Доктрина Брежнєва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Доктри́на Бре́жнєва, також концепція обмеженого суверенітету — доктрина, або точніше принцип зовнішньої політики Радянського Союзу щодо східноєвропейських країн, які входили у «радянську зону впливу» після скінчання Другої світової війни та по результатах Ялтинської та Потсдамської конференцій 1945 року. Вона стверджувала виключне право СРСР на втручання у внутрішні справи країн східного блоку, включно з використанням військової сили, для запобігання будь-яких політичних змін в них. Тим самим ця доктрина ігнорувала, не визнавала державний суверенітет цих країн та протирічіла Статуту Організації Об'єднаних Націй. Прокламувалася та застосовувалась під демагогічними пропагандистськими гаслами про «неохідность захисту завоювань соціалізму від агресивних підступів Заходу та НАТО» та «захисту світової соціалістичної системи».

Формулювання принципів[ред.ред. код]

Отримала назву постфактум — після вторгнення радянських військ в Чехословацьку республіку в серпні 1968, — але як така в Радянському Союзі ніколи офіційно ні сформульована, а ні проголошена не була. Дефініцію цієї доктринальній політичній практиці СРСР надали західні політологи, на що в Москві висловити обурення і назвали самий термін «антирадянської наклепом»[1].

Фактично принципи цієї доктрини проголосив 23 серпня 1968 Л. І. Брежнєв під час збройного придушення «Празької весни» гранично відіверто і цинічно - привезеним силоміць у Москву практично у якості заручників державним керівникам Чехословаччини:

Ви робите те, що вам заманеться, не звертаючи уваги на те, подобається нам це чи ні. Нас це не влаштовує. Чехословаччина знаходиться в межах тих територій, які в роки війни звільнив радянський солдат. Межі цих територій - це наші кордони. І так буде завжди.[2][1]

Місяцем пізніше ця доктрина в іносказанній формі була описана в статті «Суверенітет і міжнародні обов'язки соціалістичних країн» авторства С. Ковальова в газеті «Правда» за 26 вересня 1968 року. Згодом Леонід Брежнєв повторив її в своїй промові на п'ятому з'їзді Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП) 13 листопада 1968, в якій, між іншим, заявив:

...коли внутрішні і зовнішні сили, ворожі соціалізму, намагаються повернути розвиток будь-якої соціалістичної країни в напрямку реставрації капіталістичних порядків, коли виникає загроза справі соціалізму в цій країні, загроза безпеці соціалістичної співдружності в цілому - це вже стає не тільки проблемою народу даної країни, але і спільною проблемою, турботою всіх соціалістичних країн.

Доктрину проголосили, щоб виправдати радянське вторгнення в Чехословаччину в серпні 1968 року, яке поклало край Празькій весні та інші військові інтервенції, які відбувались раніше, зокрема вторгнення в Угорщину в 1956 році. Ці заходи повинні були покласти край спробам лібералізації та повстань, які виступали як копроміс для радянської гегемонії у Східному блоці, яку радянська сторона розглядала як важливу оборону і стратегічний буфер та плацдарм для можливих наступальних бойових дій.

На практиці доктрина дозволила комуністичним партіям країн-сателітів отримати обмежену незалежність. Тим не менш, жодній країні не дозволялося порушувати єдність Східного блоку за будь-яких обставин. Іншими словами, жодна країна не мала права виходити з Організації Варшавського договору або порушувати право комуністичної партії на монополію політичної влади. За основу доктрини взято власне право трактування керівництвом Радянського Союзу понять «соціалізм» та «капіталізм». Після проголошення доктрини Брежнєва між СРСР та країнами-сателітами були підписані численні договори, які закріпили пункти данної доктрини та забезпечили співробітництво між державами. Принципи доктрини були настільки широкими, що СРСР використав її, щоб виправдати своє втручання в країну не-члена ОВД — Афганістан в 1979 році.

Виключення[ред.ред. код]

  • Доктрина Брежнєва не спрацювала під час Польської кризи 1980-1981 років, коли Радянський Союз попри всі погрози так і не ввів війська у Польщу[3]. Причина була в бойовому патриотичному та антиросійському дусі польського народу. Для підтримання контролю над польськім суспільством СРСР мусив би ввести 45 дивізій, а СРСР, НДР і Чехословаччина, як виявилося, на той час разом могли виділити лише 18. Кремль обмежився тим, що нав'язав польській державі «режим воєнного стану» на чолі з начебто «перевіреним» міністром оборони генералом армії Войцехом Ярузельським.

Кінець дії доктрини[ред.ред. код]

Кінець дії «доктрини Брежнєва» настав з кінцем періодом брежнеєвської «стабільності» або «застою» та початком «перебудови», коли СРСР началі з Політбюро ЦК КПРС вже був неспроможен фінансувати нові закордонні агресії. Новий голова радянської держави Михайло Горбачов відмовився від військового втручання у польські справи у 1989 році, коли за результатами перших альтернативних виборів у Польщі «Солідарність» перемогла ПОРП[4].

Під час зустрічі з президентом США Джорджем Бушем на Мальті у грудні 1989 року Михайло Горбачов заявив:

Ми - за мирні зміни, ми не хочемо втручання і не втручаємося в майбутні процеси. Нехай народи самі, без втручання, вирішують, як їм бути.[5]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б в Артем Кречетников.Варшавский Договор: потерянный биполярный мир.Бі-бі-сі, 13.06.2015
  2. цит. по кн.: Леонид Млечин. «Брежнев. Разочарование России». - Изд-во: «Питер», 2012, С. 256.
  3. Wilfried Loth. Moscow, Prague and Warsaw: Overcoming the Brezhnev Doctrine. Cold War History 1, no. 2 (2001): 103–118.
  4. Hunt 2009, ibid., p. 945
  5. М. Ф. Полынов. «Доктрина Горбачева» и уход СССР из Восточной Европы. — См.: ж-л. Новейшая история России. — 2011, № 2. – С. 107–121.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Matthew Ouimet. The Rise and Fall of the Brezhnev Doctrine in Soviet Foreign Policy. — University of North Carolina Press, Chapel Hill and London. 2003.
  • Lynn Hunt. The Making of the West: Peoples and Cultures. — Bedford/St. Martin's, Boston and London. 2009.
  • Nicholas Rostow. Law and the Use of Force by States: The Brezhnev Doctrine. — The Yale Journal of International Law, Vol. 7, Issue 2, Article 4, 1981. Відкрити/Download і читати на сайті часопису, PDF-формат(англ.)
  • Газета «Правда» за 26 вересня 1968 року.