гідроцефалія вважається станом, який типово виникає у старших людей, найчастіше після 60 років. Однак, початок у молодших особин не виключає діагнозу нормотензивної гідроцефалії. При такій гідроцефалії внутрішньочерепний тиск залишається в межах норми, при цьому збільшуються шлуночки та виникають специфічні симптоми. Протікання хвороби та її важкість різниться серед пацієнтів.[14]

Класично така гідроцефалія проявляється тріадою Хакіма: порушенням ходи, нетриманням сечі та деменцією[26][14]. Ця тріада зустрічається приблизно у половини хворих. Ще у 40% нормотензивна гідроцефалія проявляється комбінацією двох з трьох вище названих симптомів. Протікання цієї форми гідроцефалії з виникненням лише одного симптому вкрай нечасте. На думку деяких дослідників, ключовим симптомом є порушення ходьби, без цього симптому діагноз нормотензивної гідроцефалії ставити не можна.[14]

Окрім «класичних» симптомів до клінічної картини можуть додаватися головний біль, психічні порушення, сонливість, сексуальна дисфункція, головокружіння. У пацієнтів з нормотензивною гідроцефалією можуть реєструвати збільшену окружність голови. Останнє є підставою для тверджень, що ідіопатична нормотензивна гідроцефалія є вродженою гідроцефалією, яка довгий час протікала безсимптомно.[28]

Доброякісна зовнішня гідроцефалія[ред.ред. код]

Під доброякісною зовнішньою гідроцефалією розуміють стан у дітей до 2 років із збільшеним обводом голови та надмірним нкпиченням спинномозкової рідини упідпавутинному просторі. Шлуночки при цьому або не збільшені, або помірно збільшені.

Слово «доброякісна» використовується по тій причині, що зазвичай ніякої симптоматики у дітей не виникає, а надмірне накопичення рідини у підпавутинному просторі зникає до 2 років. Єдина постійна ознака, яка супроводжує цю гідроцефалію — збільшений обвід голови. Таким чином, у більшості випадків такий стан не потребує лікування.

Проте, у дітей з доброякісною зовнішьою гідроцефалією описані й інші симптоми: розширення вен шкіри скальпа, випинання великого тім'ячка, блювання, гарячка, епілептичні напади, нетримання голови, затримка моторного розвитку.

Лікування[ред.ред. код]

Шунтування[ред.ред. код]

З 50-х років XX-го століття стандартним методом лікування будь-якої форми гідроцефалії була операція шунтування для відновлення руху ліквору. Починаючи з середини 80-х значне місце у лікуванні гідроцефалії стали займати ендоскопічні операції.

Лікування окклюзійної гідроцефалії за допомогою шунтування досить ефективне, однак, за даними різних джерел, ускладнення після цієї операції становлять 40-60 % випадків. При цьому, в залежності від причини, що викликала дисфункцію, весь шунт або його частини мають бути замінені. Як показує досвід, найбільш часто ускладнення, що потребують ревізії шунту, виникають у період від шести місяців до одного року після операції. Більшість пацієнтів, яким проведено шунтування, змушені перенести декілька хірургічних втручань упродовж життя. У будь-якому випадку, як мінімум, слід очікувати двох або більше ревізій — адже дитина зростає. Після шунтування пацієнт стає «шунтозалежним», тобто, все його подальше життя буде залежати від роботи шунту.

Ускладнення операцій шунтування[ред.ред. код]

  • Окклюзія (закупорка) як у [[шлуночковій системі]] головного мозку, так і у черевній порожнині.
  • Інфікування шунту, шлуночків головного мозку, мозкових оболонок.
  • Механічні пошкодження шунту.
  • Гіпердренування (швидке скидання ліквору зі шлуночків) часто супроводжується обривом конвексітальних вен й утворенням гематом.
  • Гіподренування (повільний відтік зі шлуночків) — операція в такому випадку не має ефекту.
  • Розвиток епілептичного синдрому, пролежні органів черевної порожнини тощо.

Зовнішні операції дренажу[ред.ред. код]

Цей метод виведення ліквору зі шлуночків головного мозку ззовні, застосовується як засіб відчаю, що супроводжується найбільшою кількістю ускладнень, особливо підвищується ризик інфікування.

