Винничук Юрій Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрко Винничук
Yuriy Vynnychuk.jpg
Псевдо Юзьо Обсерватор, Тиберія Шпака, Аліна Джурик, Ярина Джурик, Ван Ян Мен, Макс Гамбургер, Ізидор Павв, Лизунчак,[1] Рома Попелюк
Народився 18 березня 1952(1952-03-18) (66 років)
Станиславів
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Діяльність журналіст, письменник, редактор, мовознавець, перекладач
Alma mater Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Мова творів українська
Жанр фантастика

Юрко Винничук у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Ю́рій Па́влович Винничу́к, іноді друкується під іменем Юрко́ Винничу́к[2] (нар. 18 березня 1952, Станиславів) — український журналіст, письменник, редактор.[3][4]

Серед найвідоміших художніх творів Винничука романи «Діви ночі» (1991), «Танґо смерті» (2012), «Аптекар» (2015), «Цензор снів» (2016) та «Лютеція» (2017). Винничук також відомий як упорядник таких краєзнавчих книг як «Легенди Львова» (1999), «Кнайпи Львова» (2000), «Таємниці львівської кави» (2001) тощо, а також як автор численних збірок та антологій української літератури. Зокрема, Винничук є упорядником антології української фантастики XIX століття «Огнений змій» (1989), збірки української літературної казки XIX століття «Срібна книга казок» (1993), збірки українських літературних казок «Зачароване місце» (2006) тощо. Окрім того, у період з 2001 по 2010 рік у видавництві Піраміда вийшло 12 книжок різних авторів під брендом «Юрій Винничук презентує».

Твори Винничука перекладено англійською[5], білоруською, болгарською[6], есперанто[7], іспанською, німецькою[8][9], польскою[10][11], сербською, французькою, хорватською[12], чеською, японською[13] та іншими мовами.

Біографія[ред. | ред. код]

Ранні роки та освіта[ред. | ред. код]

Народився 18 березня 1952 року у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Під час Другої світової війни його батько входив до загону мельниківця Андрія Яворенка[14]. Згодом до цього ж загону приєднався й дідусь Юрія з материного боку, Лук'ян Сапіга, якого мельниківці визволили з Кременицької в'язниці[15]. Письменник носить ім'я свого дядька Юрія Сапіги, члена молодіжньої ОУН, якого 1941 року вбили чекісти[16].

Освіту здобув у Прикарпатському університеті ім. Стефаника (раніше Івано-Франківський педагогічний інститут), філологічний факультет (1969—1973 роки), учитель української мови і літератури. Після закінчення вишу, почав працювати в газеті «Прикарпатська Правда», але водночас ним зацікавилося КГБ, які, зрештою, 4 квітня 1974 року здійснили обшук у помешканні письменника з надією знайти антирадянські твори[17]. 1974-го переїхав до Львова, де весь час ходив із валізою власних рукописних творів, через що й отримав прізвисько «Юрко-чемодан»[18]. Працював вантажником, художником-оформлювачем, а згодом також займався фарцуванням та свого роду сутенерством, супроводжуючи повій, які йшли «на діло», щоб у такий спосіб вивчити їхній побут[17]. У двадцятип'ятирічному віці проходив військову службу в армії, де працював у штабі[19]. 1978 року написав поему «Арканум» та оповідання «Ги-ги-ги», які знову ж таки привернули увагу кегебістів, які вбачали в цих творах глибокий підтекст з критикою радянської влади[20].

Театральна творчість[ред. | ред. код]

19871991 — режисер Львівського естрадного театру «Не журись!», для якого писав сценарії вистав, а також пісенні тексти. Окрім того, брав участь в театрі «Не журись!» й як комедійний актор та гостролював з ним по всьому світу[21]. У 1990 покинув театр і разом зі Стефком Оробцем створив «Кабарет Юрця і Стефця». Також кабаретні замальовки Винничука ставилися на сцені молодіжного фестивалю «Вивих», що проходив двічі — у 1990 та 1992 роках[22][23].

2012 року року Юрій Винничув взяв участь в бурлескному проекті Ореста Лютого «Лагідна укранізація». Під час одного з виступів письменник піднявся з зали на сцену і почав читати свій вірш під назвою «Колискова», який розповідає про сни політиків[24]. За рік до початку Євромайдану часопис «Український тиждень» замовив у Винничука невеличкий сатиричний текст і автор написав трагікомічну п'єсу на одну дію — «Останній Бункер» (2013), що розповідає про втечу Януковича та захоплення народом Межигір'я, його резиденції[25][26][27].

Журналістська творчість[ред. | ред. код]

У 19911994 роках займав посаду редактора відділу містики та сенсацій у газеті «Post-Поступ». Зокрема, 1993 року на сторінках газети «Post-Поступ» Винничук розкритикував новий журнал «Літературно-Науковий Вісник» за привласнення назви «ЛНВ», часопису, що виходив у 1898—1932 роках. Згодом Степан Пінчук, головний редактор журналу, подав на Винничука до суду, звинувативши його в тому, що стаття мала згубний характер на подальшу долю журналу, публікацію якого довелося призупинити. Суд прийняв рішення на користь позивача та змусив Винничука виплачувати моральне відшкодування[28].

У 19951998 роках Винничук працював головним редактором еротичної газети «Гульвіса» (Львів), а у 19981999 роках займав посаду редактора відділу у газеті «Поступ», де, зокрема, почав використовувати псевдонім Юзьо Обсерватор, аби в подальшому уникнути можливих судових процесів. З 2006 року виконує роботу головного редактора відновленої газети «Post-Поступ»[29].

