Драгоманов Світозар Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Драгоманов Світозар Михайлович
Народження 29 червня 1884(1884-06-29)
  Плєнпалє, кантон Женева
Смерть 4 грудня 1958(1958-12-04) (74 роки)
  Рочестер, штат Нью-Йорк
Поховання Рочестер
Національність українець
Громадянство Швейцарія ШвейцаріяFlag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the Ukranian State.svg УНР УРСРFlag of the United States.svg США
Мова творів українська
Рід діяльності журналіст

Світоза́р Миха́йлович Драгома́нов (* 29 червня 1884, Плєнпалє (Plainpalais), кантон Женева, Швейцарія — 4 грудня 1958, Рочестер, штат Нью-Йорк) — економіст, кооператор, перекладач, публіцист; член УВАН у США.

Початки життєпису[ред.ред. код]

Народився в Швейцарії — в тому часі там перебувала сім'я Михайла та Людмили Драгоманових. Приходиться двоюрідним братом Лесі Українці.

Початкову освіту отримав в Женеві. Після призначення батька професором в Софії родина переїздить до Болгарії, Світозар вчиться у школі та ліцеї Парижа.

Після батькової смерті вчиться в женевському коледжі Святого Антуана.

Родинна світлина. Драгоманови й Косачі у 1890-х. Ліворуч сидять діти Михайла Драгоманова — син Світозар і найстарша донька Лідія (у чорній сукні). У центрі: Олександра Драгоманова — дружина брата Олександра — з донькою Оксаною. Праворуч скраю — сестра Олена Пчілка, у дівоцтві Ольга Драгоманова, у заміжжі Косач. Стоять, зліва направо: її доньки Оксана й Ізидора Косач — сестри Лесі Українки — та їхня двоюрідна сестра Аріадна (за Оленою Пчілкою) — молодша донька Михайла Драгоманова.

В царській Росії[ред.ред. код]

У грудні 1897 року на запрошення тітки Ольги Петрівни Драгоманової-Косач приїздить до Києва. Навчався в Києві — після домашнього навчання російської мови з тіткою Ольгою і двоюрідною сестрою Лесею.

1904 року вступає на інженерно-хімічне відділення Київського політехнічного інституту Імператора Олександра ІІ.

1914 року одружується з Антоніною Шкурською — дочкою начальника Жмеринського залізничного вузла; мешкали в Києві на вулиці Паньківській.

7 квітня 1915 року в Києві народжується донька Людмила[1]

1915 року закінчив інститут, до 1917 служив у Союзі Земств.

У часи Визвольних змагань[ред.ред. код]

У Міністерстві праці Уряду УНР — віце-директор одного з департаментів.

За Гетьманату працював у Всеукраїнському союзі земств, створеному Симоном Петлюрою.

Радянська праця[ред.ред. код]

1919—1920 роки — член колегії кооперативної секції державної ради народного господарства в Києві.

У 1919—1922 роках завідує інструкторським відділом кооперативної газети «Сільський господар».

1920—1921 роки — коректор і секретар редакції київського часопису «Більшовик». Цю роботу поєднував з посадою декана суспільно-економічного відділу агрономічного технікуму в селі Мироцьке.

З осені 1922 — лектор Інституту народної освіти у Києві та одночасно ректор Київського архітектурного інституту.

Після об'єднання архітектурного інституту з Київським інститутом пластичних мистецтв — проректор новоствореного Київського художнього інституту.

До 1926 року співпрацював з «Пролетарською правдою». Перекладав з французької мови на замовлення видавництва «Мистецтво».

У 1926—1931 роках працював на київській студії «Укрфільм».

У 1930 році відсторонений від наукової праці, проходив свідком у справі ЦК УПСР.

Тоді ж намагався захищати прем'єр-міністра УНР Сергія Остапенка.

У 1931—1933 перебивається випадковими заробітками, його не друкують.

1933 року влаштувався консультантом Науково-дослідного інституту комунальної гігієни Гіпромісту в Харкові. 1935 звільнений без права на пенсійне забезпечення.

Без надії сподівався[ред.ред. код]

Протягом 1941—1943 років працював у Вукоспілці.

1942 року — науковий консультант Музею-архіву переходової доби під керівництвом О. Оглоблина. У червні 1942 під керівництвом Оглоблина з Н. Полонською-Василенко, В. Міяковським, П. Курінним та В. Шугаєвським бере участь у діяльності «Комісії для розгляду питання про українські емблеми».

Бердичевський Марк Наумович, геофізик, доктор технічних наук, викладач МДУ ім. М. Ломоносова, свідчить: Світозар Драгоманов, Борис Каштелянчук та Євген Герасимов переховували студента-єврея Я. Гальперіна від неминучого розстрілу в Бабиному Яру[2].

Вереснем 1943 року виїжджає з Києва до Львова. 1944 переїжджає до Праги, працює в Українському музеї визвольної боротьби.

Еміґрація[ред.ред. код]

1945 року виїздить до Регенсбурга. В тому часі активно листується з Володимиром Винниченком.

З 1951 року проживав у США. Голова Комісії УВАН у США для збирання і вивчення науково-літературної спадщини М. Драгоманова.

Перший ректор Українського технічного господарського інституту в Нью-Йорку.

Дещо з доробку[ред.ред. код]

  • Автор спогадів про Лесю Українку,
  • статті «Вплив Михайла Драгоманова на Лесю Українку»,
  • праць: «Михайло Драгоманов»,
  • «Наука Михайла Драгоманова»,
  • «Життя М. Драгоманова»,
  • «М. П. Драгоманов проти д-ра Д. Донцова»,
  • «Великий еміґрант М. Драгоманов (1841—1895)»,
  • «З переписки Лесі Українки з Михайлом Драгомановим».
  • Перекладав з французької: праці М. Драгоманова — «Федералістичний панславізм», «Вільна спілка».
  • Уклав «Бібліографічний покажчик літературно-критичних і літературно-історичних висловлювань М. П. Драгоманова за перепискою з сучасниками»,
  • «Драгоманіяна на 1861—1940 (Бібліографія)».

Родина та кінець земного шляху[ред.ред. код]

Син, Михайло Світозарович, загинув у німецькому концтаборі під Хмельницьким, дочки — Людмила, Наталя, Аріадна.

Похований на міському цвинтарі Рочестера.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. ЦДІАК України ф. 127, оп. 1080, № 395(1915), запис № 55
  2. Журнальна зала (рос.)