Ендоскопічне лікування[ред.ред. код]

У дійсний час ендоскопічне лікування гідроцефалії є пріоритетним напрямком у світовій практиці нейрохірургії. Види оперативних ендоскопічних втручань під час гідроцефалії:

  • ендоскопічна вентрикулоцистерностомія дна III шлуночка,
  • акведуктопластика,
  • вентрикулокистоцистерностомія,
  • септостомія,
  • ендоскопічне видалення внутрішньошлуночкової пухлини головного мозку,
  • ендоскопічна установка системи шунтування.

Решта видів оперативних втручань поки не знайшли широкого застосування у клінічній практиці.

Ендоскопічна вентрикулоцистерностомія дна III шлуночка[ред.ред. код]

Ця операція знайшла широке застосування та займає близько 80 % нейроендоскопічних операцій під час гідроцефалії. Метою операції є створення шляхів відтоку ліквору з III шлуночка у підпавутинні цистерни головного мозку, через шляхи яких відбувається реабсорбція (всмоктування) ліквору, як у здорової людини.

Показання до операції:

  • первинна операція при окклюзійній гідроцефалії з рівнем окклюзії від задніх відділів ІІІ шлуночка й дистальніше;
  • альтернативна операція при ускладненнях операцій шунтування з видаленням системи шунтування, яку було встановлено раніше (замість операції «ревізії системи шунтування»);
  • посттравматична гідроцефалія;
  • змішана гідроцефалія (внутрішня та зовнішня);
  • операція вибору при видаленні системи шунтування для досягнення шунтонезалежності;

Переваги операції у порівнянні з класичними шунтами:

  • операція відновлює фізіологічний відтік ліквору зі шлуночкової системи мозку до базальних цистерн;
  • відсутня імплантація чужорідного тіла (системи шунтування) до організму й таким чином виключаються пов'язані з ним проблеми (інфекція, мальфункція, необхідність ревізій);
  • значно нижчий ризик гіпердренування та повязаних з ним ускладнення (субдуральні гематоми, гідроми тощо);
  • менша травматичність операції;
  • операція економічно ефективніша для лікувальних закладів;
  • покращення якості життя.

Оперативне втручання — фактично єдиний метод боротьби із захворюванням. Медикаментозні методи у більшості випадків можуть лише уповільнити перебіг хвороби, але не усувають першопричину захворювання. У випадку успішної операції вірогідне фактично повне одужання з поверненням до нормального життя.

Прогноз[ред.ред. код]

Прогноз при гідроцефалії залежить від причини й часу встановлення діагнозу та призначення адекватного лікування. Діти, що отримали лікування, здатні прожити нормальне життя з невеликими, якщо такі взагалі будуть проявлятись, обмеженнями. У деяких випадках може статись порушення функції мовлення. Проблеми з інфекцією шунту можуть потребувати хірургічної ревізії шунту.

Профілактика[ред.ред. код]