Письменницька творчість[ред. | ред. код]

1997 року став членом Асоціації українських письменників, а 2004 року — віце-президентом цього об'єднання[21].

Поезія[ред. | ред. код]

1990 року видав свою дебютну збірку поезій «Відображення», яка налічувала близько двадцяти сторінок. Наступна поетична збірка письменника — «Передчуття осені» — побачила світ аж 2010 року і несла більш повний характер.[30] Усі вірші автора написано до 1993 року, оскільки, на переконання самого Винничука, «поезія належить молодості, а хто пише після 35 — той впадає у глибокий маразм»[25].

Окрім того, 2011 року окремі вірші Юрія Винничука ввійшли до збірки «Ніч еротичної поезії», а 2012 року також й до перевидання — «Ніч еротичної поезії non-stop»[31]. 14 вересня 2012 року на сцені львівського театру «Вознесіння» відбулася ніч еротичної поезії, де Винничук та інші автори протягом двох годин декламували свої твори перед публікою[32].

Дитячі книжки[ред. | ред. код]

Для дитячої аудиторії Юрій Винничук зазвичай творить у жанрі літературної казки, однак дещо модифікованої, поєднаної з іншими жанрами[33]. Зокрема, серед найвідоміших дитячих книжок письменника: повість-казка «Місце для дракона» (1990), яка розповідає про травоїдного дракона Грицька, що зображений не як жорстокий хижак, а як мрійник та романтик[34]; фантастична казка «Літопис від равлика» про добровільне перевтілення одного з персонажів на молюска[35], низку казок про двох друзів Чеберяйчиків, приміром казка «Метелик вивчає життя», яка знайомить нас з чарівною країною Вирій, де обоє друзів зустрічають метелика-одноденка, який має лиш одну добу, аби пізнати життя.

2005 року видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало ілюстровану дитячу книгу письменника «Історія одного поросятка», а на вересень 2018 року заплановано вихід ще одної книжки — віршованої казки «Цукровий півник»[36].

Доросла проза[ред. | ред. код]

Юрій Винничук у Вінниці, жовтень 2012

Писати Винничук почав іще студентом Івано-Франківського педінституту, на самому початку 1970-х, але перші книжкові публікації з'явилися лише за двадцять років по тому.[37] Перші надруковані прозові твори Винничука з'явилися на початку 90-х, зокрема у 1990 році вийшла друком його перша збірка прози «Спалах» (1990), куди окрім іншого увійшли повісті «Місце для Дракона» (1990) та «Королевич-машкара» (1990). Наступна збірка прози автора під назвою «Вікна застиглого часу» вийшла лише через декаду, в 2001 році.

У 1991 році з'являється перша доросла повість автора — кримінальний детектив «Діви ночі», спочатку 1991 року у журналі «Дзвін», а згодом у 1992 році й окремою книгою у київському видавництві «Український письменник». У 1992 році також з'явилася повість-антиутопія «Ласкаво просимо в Щуроград», дія якої відбувається на фоні тоталітарного Радянського Союзу. Наступною повістю Винничука було скандальне «Житіє гаремноє», яке вийшло у 1992 і нібито базувалося на «справжніх» щоденниках Роксолани.

Першим романом автора стала «Мальва Ланда» (2000 журнальна публікація, 2003 окремою книгою).[38] У 2005 вийшов романи «Весняні ігри в осінніх садах», а в 2010 — роман «Груші в тісті». Хоча сюжетно ці два твори й не мають нічого спільного, їх поєднує інше — те, що обоє частково містять автобіографічні елементи з життя Винничука. У романі «Груші в тісті» Винничук також приділив особливу увагу богемному життю Львова у 1970-80-ті роки, тема яка до того була дуже куцо описана в українській літературі[39]. У 2005 році за роман «Весняні ігри в осінніх садах» Винничук отримав свою першу літературну нагороду «Книга року Бі-Бі-Сі». 2012 року світ побачив роман «Танґо смерті», який приніс авторові другу літературну перемогу «Книгу року Бі-Бі-Сі»[40].

2015 року вийшов роман «Аптекар», події якого відбуваються у Львові сімнадцятого століття та, зокрема, детально описує катівське ремесло.[41]. Роман отримав чимало схвальних відгуків, став фіналістом конкурсу Книга року Бі-Бі-Сі, проте поступився збірці оповідань Василя Махна[42]. На вересень 2018 року заплановано вихід продовження — роману «Сестри крові»[43].

2016 року вийшов авантюрний роман «Цензор снів», який розповідає «про польоти над Атлантикою і казино, красивими жінками і шпигунами, погонями і ранами, зрадою та любощами»[44]. 2017 року світ побачив роман «Лютеція», який розглядає любовні пригоди Івана Вагилевича, львівського Дон Жуана 1840—х років[45].

Літературні містифікації (1980-ті — 1990-ті)[ред. | ред. код]

У 1980-х Винничук став відомим завдяки своїм літературним містифікаціям, що мали розголос, подібний до аналогічної творчості американського письменника Кліфорда Ірвіна[en], які він згодом описав як «намагання дати ляпаса тодішній системі, [створити] своєрідний протест»[46][47][48]. Зокрема він створив літературну містифікацію про сплюндрування Києва військами Батия 1240 року, що нібито були описані середньовічним ірландським поетом Ріанґабаром, який начебто був свідком тих подій та описав їх у вірші-ламентації «Плач над градом Кия». І вірш, і власне «середньовічного ірландського поета Ріанґабара» Винничук вигадав. Він опублікував свій «переклад вірша» з ірландської мови спочатку в газеті «Літературна Україна» (1982), а потім — у журналі «Жовтень» (1984, № 9). Містифікація виявилася настільки переконливою, що 1990 року згадка про Ріанґабара та його текст (як правдиву пам'ятку) потрапила до статті «Ірландська література» в Українській літературній енциклопедії[49].

