Доменний газ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
При згорянні доменного газу полум'я має синюватий колір.

Доменний або колошниковий газ — відхідний газ, що утворюється під час виплавлення чавуну в доменних печах. Є головно продуктом неповного згоряння вуглецю. Хімічний склад доменного газу за умов, що чавун виплавляють на кам'яно-вугільному коксі: 12-20% СО2; 20-30% СО; до 0,5% СН4; 1-4% Н2; 55-58% N2. Теплота згорання доменного газу приблизно 3,6—4,6 Мдж/м3 (850–1100 ккал/м3). При збагаченні дуття киснем вміст азоту в газі знижується і відповідно цьому зростає кількість інших газів (у тому числі окисли вуглецю і водню), а також теплота згорання.

Газ дуже отруйний через наявність у його складі СО.

При спалюванні 1 т коксу в печі утворюється приблизно 5000 м³ газу.[1]

Після виходу з доменної печі доменний газ очищується від пилуватих домішок у пиловловлювачі, скрубері, трубі Вентурі, дросельній групі.

Перші аналізи доменного газу були зроблені Бузеном у 1839 році на заводі Фекерхаген, дещо пізніше Ебельман на заводах Клервіль і Одинкур провів дослідження відновлювальної роботи газів.[2]

Використання[ред.ред. код]

Вперше колошникові гази було використано 1811 року Оберто у Франції для випалу вапни і цементації сталі.[3] Перші спроби використання доменного газу як палива на металургійних заводах були проведені французом Фабер дю Фором у 1832 році. 1886 року Ф. Люрман запропонував використовувати доменний газ для газових двигунів на повітродувних станціях. 1889 року на бельгійському заводі «Серен» була введена в дію перша доменна газоповітродувна машина.[2]

Сьогодні використовується на металургійних заводах як паливо у повітронагрівниках, коксових і мартенівських печах (у суміші з коксовим газом), газових двигунах тощо.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Металлургия чугуна. Ефименко Г. Г., Гиммельфарб А. А., Левченко В. Е. — К., «Вища школа», 1974. Стр. 394.
  2. а б Металлургия чугуна. Е. Ф. Вегман и др. — М., 1978. Стр. 11.
  3. Энциклопедический словарь. Брокгауз — Ефрон. Том ХА (книга 20). — СПб. — 1893. — стр. 952.