Драгоманова Людмила Михайлівна
Драгоманова Людмила Михайлівна | |
---|---|
Народилася |
1842 Київ, Російська імперія |
Померла |
16 травня 1918 Київ, Українська Держава ·злоякісна пухлина |
Поховання | Байкове кладовище |
Громадянство | Російська імперія, Українська Держава |
Національність | українка |
Діяльність | перекладачка |
Батько | Кучинський Михайло |
Мати | Кучинська Марфа Осипівна |
У шлюбі з | Драгоманов Михайло Петрович |
Діти | Лідія Шишманова, Труш Аріадна Михайлівна, Драгоманов Світозар Михайлович |
Людмила Михайлівна Драгоманова (до шлюбу Кучинська; криптонім — Л. Д.; 1842, Гадяч, Полтавська губ. — 16 травня 1918, Київ) — українська громадсько-культурна діячка, перекладачка, художниця.
Дружина Михайла Драгоманова, мати Лідії Шишманової, Аріадни (Ради) Труш та Світозара Драгоманова. Дядина Лесі Українки.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народилась у сім'ї нащадків козацької старшини на хуторі Кучинщина біля Гадяча. Батько Михайло був професором артилерії Віленської військової школи. Мати Марфа Осипівна тримала до хреста Ольгу Драгоманову.
Освіту Людмила здобула у приватному Київському пансіоні шляхетних дівчат А. Нельговської. Мала мистецькі таланти: виступала на сцені як акторка-аматорка у 1860-ті роки, блискуче грала на фортеп'яно.
20 серпня 1864 р. одружилася з Михайлом Драгомановим, якого знала з дитинства. Через нього увійшла у коло громадівців і відтоді поділяла всі життєві негаразди й успіхи чоловіка, допомагала у видавничій справі, перекладала його твори.
17 жовтня 1865 р. народила дочку Ліду.
На початку 1870-х р. виїхала разом з донькою та чоловіком за кордон у його наукове відрядження, де родина прожила три роки: рік у Німеччині та два — в Італії.
У «Вестник Европы» за 1874 р. надруковано у співавторстві з чоловіком її працю-розвідку «Народні говірки й місцевий елемент в освіті». У першій половині 1870-х р. була ініціаторкою Товариства денних притулків-шкіл для дітей робітничого класу в Києві. Приятелювала з Оленою Косач-Тесленко-Приходько.
1876 р. через заборону царським урядом викладати в українських університетах Михайло Драгоманов вимушений був назавжди залишити Київ і виїхати за кордон, спочатку до Відня, а потім до Швайцарії, за ним слідувала й Людмила з дочкою.
З осені 1876 р. родина Драгоманових мешкала в Женеві.
15 (27) березня 1877 р. народила дочку Аріадну (Раду), а 29 червня 1884 р. — сина Світозара.
Наприкінці 1889 р. Людмила Драгоманоа з 12-літньою Аріадною та 5-річним Світозаром переїздить до Софії, куди раніше, 28 серпня, на запрошення болгарського міністерства народної просвіти, переїхав чоловік, посівши катедру історії у першому болгарському вищому навчальному закладі — Вища школа. Цього ж року до свого чоловіка в Софію переїхала після одруження також і старша дочка Лідія. 1889 р. зять Іван Шишманов, приємно вражений родиною Драгоманових, напише Людмилі у привітанні з Днем народження: «Як мені особисто хотілося привітати зі святом, поцілувати руку і запевнити в своїй любові і любові моєї маленької, щасливої сім'ї (частини Вашої — і дай бог, щоб вона була у багатьох відношеннях живою копією Вашої), але конгрес мене утримує…».
У 1894—1895 рр. родину Драгоманових відвідала чоловікова племінниця, письменниця Леся Українка, мешкаючи в їхньому будинку в Софії, мала змогу користуватися величезною бібліотекою Драгоманова та допомагала Людмилі доглядати хворого чоловіка.
Після 1895 року, по смерті чоловіка, допомагала Михайлові Павликові у виданні наукової спадщини Михайла Драгоманова. Листувалася з Іваном Франком, Лесею Українкою та іншими письменниками.
1899 р. на запрошення Олени Пчілки переїхала з Аріадною до Києва (Світозар прибув раніше). Мешкала в Києві до кінця свого життя.
Померла в Києві 16 травня 1918 р. після тяжкої недуги (рак). Похована за державний кошт на другій дільниці нового Байкового цвинтаря (могила втрачена після Другої світової війни).
Творчість[ред. | ред. код]
Після смерти М. Драгоманова 20 червня 1895, коли через жалобу не могла грати на фортеп'яні, почала вчитися разом з донькою Радою малювати, виявивши неабиякі здібності. Після заснування (1893 р.) дочкою Лідією Болгарського музичного та мистецького товариств брала участь у виставках, експонуючи свої картини. Інший зять Іван Труш експонував її малюнки на виставці у Львові.
Переклала російською новели Василя Стефаника «Осінь», «Лист» («Русские ведомости», 1902), «Мамин синок», «Новина» («Славянский мир», 1909).
Див. також[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1990. — Т. 2: Д-К. — С. 96-114. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- https://day.kyiv.ua/uk/article/kultura/pro-ukrayinski-investyciyi-v-maybutnye-bolgariyi [Архівовано 1 квітня 2019 у Wayback Machine.]
Література та джерела[ред. | ред. код]
- Людмила Драгоманова: дружина Михайла Драгоманова (1841—1895) // Визначне жіноцтво України. / О. Луговий. — К. : Дніпро, 1994. — С. 188—189.
- Людмила Михайлівна Драгоманова. Некролог // Нова Рада: газета. — К., 1918. — № 78. — 17 (4) травня. — С. 1, 3.
- Франко І. [Листи до Л. М. Драгоманової]. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 50. К., 1986.
- Єфремов С. Пам'яти Л. М. Драгомановоі // Нова Рада: газета. — К., 1918. — № 80. — 19 (6) травня. — С. 1.
- Скрипка Т. Спогади про Лесю Українку. — К.: Темпора, 2017. — 368 с.: іл. — ISBN 978-617-569-208-0
|