Ще одна містифікація від Винничука — акровірш «Пісня світова» Анни Любовичівни, який він теж опублікував як знайдений текст XVII сторіччя[50][51]. Винничук вперше опублікував свій «переклад» з польської мови в антології «Пісні Купідона: любовна поезія на Україні ХVI — поч. ХІХ ст.» (1984)[52][53]. Згодом цей вигаданий твір було включено, зокрема, до третього тому хрестоматії україської літератури «Слово многоцінне» виданої у 2006 році[54].

Оскільки жоден науковець не запідозрив містифікації, згодом Винничук сам зізнався, що ці літературні раритети вигадані[48].

На початку 90—х Олександр Кривенко, який тоді обіймав посаду головного редактора часопису «PostПоступ», звернувся до Винничука з пропозицією створення скандальної публікації задля збільшення зацікавленості серед читачів. Винничук вирішив опублікувати «справжні» щоденники Роксолани під назвою «Житіє гаремноє». Автор вигадав цілу історію, як йому начебто вдалось віднайти щоденники турецької наложниці, а згодом — і дружини шаха, і «описав те, чим займалася Роксолана в гаремі»[18].

Нерозвинена містифікація помітна й у романі «Мальва Ланда», оскільки головна героїня могла вважатися прототипом російської радянської правозахисниці та члена Гельсінської групи Мальви Нойєвни Ланді. Окрім того, коли героїня роману видавала свою збірку поезій, її редактором став Остап Грицей, справжній український письменник та перекладач[55].

Одним із різновидів містифікацій Юрія Винничука — вказування неправдивої інформації про джерела походження творів, які він переклав або впорядкував. Зокрема, письменник вказує, що взяв оповідання «Історія черепа» Ореста Авдековського з часопису «Галицька Русь» за 1892 рік, а також приписує оповідання невідомого автора «Кімната привидів» до творів, що друкувались на сторінках часопису «Annales des sc. Psych» (1891)[56].

Укладач та упорядник антологій[ред. | ред. код]

окрім письменницької творчості, Юрій Винничук також займається укладанням антологій. Порпаючись в архівах, письменник намагається воскресити імена забутих авторів. За його словами:«Укладати антології — досить марудна справа, і, як бачите, ніхто не хоче тим займатися. Я ж шукаю тексти у старих газетах, журналах — і це цікаво, особливо, коли виявляю якогось абсолютно невідомого автора, абсолютно невідомий текст — це для мене найбільша приємність.»[57] Загалом, письменник упорядковує антології та збірки на таку тематику:

  • готика, фантастика, міфологія та демонологія («Огненний змій», «Чорт зна що», «Міфи та легенди українців», «Книга Бестій» тощо);
  • казки («Біблійні казки», «Зачароване місце: українська літературна казка», «Срібна книга казок: антологія української літературної казки XIX століття» тощо);
  • краєзнавство («Кнайпи Львова», «Легенди Львова» тощо);
  • твори репресованих українських письменників («Розіп'ята муза», «Невідоме Розстріляне Відродження», «Соловецький етап. Антологія» тощо).

Стиль[ред. | ред. код]

Юрій Винничук і Віктор Морозов

Юрій Винничук розпочав свою літературну діяльність у 80—х та відразу влився в кагорту письменників-нонконформістів, які протистояли радянській владі на літературній ниві[58]. Письменник творить у найрізноманітніших художніх жанрах (роман, антиутопія, оповідання, п'єса, поезія тощо), а також пише публіцистику, містифікації, бібліографічні і краєзнавчі книжки, займається художнім перекладом[59]. За словами Т. Кахановської та М. Назаренко: «Винничук — взагалі фігура настільки багатогранна, що може вважатися „сам-собі-літоб'єднанням“»[60].

У своїй розвідці літературознавець Григорій Грабович відзначає Винничука як популяризатора Львова, а Я. Поліщук та І. Бондарь-Герещенко вважають творчість письменника органічною частиною постмодерної української літератури[61]. У своїх творах Юрій Винничук дотримується авантюрного або дитективного сюжету та зазвичай додає елементи гротеску, бурлеску, фантасгармонії, пародії, гумору, іронії, сарказму, стьобу, еротизму та містифікацій[59][62][63]. Окрім того, письменниця Роксолана Харчук називає Винничука «батьком „чорного гумору“ в українській літературі»[61], а Павло Загребельний — «Геростратом української історії»[64].

Контроверсії[ред. | ред. код]

Звинувачення у плагіаті (2001)[ред. | ред. код]

У квітні 2016 року журналіст львівського онлайн-журналу «Варіанти» Олег Хавич у своїй статті під заголовком «Кава з плагіатом»,[65] звинуватив Винничука у тому, що деякі частини роману «Таємниці львівської кави» (2001) запозичені у російськомовної книги Нікалая Пучєрова «Все о кофе» (укр. Все про каву), виданої 1987 року у київському академічному видавництві «Наукова думка». Хавич звинуватив Винничука у тому, що цілі абзаци роману «Таємниці львівської кави» нібито є перекладом з російської на українську мову з книги Пучєрова[65]. У 2018 році, у відповідь на ці звинувачення, Винничук зазначив, що у книзі є запозичення лише кількох сторінок рецептів кави, що мандрують з книжки до книжки різних авторів[66].

