Декамерон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Назва «Декамерон»
Decameron, 1492
Країна Італія Італія
Мова італійська

Commons-logo.svg Декамерон у Вікісховищі

«Декамеро́н» (італ. Il Decamerone, від грец. δέκα «десять», ἡμέρα «день» — «Десятидення») — збірка зі ста новел італійського письменника Джованні Боккаччо.

Сюжет[ред.ред. код]

За сюжетом цієї збірки 10 молодих флорентійців (7 жінок, 3 чоловіка) залишають охоплене чумою місто, оселяються на заміській віллі і протягом 10 днів розповідають цікаві і повчальні історії (всього їх 100), які широко відтворюють розмаїте повсякденне життя. «Декамерон» в перекладі з грецької — «десятиденник». Композиція книги мозаїчна — кожна оповідка має завершений сюжет, а всі разом створюють своєрідну енциклопедію людських стосунків. Сюжети новел мандрівні, письменник творчо обробив міські анекдоти, античні сюжети і навіть арабські казки.

«Декамерон» подарував Боккаччо європейську популярність. У «Декамероні» до досконалості доведений жанр міської новели, що відкрив шлях усій ренесансній новелістиці. Приваблювали не тільки цікавість оповідань, яскраві образи героїв, їх соковита мова, але й художня добірність новел Боккаччо, нетрадиційне трактування ряду фабул, поширених у попередній середньовічній літературі, загальний ідейний лад його творів. У «Декамероні» висвітлились нові грані гуманістичного світогляду, в тому числі його антиаскетичні ідеали. У центрі уваги Боккаччо — проблема самосвідомості особистості, що отримала широку перспективу в подальшому розвитку ренесансної культури.

«Декамерон» здобув велику популярність в Італії, де Боккаччо знайшов чимало послідовників (Франко Саккетті, Мазуччо тощо). Вже в XIV ст. він був перекладений на французьку та англійську мови, пізніше сюжети «Декамерона» часто позичали літератори інших країн Європи, нерідко переробляючи їх в дусі національних традицій.

Варто відзначити, що деяка частина новел «Декамерона» була майстерно запозичена з історій, що зустрічаються в античній літературі, приміром, у «Метаморфозах» Апулея.

Сюжет: день перший[ред.ред. код]

Номер оповідки Опис
Слово автора Зачинається перший день Декамерона, в котрому автор ясує, з якої нагоди зібралася наша бесіда, а потім, за приводом

Пампінеї, говориться про що кому заманеться.

Оповідка перша Сер Чаппеллетто возить богочестивого ченця в решеті

і помирає; бувши за живоття ледачим чоловіком, по смерті присвячується і нарікається святим Чаппеллеттом

Оповідка друга Єврей Аврам їде з намови Джаннотта де Чівіньї до римського

двору і, побачивши там безпутність духівництва, вертає до Парижа й вихрещується

Оповідка третя Єврей Мельхіседек притчею про три персні одвертає велику халепу, що замислив на нього Саладін
Оповідка четверта Чернець, вкусивша гріха, гідного тяжкої кари, вміло виказує своєму абатові таку саму провину і тим уникає покути
Оповідка п'ята Маркіза Монферратська, почастувавши французького короля

курми і кількома доладними слівцями, гамує його шалене закохання

Оповідка шоста Добрий чоловік пришиває квітку лукавим лицемірам-монахам
Оповідка сьома Бергаміно історією про Примаса та Клюнійського абата бере на глум несподівані скупощі Кане делла Скала
Оповідка восьма Гвільєльмо Борсьєре дотепними словами шпигає мессера Ерміна де Грімальді за скнарість
Оповідка дев'ята Кіпрський король, присоромлений однією гасконкою, з оспалого стає завзятим
Оповідка десята Маестро Альберто з Болоньї чемніш словом завдає сорому дамі, яка хотіла його завстидати, що в неї закохався

Персонажі[ред.ред. код]

Героями повісті є десятеро молодих людей, з яких семеро дам та троє кавалерів. У книжці наведені їх вигадані імена, нібито для того, щоб не осоромити благородних людей, що розмовляли на теми, неприйнятні для тогочасного суспільства.

Дами(з найстаршої до наймолодшої):

  • Пампінея
  • Ф'ямметга
  • Філомена
  • Емілія
  • Лауретга
  • Неїфіла
  • Еліза

Кавалери:

  • Панфіл
  • Філострат
  • Діоней

Ці персонажі — освічені молоді люди, вірні правилам честі та шляхетності, тонко відчуваючих красу природи та світу. Ці люди стали символом нової ери гуманістичного світогляду.

Переклади українською[ред.ред. код]

Наприкінці ХVІІ або початку ХVІІІ століття невідомий автор переказав українською силабічними віршами першу новелу четвертого дня «Декамерону» про трагічну історію кохання Гізмонди та Гвіскардо. Цю українську переробку було здійснено на основі польської також віршованої переробки, що належала відомому поетові та дипломатові Я. Морштину.[1][2]

У 1879 році спробу українського перекладу «Декамерона» зробив Михайло Подолинський, який надрукував у львівській газеті «Правда» початок вступу (опис чуми). Літературозавець Григорій Кочур характеризував цей переклад як «несміливу спробу», яка стоїть на рівні тодішньої перекладацької літературної мови в Галичині, як «нездійснений намір познайомити українських читачів з твором Боккаччо».[1]

