Дідьє Ерібон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дідьє Ерібон
фр. Didier Eribon
Народився10 липня 1953(1953-07-10)[1][2] (71 рік)
Реймс[3]
Країна Франція
Діяльністьсоціолог, філософ, науковий співробітник, журналіст, письменник, публіцист, викладач університету
Галузьфілософія[4], соціологія[4], літературна критика[4], гомосексуальність[4] і публіцистика[4]
Alma materУніверситет Париж I Пантеон-Сорбонна[5]
Знання мовфранцузька[6][4][7] і англійська[4]
ЗакладУніверситет Пікардії імені Жуля Верна, Ліберасьйон і Нувель Обс
Magnum opusПовернення до Реймсаd
У шлюбі зGeoffroy de Lagasneried[8]
Нагороди
IMDbID 3703635
Сайтdidiereribon.blogspot.fr

Дідьє Ерібон (Didier Eribon; народився 10 липня 1953) — французький письменник і філософ, історик французького інтелектуального життя. Живе в Парижі.

Біографія

[ред. | ред. код]

Дідьє Ерібон народився в Реймсі в родині робітника. Він був першим у своїй родині, хто закінчив середню школу і відмовився від свого середовища з робітничого класу. За його словами, в цьому йому насамперед допомогла його мати, яка працювала робітницею на фабриці. Їй довелося працювати понаднормово, щоб оплатити навчання сина.[9] Ерібон уночі працював швейцаром у готелі, а вдень навчався у коледжі. Відмовившись від батьківського способу життя, Ерібон почувався «зрадником» робітничого класу. Проте він так і не став частиною багатої еліти, чиї діти навіть під час навчання мають різні можливості та так звані великі школи для еліти. Натомість нееліта в кращому разі може претендувати на місце в університеті.

Наукова кар'єра

[ред. | ред. код]

Дідьє Ерібон є професором Школи філософії та соціальних наук Ам'єнського університету (Франція). Протягом багатьох років він проводить семінар у Вищій школі соціальних наук у Парижі. Він також протягом кількох років був запрошеним професором в Каліфорнійському університеті в Берклі та в Інституті перспективних досліджень у Прінстоні.

Ерібон читав лекції у багатьох країнах, зокрема й у США в The New School, Чиказькому університеті, Гарвардському університеті, Єльському університеті, Нью-Йоркському університеті (NYU), Мічиганському університеті в Енн-Арборі, Університеті Вірджинії в Шарлоттсвілі, Колумбійському університеті[10] та інших. Був одним із доповідачів на конференції «Фуко в Берклі. Двадцять років потому», який відбувся в Берклі в жовтні 2004 року, за участі Лео Берсані, Джудіт Батлер, Пола Рабінова, Губерта Дрейфуса, Майкла Люсі та інших.

Дідьє Ерібон є автором низки книг, зокрема «Роздуми над гейським питанням» (Réflexions sur la question gay, 1999), «Мораль меншості» (Une morale du minoritaire, 2001) та «Уникнути психоаналізу» (Echapper à la psychanalyse (2005). Його біографію Мішеля Фуко (1989), опубліковану англійською мовою 1991 року, високо оцінили П'єр Бурдьє, Поль Вейн, Поль Рабінов та Гайден Вайт. Його книга розмов із Клодом Леві-Строссом 1988 року також вийшла англійською мовою 1991 року.

Ерібон часто писав для Le Nouvel Observateur, французького щотижневого журналу. Рецензував книги в галузі філософії та соціальних наук.

Автобіографія

[ред. | ред. код]

Його мемуари 2009 року «Повернення до Реймса» стали не тільки важливим внеском в соціологію, але й мали неабиякий вплив на французьке інтелектуальне життя.[11] Французький романіст Едуар Луї цитує цю книгу як «поворотну точку для свого письменницького майбутнього».[12]

Книга була адаптована для сцени Лораном Хататом у виставі, яка дебютувала на Авіньйонському фестивалі в липні 2014 року[13] Вона була також поставлена Томасом Остермаєром у рамках Манчестерського міжнародного фестивалю 2017 року.[14] Книга «Повернення до Реймса» отримала захоплені рецензії у французькій пресі, зокрема в Le Monde, Libération, L'Express і Les Inrockuptibles .[15]

Премії

[ред. | ред. код]

Ерібон є лауреатом премії Бруднера 2008 року.[16] Проте в травні 2011 року він повернув цю премію (див. його лист: «Я повертаю премію Бруднера» на його особистій сторінці).