Політичні переслідування (2013)[ред. | ред. код]

У січні 2012 року набув розголосу опублікований наприкінці 2011 року Виничуком вірш «Убий піда…са»,[67] через який один з тодішніх депутатів Верховної Ради України від комуністів, Леонід Грач, звинуватив Винничука у поширенні порнографічного змісту та заклику до повалення чинного ладу в Україні[68]. Згодом, через публікацію цього вірша, Грач подав на Винничука заяву до прокуратури, що багато оглядачів сприйняли як політичне переслідування тодішнім режимом[69][70].

Звинувачення російських класиків у вторинності (2018)[ред. | ред. код]

Після публікації голови Українського інституту національної пам'яті (УІНП) Володимира В'ятровича 25 січня 2018 року у Facebook щодо підступності «русского міра», який вміє вербувати людей не лише силою примусу, тобто жорсткою силою, але й м'якою силою, заманюючи їх «симпатичним, вишуканим та респектабельним» російським культурним продуктом, як от книгами, піснями, чи фільмами, певна кількість проросійськи-налаштованих користувачів в українському сегменті Facebook висловили своє незадоволення тезами В'ятровича. Водночас, значна кількість українських інтелектуалів та публічних осіб висловили свою підтримку позиції В'ятровича щодо підступності руского міра[71][72]. Серед тих, хто підтримав позицію директора УІНП був і Винничук, який наприкінці січня 2018 року написав статтю-відповідь обвинувачам В'ятровича в інтернет-газеті «Збруч»[73].

Розмірковуючи у своїй статті про залюбування-одержимість багатьох українців російською культурою, зокрема літературою, Винничук підкреслив вторинність російської культурної продукції й зокрема літератури, якщо той культурний продукт сприймати у контексті світової культури. Зокерма, як приклад вторинності російської літератури Винничук навів приклади плагіату таких відомих російських літераторів як Олександр Пушкін чи Михайло Булгаков. Винничук підкреслив, що «чимало класичних віршів Пушкіна, в тому числі „Лист Тетяни“, — це переспіви з французької» та що «[він] ніколи Булгаковим не захоплювався з тієї простої причини, що мав значно ширші читацькі обрії, ніж ті, хто читали тільки українською та російською. Людина, начитана в світовій літературі, легко побачить всю вторинність роману „Майстер і Маргарита“».

Юрій Винничук і Список 47 (2018)[ред. | ред. код]

Після інсценування вбивства Аркадія Бабченка у мережі з'явився так званий Список 47, який перелічує людей, яким начебто загрожує смерть від рук кілера. Серед цих людей фігурувало й ім'я Юрія Винничука.[74] Письменник прокоментував цю подію такими словами: «Мова не йде про те, щоб знищити всіх 47 людей, які є в цьому списку. Думаю, просто накидали імена, загибель яких викликала б якийсь резонанс. Очевидно, що всіх 47 осіб знищувати не збиралися. Йшлося про кількох людей. Можна собі уявити, якби замочили трьох-чотирьох, який би кіпіш піднявся. Всі почали б говорити, що держава нічого не контролює, почалася б абсолютна паніка»[75].

Особисте життя[ред. | ред. код]

Живе у містечку Винники, що розташоване за шість кілометрів на схід від Львова. Одружений на більш ніж двадцять років молодшою дружиною Мирославою (1976 р.н.). Виховує сина, який носить подвійне ім'я Олесь-Лук'ян (2004 р.н.)[76].

Бібліографія[ред. | ред. код]

Серед доробку Юрія Винничука є наступні власні твори та упорядковані ним антології:[77][78][79][80][81][82].

Власні твори[ред. | ред. код]

Повісті/романи
Поезія
  • «Відображення» (1990), збірка віршів.
  • «Передчуття осені» (2010), збірка віршів написаних у 1970—1993 рр.
Збірки оповідань
  • «Спалах» (1990),
  • «Вікна застиглого часу» (2001),
  • «Ги-ги-и» (2007), оповідання у жанрі чорного гумору
Краєзнавчі книги
  • «Легенди Львова» (1999)
  • «Кнайпи Львова» (2000),
  • «Таємниці львівської кави» (2001),
  • «Таємниці львівської горілки» (2006),
Енциклопедії
  • «Книга бестій» (2003), міфологічна енциклопедія (серія «Юрій Винничук презентує: Мітольогія»)
  • «Чорт зна що» (2004), міфологічна енциклопедія (серія «Юрій Винничук презентує: Мітольогія»)
  • «Галицька кухня» (2004), кулінарна енциклопедія
Дитячі книги
  • «Гопля і Піпля» (2008)
  • Серія «Казкова скарбниця» (з 2002; 3 книжки у серії),
  • «Історія одного поросятка» (2005)
  • «Балакуче яблучко та інші історії» (2016)
  • «Метелик вивчає життя» (2016)
  • «Перекладенець» (2016)
  • «Лежень» (2016)
  • «Чеберяйчики Гопля і Піпля» (2016)
  • «Казки зі Львова» (2017)
  • «Чудернацькі казки» (2017)
  • «Казки веселі і сумні» (2018)
  • «Цукровий півник» (вересень 2018), віршована казка
П'єси
  • «Останній Бункер» (2013), трагікомедія на одну дію
  • «Дракон», поставлена на сцені львівського театру «МЕТА»[83]

Антології[ред. | ред. код]

