Доктрина Брежнєва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Доктри́на обме́женого сувереніте́ту («доктри́на Бре́жнєва») — сформульоване західними політиками і громадськими діячами опис зовнішньої політики СРСР епохи правління Брежнєва. Суть доктрини полягала в тому, що жодна соціалістична країна ніколи не буде «загублена» на користь Заходу.

На практиці це означало, що СРСР міг втручатися у внутрішні справи країн Варшавського Договору для того, щоб запобігти виходу країни з нього. Поняття з'явилося після виступу Леоніда Брежнєва на п'ятому з'їзді Об'єднаної польської робочої партії в листопаді 1968 р. (Варшава). Саме цей підхід став ідеологічним обґрунтуванням військового втручання військ країн Варшавського договору на чолі з СРСР в Чехословаччину в серпні 1968.

За думкою видатного американського політичного аналітика часів «холодної війні» Петера Швейцера, поразка СРСР в Афганістані підтвердила, що «Доктрина Брежнєва» на ділі нічого не варта[1]

Джерела[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]