Публікації

[ред. | ред. код]
  • Michel Foucault. Trans. Betsy Wing. Cambridge, MA: Harvard UP, 1991.
  • Conversations with Claude Lévi-Strauss, by Claude Lévi-Strauss and Didier Eribon, Translated by Paula Wissing. Chicago: University of Chicago Press, 1991. 192 pages.
  • Faut-il brûler Dumézil? Mythologie, science et politique. Paris: Flammarion, 1992
  • Michel Foucault et ses contemporains (1994).
  • Insult and the Making of the Gay Self. (originally Réflexions sur la question gay (1999)) Translated by Michael Lucey. Duke University Press, 2004. 440 pages.
  • Papiers d'identité (2000).
  • Une morale du minoritaire. Variations sur un thème de Jean Genet (2001)
  • Hérésies. Essais sur la théorie de la sexualité (2003)
  • Sur cet instant fragile… Carnets, janvier-août 2004 (2004).
  • Echapper à la psychanalyse (2005).
  • D'une revolution conservatrice et de ses effets sur la gauche francaise (2007).
  • Returning to Reims (2018), an English translation of the Retour à Reims (2009).
  • Réflexions sur la question gay, nouvelle édition, revue et augmentée, Paris, Flammarion, coll. " Champs ", 2012.
  •  La société comme verdict: classes, identités, trajectoires, Paris, Fayard, 2013.
  •  Théories de la littérature: système du genre et verdicts sexuels, Paris, Presses universitaires de France, 2015.
  •  Principes d'une pensée critique, Paris, Fayard, 2016
  •  Écrits sur la psychanalyse, Paris, Fayard, 2019, 304 p. (ISBN 978-2-213-71138-6)
  •  Vie, vieillesse et mort d'une femme du peuple, Paris, Flammarion, 2023, 250 p.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Babelio — 2007.
  2. ↑ Munzinger Personen
  3. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #1036126870 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. ↑ а б в г д е ж Чеська національна авторитетна база даних
  5. ↑ http://www.sudoc.fr/118399098
  6. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  7. ↑ CONOR.Sl
  8. ↑ https://tetu.com/2022/01/03/medias-chronique-daniel-schneidermann-liberation-livre-geoffroy-de-lagasnerie-corps-desir-loi-reflexion-politique-sexualite/
  9. ↑ Interview about the book, The Guardian, May 27th 2018
  10. ↑ On Social Verdict: Classes, Identities, Trajectories by Didier Eribon. YouTube.
  11. ↑ Welle (www.dw.com), Deutsche (11 жовтня 2017). A selection of France's best contemporary writers | DW | 11.10.2017. Deutsche Welle (брит.). Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 10 вересня 2020. «Eribon was long one of France's most famous sociologists until his 2009 book, 'Return to Reims,' an exploration of his working class origins (and the homophobia he faced), also made him a literary heavyweight»
  12. ↑ Petrowski, Nathalie (28 травня 2014). Édouard Louis: famille, je vous hais [Family: I hate you] (Interview) (French) . La Presse. Процитовано 14 липня 2014. Le premier livre qui marquera un tournant pour le futur écrivain paraît en 2009. C'est Retour de Reims de Didier Eribon.
  13. ↑ July 2014 — Interview with Didier Eribon and Laurent Hatat[недоступне посилання]
  14. ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 2 July 2017. Процитовано 25 червня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  15. ↑ Returning to Reims. Semiotext(e) / Foreign Agents. Semiotext(e). 13 вересня 2013. ISBN 9781584351238.
  16. ↑ April 10, 2008 — Brudner Prize Winner Lecture at Yale Club NYC. Архів оригіналу за 18 травня 2008. Процитовано 27 липня 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дідьє_Ерібон&oldid=43539571