  • «Огненний змій: антологія української фантастики XIX століття» (1989, перевидання 2006), укладач[84][85]
  • «Срібна книга казок: антологія української літературної казки XIX століття» (1992), укладач[86]
  • «Нічний привид: антологія української готичної прози ХІХ століття» (2001, перевидання 2007), укладач[87]
  • «Потойбічне»: Українська ґотична проза ХХ ст (2005), укладач[88][89]
  • «Біблійні казки» (2005), укладач
  • «Розбійницькі скарби: казки про розбійників» (2006), укладач
  • «Зачароване місце: українська літературна казка» (2006), укладач
  • «Розіп'ята муза»: антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю у 2 томах (2011), укладач[90]
  • «Львівська антологія в 3 томах» (2013—2014), укладач[91][92][93]
  • «Антологія української готичної прози у 2 томах» (2014), укладач[94]
  • «Антологія української фантастики ХІХ-ХХ ст» (2015), укладач[95] (перевидання 2017)
  • «Невідоме Розстріляне Відродження» (2016), укладач[96]
  • «Міфи та легенди українців» (2017), укладач[97]
  • «Антологія української містичної прози» (2018), укладач[98]
  • «Соловецький етап. Антологія» (2018), укладач[99]
  • «Українська модерна проза» (2018), укладач[100]

Інше[ред. | ред. код]

  • Серія «Юрій Винничук презентує» у видавництві Піраміда, серія книг різних жанрів[101]
    • 2001 р. Львівський Шерлок Голмс: детективні оповіді (прим.: упорядинки Юрій Охріменко, Борис Корпан та Наталя Космолінська; автори оповідань: Адам Стодор та Вільгельм Раорт)[102][103][101]
    • 2001 р. Духи старого Львова (прим.: автор Стефан Грабінський, переклад з польської: Мирослава Трофимука та ін.))[101]
    • 2001 р. Нічний гість: моторошні оповіді (упорядник: Юрій Винничук)[101]
    • 2001 р. Колекція пристрастей (прим.: автор Наталка Сняданко)[101]
    • 2002 р. Клуб комісара Бонця: кримінальні загадки (прим.: редактор: Юрій Винничук; переклад з польської: Лариса Андрієвська)
    • 2002 р. На щербатім львівськім бруці (прим.: автор Мечислав Опалек, переклад з польської: Лариса Андрієвська)
    • 2003 р. Смерть виповзає з підвалів (прим.: під псевдонімом[104][1] Ярина Джурик)
    • 2003 р. Герой передмістя (прим.: автор Іван Керницький)
    • 2008 р. Сороміцькі оповідки (упорядник: Юрій Винничук)
    • 2008 р. Гопля і Піпля
    • 2009—2010 рр. «Легенди Львова» - вперше видна 1999 року у видавництві Сполом
      • 2010 р. Легенди Львова. Книга перша
      • 2009 р. Легенди Львова. Книга друга

Аудіокниги[ред. | ред. код]

  • 2004 — «Мальва Ланда» (озвучив Роман Семисал)
  • 2006 — «Книга бестій» (озвучив Ігор Мурашко);
  • 2010 — «Груші в тісті» (озвучив Віктор Власенко);
  • 2011 — «Весняні ігри в осінніх садах» (видавництво «Наш Формат»; озвучка — народний артист України Олексій Богданович, продюсування — Сергій Куцан, звукорежисура — Володимир Муляр)[105];
  • 2013 — «Вікна застиглого часу»;
  • 2016 — «Аптекар» (озвучила Галина Шумська);
  • 2016 — «Місце для дракона» (озвучила Катерина Шестакова).

Переклади з інших мов[ред. | ред. код]

Автор перекладів з англійської, німецької, валлійської, російської, чеської, польської та хорватської.

  • Ірландська середньовічна лірика / [З давньоірл. переклав Юрій Винничук] // Всесвіт. — 1992. — № 3–4.
  • Богуміл Грабал. Барон Мюнгавзен. Переклад з чеської: Юрій Винничук. Київ, видавництво «Класика» , 2002.
  • Богуміл Грабал. «Вар'яти» (Вибрана проза). Переклад з чеської: Юрій Винничук. Львів, ВНТЛ-Класика, 2003. 184 стор. ISBN 966-7493-48-2 (Класика)
  • Філіп Давид. «Місячна карета». Переклад з сербської: Юрій Винничук // «Антологія сербської постмодерної фантастики». Львів: «Піраміда», 2004. 300 стор.: сс. 92-101. ISBN 978-98522-07-9
  • Богуміл Грабал. «Я обслуговував англійського короля». Переклад з чеської: Юрій Винничук. Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га. 2009. 240 стор. ISBN 978-966-7047-87-0
  • Еріх Марія Ремарк. «Життя у позику». Переклад з німецької: Рома Попелюк та Юрій Винничук. Львів, ТзОВ «Експрес Медіа Принт». 2014. 194. ISBN відсутнє

Також перекладав коротку прозу таких авторів як: Григорій Данилевський («Біс на вечорницях», «Життя через сторіччя»), Стефан Ґрабінський («Чад»), Микола Костомаров («Дитяча могила»), Юрко Юрченко («Журавель»), Іван Борозна («Золота гора, або Я тебе вирятую»), Орест Сомів («Київські відьми»), Михайло Чайковський («Могила»), Володимир Росковшенко («Шапка», «Орендатор»), Зоран Феріч («Полапка Волта Діснея»), Богуміл Грабал («Чи не бажаєте побачити Злату Прагу?»).