Недопущення інфекційних захворювань матері під час вагітності, крайня обережність при прийомі будь-яких медикаментів під час вагітності та попередження нейроінфекцій в дитинстві. Скринінгова ультразвукове дослідження (УЗД) новонароджених.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Harold L. Rekate (2008). The definition and classification of hydrocephalus: a personal recommendation to stimulate debate. Cerebrospinal Fluid Research (англ.) 5 (2). doi:10.1186/1743-8454-5-2. 
  2. Shizuo OI (2010). Hydrocephalus Research Update —Controversies in Definition and Classification of Hydrocephalus. Neurologia medico-chirurgica (англ.) 50. с. 859–869. doi:10.2176/nmc.50.859. 
  3. а б в г д е Цимбалюк, 2011, с. 126
  4. а б в г д е ж и к л м н п р с т у Цимбалюк, 2011, с. 127-128
  5. а б Гусев, 2015, с. 133-135
  6. C. Raybaud, Paolo Tortori-Donati, Andrea Rossi, R. Biancheri Pediatric Neuroradiology: Brain. — Berlin : Springer, 2005. — С. 967. — ISBN 978-3540410775.
  7. а б в г д Гусев, 2015, с. 136
  8. Jun Zhang, Michael A. Williams, Daniele Rigamonti (2006). Genetics of human hydrocephalus. Journal of Neurology (англ.) 253 (10). с. 1255–1266. doi:10.1007/s00415-006-0245-5. 
  9. а б James P. McAllister II (2012). Pathophysiology of congenital and neonatal hydrocephalus. Seminars in Fetal and Neonatal Medicine (англ.) 17 (5). с. 285–294. doi:10.1016/j.siny.2012.06.004. 
  10. а б Joseph J. Volpe Neurology of the Newborn. — Philadelphia : Saunders, 2008. — С. 33. — ISBN 978-1-4160-3995-2.
  11. Hannah M. Tully, William B. Dobyns (2014). Infantile hydrocephalus: A review of epidemiology, classification and causes. European Journal of Medical Genetics (англ.) 57 (8). с. 359–368. doi:10.1016/j.ejmg.2014.06.002. 
  12. а б Ю. А. Орлов. Гідроцефалія. Архів оригіналу за 11 квітня 2016. Процитовано 11 квітня 2016. 
  13. Fritsch, 2014, с. 2
  14. а б в г Fritsch, 2014, с. 16
  15. Akins P. T., Guppy K. H., Axelrod Y. V., Chakrabarti I., Silverthorn J., Williams A. R. (2011). The Genesis of Low Pressure Hydrocephalus. Neurocritical Care (англ.) 15 (3). с. 461–468. doi:10.1007/s12028-011-9543-6. 
  16. а б Цимбалюк, 2011, с. 125
  17. Érico R. Cardoso, Romaine Schubert (1996). External hydrocephalus in adults: reports of three cases. Journal of Neurosurgery (англ.) 85. с. 1143–1147. T
  18. Sverre Morten Zahl, Arild Egge, Eirik Helseth, Knut Wester (2011). Benign external hydrocephalus: a review, with emphasis on management. Neurosurgical Review (англ.) 34 (4). с. 417–432. doi:10.1007/s10143-011-0327-4. 
  19. а б в Кузьмичев Д. Е., Вильцев И. М., Чирков С. В., Кузьмичева Т. Г. (2013). Злокачественная гидроцефалия. Проблемы экспертизы в медицине (рос.) 13 (3). с. 43–44. 
  20. а б в г д е ж Menkes, 2005, с. 338
  21. Цимбалюк, 2011, с. 127-129
  22. Горленко О.М., Дубініна У.Г (2013). Клініко-параклінічна характеристика кишкових колік у дітей. Проблеми клінічної педіатрії 4 (22). с. 44–48. 
  23. а б в г д е ж и Гусев, 2015, с. 138
  24. Гусев Е. И., Бурд Г. С., Никифиров А. С. Неврологические симптомы, синдромы, симптомокомплексы и болезни. — Москва : Медицина, 1999. — С. 728. — ISBN 978-5-225-04505-7.
  25. а б в г д Menkes, 2005, с. 339
  26. а б в г Цимбалюк, 2011, с. 129
  27. а б J. Gordon Millichap Neurological Syndromes: A Clinical Guide to Symptoms and Diagnosis. — New York : Springer, 2013. — С. 15. — ISBN 978-1-4614-7786-0.
  28. Fritsch, 2014, с. 17-18

Література[ред.ред. код]

  • Цимбалюк В. І., Лузан Б. М., Дмитерко І. П., Марущенко М.О., Медведєв В.В., Троян О. І. Нейрохірургія. — Вінниця : Нова Книга, 2011. — С. 304. — ISBN 978-966-382-371-3.
  • Головацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Парахін А. І. Анатомія людини у трьох томах. — Вінниця : Нова Книга, 2007. — Т. 2. — 456 с. — ISBN 978-966-382-062-0.
  • Е. И. Гусев, А. Н. Коновалов, В. И. Скворцова Неврология и нейрохирургия. — 4-е. — Москва : ГЭОТАР-Медиа, 2015. — Т. 2. — 408 с. — ISBN 978-5-9704-2902-0.
  • Conor Mallucci, Spyros Sgouros Cerebrospinal Fluid Disorders. — New York : Informa Healthcare, 2009. — 592 с. — ISBN 978-0-8247-2833-5.
  • John H. Menkes, Harvey B. Sarnat, Bernard L. Maria Child Neurology. — Philadelphia : Lippincott Williams & Wilkins, 2005. — 1100 с. — ISBN 978-0781751049.
  • Michael J. Fritsch, Uwe Kehler, Ullrich Meier Normal Pressure Hydrocephalus. — Sttutgart : Thieme, 2014. — 204 с. — ISBN 978-3-13-164611-8.

Посилання[ред.ред. код]


захворювання Це незавершена стаття про хворобу, синдром або розлад.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.