Перший повний український переклад «Декамерона» з'явився у двотомному виданні 1928 року. Прозовий текст твору переклали Леонід Пахаревський та Павло Майорський, які зробили переклад не з оригіналу, а з французького перекладу, звіряючись також з російським перекладом Олександра Веселовського. Редактори (редактор першого тому — Сергій Родзевич, другого — П. Мохор) звіряли виготовлений у такий спосіб переклад з італійським оригіналом. Канцони переклав Марко Вороний, передмову написав В. Державін. Видання вийшло накладом у 5000 примірників, й як на свій час, було доволі непогане. Але, за висновком Г. Кочура, досконалим це видання й не могло бути: надто вже кручений шлях виникнення цього перекладу позбавив його стилістичної єдності, єдиного мовного обличчя. Перекладачі й редактори намагалися в міру можливості сумлінно передати зміст, і такої мети вони досягли. Художня своєрідність і барвистість «Декамерона» значною мірою залишилася поза можливостями перших його українських інтерпретаторів.[1]

Другий повний український переклад флорентійського шедевру Боккаччо доби Пізнього Середньовіччя був створений Миколою Лукашом ще у 1963 та опублікований роком пізніше у 1964 році у видавництві «Дніпро», проте зі значними редакторськими правками. Лукашу закидали перекручування авторського тексту та надмірну його архізацію та «українізацію», лаяли за питомі українські слова на кшталт березоль, дзигарі, лучче, що, відповідно, було нещадно «виправлено» редакторами у кінцевому варіанті видання. Цей значно відредагований варіант перекладу перевидавався близько десятка разів, але оригінальна робота перекладача без редагувань та виправлень з'явилася лише у 2006 році у видавництві «Видавничий центр „Просвіта“», завдяки кропіткій роботі Леоніда Череватенка який, віднайшовши рукописи перекладу у творчому архіві Миколи Лукаша, працював над його відновленням упродовж кількох років.[3][4][5][6]

  • (перший частковий переклад українською)[7] Джованні Боккаччо. Декамерон (уривок). Переклад з польскої: невідомо; кінець ХVІІ або початок ХVІІІ ст.
  • (другий частковий переклад українською)[8] Джованні Боккаччо. Декамерон (уривок). Переклад з польскої: Михайло Подолинський. Львів: Журнал «Правда» (часть літературно-наукова). 1879 р.
  • (перший повний переклад українською) Джованні Боккаччо. Декамерон (у 2-ох томах). Переклад з французької та російської: Леонід Пахаревський та Павло Майорський (проза), Марко Вороний (канцони/поезія); редактори: С. Родзевич (1-ий том), П. Мохор (2-ий том); передмова: Владімір Державін. Харків: ДВУ, 1928. 408 стор. (1-ший том.), 334 стор. (2-ий том). Наклад 5,000 примірників[9]
  • (перше видання значно відредагованого перекладу Лукаша) Джованні Боккаччо. Декамерон. З італійсьої переклав: Микола Лукаш; редактор: Олена В. Хатунцева; художник: І. П. Хотинок; художній редактор: Б. Л. Тулін; технічний редактор: Л.М Бобир; корректори: О. А. Підвишиванська, Г. М. Стадник. — Київ, 1964. — 664 с. — 65,000 прим.
    • (перевидання: 1969, 1985 (обидва видавництво «Дніпро»), 2000 (видавництво «Січ»), 2003, 2005, 2007, 2011 (усі видавництво «Фоліо»))
  • (перше видання авторського невідредагованого перекладу Лукаша) Джованні Боккаччо. Декамерон. З італійсьої переклав: Микола Лукаш; упорядникування та редагування: Леонід Череватенко. — Київ : "Видавничий центр «Просвіта»", 2006. — 896 с. — ISBN 966-8547-73-X.
  • Джованні Боккаччо. Декамерон (вибрані оповідки). Інтерпретація з італійської: Василь Шкляр; ілюстрації Л. Корж-Радько. Київ: Дніпро, 2006. 104 с. іл. ISBN 966-578-161-8 (примітка: у книзі присутні 30 зі 100 оповідок)

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Олександр Чередниченко (2014. Випуск 127, Частина 2, стор. 44–52). Українсько-романські Перекладацькі Відносини у Критиці і Бібліографії Григорія Кочура. Іноземна Філологія. Архів оригіналу за 12 вересня 2016. Процитовано 12 вересня 2016. 
  2. Григорій Кочур. Джованні Боккаччо (вступна стаття до видання Декамерону 1964 року у перекладі Миколи Лукаша)
  3. Чого треба цуратися, а чого держатися… — Друг читача, 03.02.2008
  4. Орися Габа (2015. Випуск 125., стор 155-162). Лукашенкознавство XXI Віку. Іноземна Філологія. Архів оригіналу за 12 вересня 2016. Процитовано 12 вересня 2016. 
  5. Леонід Череватенко: «Поки живий бодай один глядач, який хоче дивитися українські фільми, українське кіно не може вмерти» — Радіо Свобода, 14 листопада 2006
  6. «Декамерон» Боккаччо і Лукаша — Україна Молода, № 018 від 31.01.2007
  7. переказ силабічними віршами першої новели четвертого дня про трагічну історію кохання Гізмонди та Гвіскардо; переклад здійснено на основі польської також віршованої переробки, що належала відомому поетові та дипломатові Я. Морштину
  8. переклад початку вступу (опис чуми))
  9. Український Поетичний Переклад 1920-30-Х Років: Огляд Окремиї Видань — Л. В. Коломієць, Інститут філології КНУ імені Тараса Шевченка, 2011

Посилання[ред.ред. код]