Екранізації[ред. | ред. код]

2004 року з'явилась короткометражна стрічка, знята за мотивами оповідання «Граната на двох» — «Трагічне кохання до зрадливої Нуськи». 2007 року знято двосерійний фільм «Діви ночі» за однойменною повістю Винничука. За однойменними казками письменника знято короткометражні анімаційні фільми: «Історія одного Поросятка» (1994), «Як метелик вивчав життя» (1997) та «Лежень» (2013).[106][107]

Нагороди[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б Юрій Винничук: “Не засмучуватись передчасно і вірити у власні сили” Український простір, 14.08.2014
  2. Юрко Винничук: «Убий п****са» (ВІРШ) Друг читача, 20 січня 2012
  3. Психологiзм та феєричнiсть у творах Юрiя Винничука // Укладач: В. В. Потуремець. Полтава: Обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара, 2016. 12 стор.
  4. Юрій Винничук — Буквоїд
  5. Yuri Vynnychuk // Academic Studies Press
  6. Пролетни игри в есенните градини, Юрий Винничук
  7. Віктор Паюк переклав мовою есперанто оповідання «Вишиваний світ» (La Espero (Швеція), 10, 2005) та «Острів Зиз» (La Kancerkliniko (Франція), 119, 2006)
  8. Jurij Wynnytschuk, Alexander Kratochvil Im Schatten der Mohnblüte, Haymonverlag
  9. Empfehlen Juri Wynnytschuk «Im Schatten der Mohnblüte»
  10. «Tango śmierci» Jurija Wynnyczuka już po polsku, Portal Księgarski
  11. Recenzja książki: Jurij Wynnyczuk, «Knajpy Lwowa», Piotr Adamczewski 19 stycznia 2009
  12. Віковічний Юрко Винничук, POSTUP — ПОСТУП № 40 (896), 21-27 БЕРЕЗНЯ 2002 року
  13. Сучасну українську новелу перекладено японською мовою \\ MOVA.info, За матеріалами UNIAN, 10 листопада 2005
  14. Юрій Винничук: До нарваного Бандери потягнулася молодь, до Мельника — інтелігенція // Народний оглядач, 24.08.2017
  15. Історія однієї дружби. Юрій Винничук // Збруч, 26.03.2017
  16. Маємо пам'ятати: 75 років жахливому злочинові СРСР // uainfo.org, 29.09.2016
  17. а б Юрій Винничук: «Кожна нація творить свої міфи»// Телекритика, 02.10.2009 (передрук з видання Ostro.org)
  18. а б Юрко-чемодан, щоденники Роксолани і 300 коханок: у «Карпатському просторі» Юрій Винничук розвінчував міфи
  19. Юрій Винничук: Україні треба розділитися й пожити, як дві Німеччини
  20. Якось мене викликали в КҐБ…
  21. а б Винничук Юрій Павлович — Енциклопедія Сучасної України
  22. ВИВИХ, ФЕСТИВАЛЬ. 1990. ЛЬВІВ (WHITE)
  23. Легендарний «Вивих» у Львові | Розмова з творцями фестивалю
  24. «Добре дивимося на сусідів. Бо хто не співає — той москаль» — Антін Мухарський спробував себе в ролі Ореста Лютого
  25. а б Олег Снітовський (25.06.2016 08:30). Юрій Винничук, письменник. Новини Укрінформ. Процитовано 2018-09-06. 
  26. Останній бункер. Весна 2013 року. Банкова. Кабінет Віктора Федоровича, Український тиждень № 52 (269) від 27 грудня 2012
  27. Останній бункер Януковича, газета «Експрес», 01.04.2013
  28. Як мене судили
  29. Юрій Винничук: Сашко Кривенко не є зіркою естради…Ми не можемо на його імені робити тираж нового видання. Ми просто хочемо його вшанувати Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2006/11/17/yuriy_vynnychuk_sashko_kryvenko_ne_ie_zirkoyu_estradymy_ne_mozhemo_na_yogo_imeni_55321
  30. Книжкове потойбіччя  — Україна молода, 02.09.2015
  31. «Ніч еротичної поезії» вдруге видається у форматі книги
  32. У Львові в ніч еротичної поезії публіку брутально «любили»
  33. Красуля, Олена. «ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА ДИТЯЧОЇ ПРОЗИ Ю. ВИННИЧУКА.» Матеріали студентських наукових читань: зб. наук. праць. ст.66
  34. Місце для дракона (анотація)
  35. БАКІНА, Тамара. «КОД РАВЛИКА В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ.» ст.10
  36. Готуються до друку «А-ба-ба-га-ла-ма-га»
  37. Костянтин Родик. Нічні діви не старіють // Україна молода, 15.07.2015
  38. Сексо-політологія масової свідомості — Україна молода, 18.08.2015
  39. «Українська богема»: зустріч із Юрком Винничуком // zaxid.net, 2011
  40. Переможцями «Книги року ВВС» стали Юрій Винничук і Леся Воронина на сайті Української служби Бі-Бі-Сі
  41. Юрій Винничук: Мій новий роман називається «Аптекар», назва проста і дохідлива
  42. У Книзі року ВВС та Дитячій книзі року ВВС перемогли Махно і Бачинський. BBC. 11 грудня 2015. Процитовано 16 грудня 2015. 
  43. Я хочу чесних правил в книговиданні. Видавець Олександр Красовицький про проблеми українського книжкового бізнесу
  44. Секс, наркотики і кармонадлі — Винничук написав роман про окупований Львів
  45. Винничук написав роман про Івана Вагилевича
