Евфонія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Евфоні́я (грец. euphone — милозвучність) — вияв фоніки, який означає гармонійну сув'язь позитивно-естетичних явищ художнього, насамперед поетичного, твору.

Милозвучність — уникання складного для вимови нагромадження звуків.

Евфонія надзвичайно органічна для української лірики, оскільки спирається на визначальну інтонаційну основу української мови — вокалізм, зумовлюючи тяжіння версифікаційних пошуків до музичності (Микола Вороний, Олександр Олесь, Павло Тичина, Володимир Сосюра та інші) виконує особливу стилістичну функцію у розмаїтті симетричного звукового ладу поетичного мовлення, забезпечує міру кількості, частоти, комбінування та тривання фонем.

Це стосується їхньої якості (інструментування), місця розташування у тексті (епіфора, анафора, кільце, рима тощо). Яскравим прикладом евфонії може бути, зокрема, поезія Миколи Вінграновського, в якій благозвуччя постає стильовим принципом:

У синьому морі я висіяв сни,
У синьому морі на синьому глеї
Я висіяв сни із твоєї весни,
У синьому морі з весни із твоєї.

Винятково важливими й прямими елементами мовленнєвої евфонії є евфеміз­ми — слова чи сполуки слів, якими замінюють точні назви з негативним, непристойним чи неприємним емо­ційним забарвленням, напр.: нерозумний замість дур­ний, акція замість убивство; вона у делікатному стані замість звичного во­на вагітна, хірургічне втручання замість операція.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]