Неоколоніалізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Неоколоніалізмколоніальна політика імперіалістичних держав, що є сукупністю старих та нових політичних методів, які застосовуються з метою утримати держави — колонії та напівколонії,— що звільнилися, як об'єкти економічної експлуатації та політичного тиску.

Неоколоніалізм — це система нерівноправних економічних та політичних стосунків, що нав'язується державами — колишніми метрополіями колоніальним у минулому, а нині суверенним державам, спрямована на збереження імперіалістичної експлуатації і залежності народів цих країн.

Неоколоніалізм виник після другої світової війни, коли, внаслідок національно-визвольної боротьби народів, пряме колоніальне панування стало неможливим.

Неоколоніалізм Російської Федерації[ред. | ред. код]

Росія, як колишня метрополія, намагається встановити нову форму контролю над колишніми колоніями — «радянськими республіками у складі СРСР». Для цього вона використовує різні економічні механізми експансії, втручання, впливу, щоб сформувати відповідну керовану еліту в суспільствах цих країн [1].

2006 року директор Інституту трансформації суспільства (Київ) професор О. Соскін зазначав, що Росія намагається реанімуватись, як наднаціональна імперія, і по відношенню до Білорусі й України проводить політику неоколоніалізму, тобто фінансово-економічної й енергетичної окупації. Найбільш очевидним це є на прикладі газового і нафтового секторів економіки. Росія намагається привласнити собі, скупивши за безцінь, білоруські й українські газопроводи, щоб диктувати свою волю і привласнювати монопольний прибуток. У Білорусі та України стратегічні цілі в сфері протидії політиці неоколоніалізму Росії збігаються.

2008 року Росія розпочала війну проти Грузії.

2014 року Російська Федерація перейшла до прямого військового втручання у внутрішні справи України.

Один із сучасних російських ідеологів О. Дугін, в навчальному посібнику, надрукованому відповідно до рішення кафедри Соціології міжнародних відносин соціологічного факультету Московського державного університету, формулює завдання

«інтегрувати до єдиного стратегічного простору Росію, Україну та Білорусь» [2].

А для перетворення Росії «у глобальну світову силу» інтеграція України вказується як «необхідна умова». У книзі ж «Основи геополітики» більш відверто формулюються принципи російського неоколоніалізму:

«Існування України у нинішніх кордонах та із її нинішнім статусом „суверенної держави“ тотожне нанесенню жахливого удару по геополітичній безпеці Росії…», а також формулюється висновок, що «Подальше існування унітарної України неприпустиме»[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Путін встановив особистий контроль над керівництвом України, - Олег Соскін.— OSP-UA.info, 10 січня 2014
  2. Александр Дугин. Геополитика. Учебное пособие для вузов. — М.: Академический проект, 2011
  3. Дугин А. Основы геополитики. — М.: АРКТОГЕЯ-центр, 2000. — 928 с.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Олег Соскін. Європейський потенціал Білорусі та можливість його реалізації у партнерстві з Україною./Тези виступу на круглому столі

„Білорусь в контексті взаємовідносин Росії та Євросоюзу: політичні та економічні аспекти”.— Мінськ, 16-17 грудня 2006 року.

  • Советская историческая энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия . Под ред. Е. М. Жукова. 1973—1982.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • В. Ю. Константинов, О. І. Ступницький. Неоколоніалізм // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • В. Константинов. Неоколоніалізм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.497 ISBN 978-966-611-818-2