  46. Юрій Винничук про пошук нових символів, літературний голод та політизацію письменників // Український тиждень, 12 липня 2011
  47. Ростислав Семків. Бурлеск і пародія у творчості Юрія Винничука // Наукові записки НаУКМА. Філологічні науки. — 2015. — Т. 176. — С. 52-57
  48. а б Ірина Ковбаса. Містифікатор Винничук — Літакцент, 25 червня 2009
  49. Див.: Українська літературна енциклопедія. Київ: Українська радянська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1990, т. 2, с. 331, 332
  50. Шкарлута Тетяна. Містифікація «Порфирій Горотак» в еміграційному літературному процесі 1940-х років: дисератція кандидата філологічних наук; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ, 2017
  51. В'ячеслав Васильченко. Життя… гра… містифікація… — Український інтерес, 14.12.2017
  52. Danylyuk, Myroslavа. Provokace a mystifikace v tvorbě Jurije Vynnyčuka. Praha, 2012. Bakalářská práce. Univerzita Karlova v Praze. Vedoucí práce Mgr. Tereza Chlaňová, Ph.D] 52 p: 24-25 (чеськ.)
  53. Пісні Купідона: любовна поезія на Україні ХVI — поч. ХІХ ст. Упорядник: Валерій Шевчук. Київ: Молодь, 1984. 351 стор.: 228—229 сс.
  54. Любовичівна, Анна. Пісня світова (антологія любовної поезії XVI—XVIII століть) //  Слово многоцінне: хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина ХV — XVI ст.) та в епоху Бароко (кінець XVI—XVIII ст.) в 4 кн.; Книнга 3: Література Високого Бароко (1632—1709 рік). Керівник проекту В. Яременко; упоряд.: В. Шевчук, В. Яременко. Київ: Аконіт, 2006. 799 стор: с. 768. ISBN 966-8436-07-5 (серія) ISBN 966-8436-10-5 (книга 3)
  55. Рябченко, М. М. «Концепт маски у творчості Юрія Винничука.» Літературознавчі студії 39 (2) (2013), ст.363
  56. Lis-Markiewicz, Przemysław. «ЮРІЙ ВИННИЧУК ЯК УПОРЯДНИК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ СПАДЩИНИ.» Studia Ukrainica Posnaniensia 6: ст.229
  57. ЮРІЙ ВИННИЧУК: «МЕНІ ЦІКАВО ВІДКРИТИ ЧИТАЧАМ НЕВІДОМЕ…»
  58. Lis-Markiewicz, Przemysław. «ЮРІЙ ВИННИЧУК ЯК УПОРЯДНИК УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ СПАДЩИНИ.» Studia Ukrainica Posnaniensia 6. ст.228
  59. а б Семків, Р. (2012). Юрій Винничук як центральна постать галицької бурлескної літератури. ст.83
  60. . Красуля, О. ЖАНРОВА СПЕЦИФІКА ДИТЯЧОЇ ПРОЗИ Ю. ВИННИЧУКА. Матеріали студентських наукових читань: зб. наук. праць. ст.65
  61. а б Чернюк, С. Л. «КОМУНІКАЦІЙНА РИЗОМАТИКА РОМАНУ Ю. ВИННИЧУКА „АПТЕКАР“.» Наукові праці. Філологія. Літературознавство (2016). ст.121
  62. Рябченко, М. М. «Концепт маски у творчості Юрія Винничука.» Літературознавчі студії 39 (2) (2013): ст.365
  63. Ціхоцький, Іван; Боросовська, Ілона (2018-10-02). СТАРОЛЬВІВСЬКА БЕЛЕТРИСТИКА ЮРІЯ ВИННИЧУКА: АВТОРСЬКА КОНЦЕПЦІЯ МОВНОГО ІСТОРИЗМУ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ “АПТЕКАР”). Вісник Львівського університету. Серія філологічна (uk) 0 (68). ISSN 2078-5534. doi:10.30970/vpl.2108.68.8901. Процитовано 2018-10-06. 
  64. Юрій Винничук: Ми живемо в антиукраїнській державі, і це мене бісить
  65. а б Кава з плагіатом. Варіанти. 20 квітня 2016. 
  66. Відповідь Юрія Винничук на звинувачення у плагіаті у книзі «Таємниці львівської кави» // Facebook, 2018
  67. Друг читача: Юрко Винничук: «Убий підараса» (Вірш)
  68. До письменника прийшла міліція — через вірш «Убий під***аса». УП. 23 січня 2012. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 11 серпня 2018. 
  69. Statement on the political persecution of the Ukrainian writer, Yuri Vynnychuk. Ukrainian PEN-Center. 25 січня 2012.  (англ.)
  70. Alexander J. Motyl. Ukraine's Orange Blues — Media Censorship and Controlling Freedom in Ukraine // Association of Ukrainians in Great Britain, 02.02.12. (англ.)
  71. В'ятрович зарахував Висоцького до "щупальців «русского мира». Соцмережі сперечаються — Радіо свобода, 27 Січень 2018
  72. Висоцкій і Цой як пропаганда в руках Кремля. Реакція соцмереж на заяву В'ятровича — Українсьий тиждень, 28 січня 2018
  73. Не нам, бл@дям | Збруч. zbruc.eu. Процитовано 2018-01-30. 
  74. Під прицілом
  75. Список СБУ: душить жаба, що вас там нема?
  76. Юрій Винничук: «Русский мир» лізе дрібницями, але на кожному кроці"
  77. Przemysław Lis-Markiewicz. Юрій Винничук як упорядник української літературної спадщини // Studia Ukrainica Posnaniensia, vol. VI: 2018, pp. 225—234. ISSN 2300-4754.
  78. Винничук Юрій Павлович Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  79. Чудернацькі казки Юрія Винничука // Бібліографічний огляд до 65-річчя від дня народження письменника. Рівне: Рівненська обласна бібліотека для дітей. 2017
