Джеймс Торнхілл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джеймс Торнхілл
англ. James Thornhill
James Thornhill self portrait.jpg
Автопортрет
Ім'я при народженні англ. James Thornhill
Дата народження 25 липня 1676(1676-07-25)
Місце народження Мелкомб Реджис, Дорсет
Дата смерті 4 травня 1734(1734-05-04) (57 років)
Місце смерті Столбрідж, Дорсет
Національність британець
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Жанр релігійний живопис, фреска, портрет
Навчання Томас Хеймор, Антоніо Верріо, Луї Лагерр
Напрямок бароко
Роки творчості 1776—1820
Нагороди
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Джеймс Торнхіл (англ. James Thornhill 25 липня, 1676 — 4 травня, 1734) — англійський художник-протестант зламу 17-18 століть, котрий працював у схожій бароковій стилістиці на зразки бароко католиків-італійців.

Ранні роки[ред.ред. код]

Джеймс народився у забезпеченій родині. Його мати Мері була донькою полковника Вільяма Саденхема, губернатора міста Веймут.

Відомо, що 1689 року Торнілл став учнем в майстерні провінційного художника-декоратора Томаса Хеймора (1660—1720). Вільший вплив на виховання майбутнього художника мали та Антоніо Верріо, теж художники-декоратори і іноземці, що працювали у Англії. Офіційно він закінчив власну художню освіту 1696 року. На початок 18 століття він перебрався на працю у Лондон.

Джеймс Торнхілл і державницькі замови[ред.ред. код]

Символічною фігурою барокового живопису Великої Британії мимоволі став художник Джеймс Торнхілл (1676—1734)[1], не найкращий серед місцевих майстрів. Він отримав замови на монументальні стінописи, що символізували у ту добу державницьку велич і формальну відповідність зразкам історичного живопису з європейського контитента. Джеймс Торнхілл отримав важливі замови не завдяки яскравій художній індивідуальності (котру мав венеціанець Себастьяно Річчі і котрому хитро відмовили), скільки тому, що Торнхілл був … англійцем[2].

Католик Себастьяно Річчі (1662—1634), монументаліст і автор декількоїх плафонів, приніс у Лондон святковість і чуттєвість венеціанської школи живопису, котру цілком допускав католицизм. Англіканство, що відсахнулося від розпусти і гріховних веселощів двору короля Карла ІІ, прийшло до строгості і регламентації так званого здорового глузду і майже торгового прагматизму.

Архієпископ Теннісон декларував: « Я не беруся аналізувати живопис, але думаю, можу наполягати на двох умовах. Перша — обраний художник має бути протестантом (англіканцем), друга — він має бути англійцем (!)»[3]. Джеймс Торнхілл, про щабель здібностей котрого навіть не йшлося, відповідав обом умовам архієпископа і саме він отримав замови на стінописи у Гринвіцькому шпиталі та у соборі св. Павла, у знакових спорудах англійського бароко[4]. Відповідною до прагматизму, регламентації (тобто цензурі) і несприйняттю католицизму була і ідеологічна програма стінописів у Гринвіцькому шпиталі — «Торжество» або «Апофеоз» англіканства.

На стінописи у соборі св. Павла претендувала низка французьких і італійських майстрів. Торнхілл серед них був єдиним англійцем і саме він завдяки протекції отримав і цю престижну замову[5]. Джеймс Торнхілл виконав ці стінописи у техніці грізайль, вони майстеровиті і непогано виглядають з далекої відстані, мають ознаки чогось величного і фахового, що і забезпечило грізайлям популярність у сучастиків, бо вони волали державницької величі у живопису і нарешті її отримали. Вони нагадували холодні і пишні зразки стінописів у Парижі, різновиду придворного і аристократичного мистецтва Франції, а більшого за академізм 17 століття і не було потрібно. Відсутність оригінальності не завадила популярності.

Портретист[ред.ред. код]

Окрім монументального живопису, замови на котрий надходоли не так часто, Джеймс Торнхілл займався портретним жанром. Несміливий у композиціях, він розробляв типові схеми британського барадного портрета з його увагою до звеличення представників пільгових станів суспільства і пишних декоративних деталей парадного одягу. На тлі цих портретів безжальним реалізмом і неприємною побутовістю виділявся портрет науковця Ісака Ньютона без перуки у похилому віці. В портреті постав старий науковець, але не було жодного натяку на ті звершення у математиці, фізиці, зроблені Ньютоном, завдяки котрим він залишився у історії, Ньютон — людина зі складним характером, особа побожна, утаємничена і недоброзичлива до конкурентів…

Школи малювання або академії[ред.ред. код]

1711 року він отримав посаду одного з дванадцяти директорів академії (художньої школи) Неллера, що базувалась у Лондоні на Квін-стріт. 1716 року він посів посаду керівника академії замість Неллера і перебував керівником до 1720 року. Згодом він облаштував власну художню школу, що базувалась на Ковент-гарден, але школа не проіснувала довго. Через чотири роки (1724 р.) він створив нову художню школу у власному будинку на Ковент-гарден, котра працювала декотрий час успішніше за попередні.

Торнхілл і Вільям Хогарт[ред.ред. код]

Обрані твори (галерея)[ред.ред. код]

Джеймс Торнхілл. «Алегорія міці Великої Британії на морі», бл. 1720 р. Центр Йєль британського мистецтва.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • http://www.oxforddnb.com/view/article/27350 (Barber, Tabitha, Oxford University Press. Retrieved 23 September 2010.)
  • Oxford University Press. Retrieved 23 September 2010.
  • Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977

Примітки[ред.ред. код]

  1. Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, с. 211
  2. Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977,с. 45
  3. Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, с. 45
  4. Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, с. 44
  5. Михаил Герман. «Вільям Хогарт и его время», Ленинград, «Искусство», 1977, 45