  80. Вир історії і містифікації: 65 років від дня народження Юрія Винничука. Біобібліографічна довідка // Кам'янець-Подільська міська бібліотека імені Костя Солухи. 2017
  81. Ростислав Семків. Юрій Винничук як центральна постать галицької бурлескної літератури // Після постмодернізму — Київ, 2012
  82. Спалах наднової // Дзеркало тижня, 24 липня 2015
  83. ВОВК Ірина Валентинівна
  84. Юрій Винничук. Огненний змій: антологія української фантастики XIX століття. Укладач: Юрій Винничук. Київ: Молодь. 1989. 288 стор. ISBN 5-7720-0245-7
  85. Юрій Винничук. Огняний змій: українська готична проза ХІХ ст. Упорядник та перекладач: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2006. 520 с. (Готика). ISBN 966-8522-81-8
  86. Юрій Винничук. Срібна книга казок: українські літературні казки XIX століття. Украдач: Юрій Винничук. Київ: Веселка, 1992. 496 стор. ISBN 5-301-00495-6 (Золота бібліотека учня)
  87. Юрій Винничук. Нічний привид: українська готична проза ХІХ ст". Укладання та переклад іншомовних текстів: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2007. 412 стор. (Серія «Готика»). ISBN 978-966-441-038-7
  88. Юрій Винничук. Потойбічне: українська готична проза ХІХ ст". Укладач: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2005. 464 стор. (Серія «Готика»). ISBN 966-8522-50-8
  89. Упорядкування Юрія Винничука. Потойбічне. Українська ґотична проза ХХ ст. — Критика, Квітень 2006
  90. Розіп'ята муза: антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю. Укладач: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2011. ISBN 9789664412626
  91. Львівська антологія: в 3-х т. — Т. 1. Від давніх часів до початку ХХ ст. / укл., передм. Ю. П. Винничука. — Харків: Фоліо, 2013. — 667 с. ISBN 978-966-03-6586-5
  92. Львівська антологія: в 3-х т. — Т. 2. 1920-1940-ві роки. В гранатових горах / укл. Ю. П. Винничука. — Харків: Фоліо, 2014. — 410 с. ISBN 9789660365865
  93. Львівська антологія: в 3-х т. — Т. 2. 1920-1940-ві роки. Герої відчайдушних літ / укл. Ю. П. Винничука. — Харків: Фоліо, 2014. — 412 с. ISBN 9789660365865
  94. Юрій Вининчук. Антологія української готичної прози у 2-х томах. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо, 2014. 604 стор ISBN 978-966-03-6944-3 (том I); 620 стор ISBN 978-966-03-6945-0 (том II); ISBN 978-966-03-6943-6 (обидва томи).
  95. Юрій Винничук. Антологія української фантастики ХІХ-ХХ ст. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2015. 608 стор. ISBN 978-966-03-7082-1
  96. Юрій Винничук. Невідоме Розстріляне Відродження. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2016. 768 стор. ISBN 978-966-03-7531-4
  97. Юрій Винничук. Міфи та легенди українців. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2017. 224 стор. ISBN 978-966-03-7167-5
  98. Юрій Винничук. Антологія української містичної прози. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2018. 408 стор. ISBN 978-966- 03-8110-0
  99. Юрій Винничук. Соловецький етап. Антологія. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2018. 492 стор. ISBN 978-966- 03-8102-5
  100. Юрій Винничук. Українська модерна проза. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2018. 512 стор. ISBN 978-966- 03-8014-1
  101. а б в г д Петро Птаха.Винничук як торгова марка. ПІРАМІДА — Поступ, 14-15 ЛИПНЯ 2001 року
  102. Львівський Шерлок Голмс. Детектив — Поступ, № 115 (773), 28-29 липня 2001 року
  103. Упорядники Юрій Охріменко, Борис Корпан та Наталя Космолінська. Львівський Шерлок Голмс — Критика, жовтень 2001
  104. Р. І. Іваничук. Дороги вольні і невольні: Щоденники. 1991-1994. Харків: Орбіта, 2016. 555 стор. (Державна програма "Українська книга" 2016 року). ISBN 978-617-7466-08-5
  105. «Весняні ігри в осінніх садах»
  106. «ТРАГІЧНЕ КОХАННЯ» ЮРІЯ ВИННИЧУКА З КІНЕМАТОГРАФОМ
  107. Юрій Винничук: «Лежень — це я»
  108. Винничук Юрій // PEN-Ukraine, 2018
  109. «Танго смерті» Винничука стало Книгою року BBC-2012
  110. Золоті письменники України. Нагороджені
  111. Форум галицької кухні, 13-14 березня 2013 року, Львів // Часопис «Ї», 2013

Посилання[ред. | ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Ю. Винничук. "Убий підараса" (2011)
Nuvola apps kaboodle.svg Мультфільм «Історія Одного Поросятка» за мотивами однойменної казки Ю. Винничука (1994)
Nuvola apps kaboodle.svg Мультфільм «Як метелик життя вивчав» за мотивами однойменної казки Ю. Винничука (1997)
Nuvola apps kaboodle.svg Мультфільм "Лежень" за мотивами однойменної казки Ю. Винничука (2013)