Винничук Юрій Павлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Юрко Винничук
Yuriy Vynnychuk.jpg
Псевдоніми, криптоніми Юзьо Обсерватор, Тиберія Шпака, Аліна Джурик, Ярина Джурик, Ван Ян Мен, Макс Гамбургер, Ізидор Павв, Лизунчак,[1] Рома Попелюк
Народження 18 березня 1952(1952-03-18) (66 років)
  Станіславів
Громадянство
(підданство)
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Alma mater Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Мова творів українська
Рід діяльності журналіст, письменник, редактор, мовознавець, перекладач
Жанр фантастика
Facebook 100000082686465

Юрко Винничук у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Ю́рій Па́влович Винничу́к іноді друкується під іменем Юрко́ Винничу́к[2] (нар. 18 березня 1952, Станіславів) — український журналіст, письменник, редактор.[3][4]

Твори Винничука перекладалися англійською, іспанською, білоруською, німецькою, польскою, сербською, французькою, хорватською, есперанто,[5] чеською та іншими мовами.

Життєпис[ред.ред. код]

Ранні роки та освіта[ред.ред. код]

Народився 18 березня 1952 року у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Під час Другої світової війни його батько входив до загону мельниківця Андрія Яворенка[6]. Згодом до цього ж загону приєднався й дідусь Юрія з материного боку, Лук'ян Сапіга, якого мельниківці визволили з Кременицької в'язниці[7]. Письменник носить ім'я свого дядька Юрія Сапіги, члена молодіжньої ОУН, якого 1941 року вбили чекісти[8].

Освіту здобув у Прикарпатському університеті ім. Стефаника (раніше Івано-Франківський педагогічний інститут), філологічний факультет (1969—1973 роки), учитель української мови і літератури. Після закінчення вишу, почав працювати в газеті «Прикарпатська Правда», але водночас ним зацікавилося КГБ, які, зрештою, 4 квітня 1974 року здійснили обшук у помешканні письменника з надією знайти антирадянські твори[9]. 1974-го переїхав до Львова, де працював вантажником, художником-оформлювачем, а згодом також займався фарцуванням. У двадцятип'ятирічному віці проходив військову службу в армії, де працював у штабі[10]. 1978 року написав поему «Арканум» та оповідання «Ги-ги-ги», які знову ж таки привернули увагу кегебістів, які вбачали в цих творах глибокий підтекст з критикою радянської влади[11].

19871991 — режисер Львівського естрадного театру «Не журись!». Був автором сценаріїв для вистав «Не журись!» та пісенних текстів. У 1990 покинув театр і разом зі Стефком Оробцем створив «Кабарет Юрця і Стефця».

Журналістська творчість[ред.ред. код]

У 19911994 роках займав посаду редактора відділу містики та сенсацій у газеті «Post-Поступ». Зокрема, 1993 року на сторінках газети «Post-Поступ» Винничук розкритикував новий журнал «Літературно-Науковий Вісник» за привласнення назви «ЛНВ», часопису, що виходив у 1898—1932 роках. Згодом Степан Пінчук, головний редактор журналу, подав на Винничука до суду, звинувативши його в тому, що стаття мала згубний характер на подальшу долю журналу, публікацію якого довелося призупинити. Суд прийняв рішення на користь позивача та змусив Винничука виплачувати моральне відшкодування.[12]

У 19951998 роках Винничук працював головним редактором газети «Гульвіса», Львів, а у 19981999 роках займав посаду редактора відділу у газеті «Поступ», де, зокрема, почав використовувати псевдонім Юзьо Обсерватор, аби в подальшому уникнути можливих судових процесів. З 2006 року виконує роботу головного редактора відновленої газети «Post-Поступ».[13]

Письменницька творчість[ред.ред. код]

Юрій Винничук у Вінниці, жовтень 2012

Член Асоціації українських письменників1997 року).

У 1990 році видав свій перший літературний твір — збірку поезій «Відображення». Наступна поетична збірка письменника, «Передчуття осені», не з'явиться аж до 2010 року.[14]

Згодом з'явилися збірки прози «Спалах» (1990), «Вікна застиглого часу» (2001), «Місце для Дракона» (2002), вибраного в англійському перекладі «The windows of time frozen» (2000), повістей: «Ласкаво просимо в Щуроград» (1992), «Діви ночі» (1992, 1995, 2003), «Житіє гаремноє» (1996), романів «Мальва Ланда» (2000 журнальна публікація, 2003 окремою книгою)[15] і «Танґо смерті» (2012), краєзнавчих книг: «Легенди Львова» (1999), «Кнайпи Львова» (2000, 2001), «Таємниці львівської кави» (2001), міфологічної енциклопедії «Книга бестій» (2003).

Упорядник антологій української фантастики XIX століття «Огнений змій» (1989), української літературної казки XIX століття «Срібна книга казок» (1993), серії книг «Юрій Винничук презентує» (з 2001, 12 книжок), «Казкова скарбниця» (з 2002; 3 книжки), «Весняні ігри в осінніх садах» (2005), «Зачароване місце» (2006). У липні 2011 року видавництво Мистецької агенції «Наш Формат» випустило аудіоверсію «Весняні ігри в осінніх садах» (озвучка — народний артист України Олексій Богданович, продюсування — Сергій Куцан, звукорежисура — Володимир Муляр), «Ги-ги-и» (2007), «Груші в тісті» (2010).

Автор трагікомедії на одну дію «Останній Бункер»[16][17].

2015 року вийшов роман «Аптекар»[18]. Роман отримав чимало схвальних відгуків, став фіналістом конкурсу Книга року Бі-Бі-Сі проте поступився збірці оповідань Василя Махна[19].

2018 року вийшла віршована казка «Цукровий півень» у видавництві АБаБаГаЛаМаГа.

Літературні містифікації (1980-ті)[ред.ред. код]

У 1980-х Винничук став відомим завдяки своїй літературним містифікаціям.[20][21] Зокрема він створив літературну містифікацію про сплюндрування Києва військами Батия 1240 року, що нібито були описані середньовічним ірландським поетом Ріанґабаром, який начебто став свідком цих подій та описав їх у вірші-ламентації «Плач над градом Кия». І сам вірш і середньовічний ірландскьий поет Ріанґабар були вигадані самим письменником. Винничук вперше опублікував свій «переклад» з ірландської мови вірша «Плач над градом Кия» спочатку в газеті «Літературна Україна» (1982), а потім — у журналі «Жовтень» (1984, № 9). Містифікація виявилася настільки переконливою, що у 1990 році згадка про Ріанґабара та його текст як правдиву пам'ятку навіть потрапила до статті «Ірландська література» в Українській літературній енциклопедії[22]

Ще одна містифікація від Винничука — акровірш «Пісня світова» Анни Любовичівни, який він теж опублікував як знайдений текст XVII сторіччя.[23][24] Винничук вперше опублікував свій «переклад» з польської мови у антології «Пісні Купідона: любовна поезія на Україні ХVI — поч. ХІХ ст.» (1984).[25][26] Згодом цей вигаданий твір, зокрема, було включено до третього тому хрестоматії україської літератури «Слово многоцінне» виданої у 2006 році.[27]

Оскільки жоден науковець не запідозрив справжність цих містифікацій, згодом Винничук сам зізнався, що ці літературні раритети вигадані.[21]

Звинувачення у плагіаті роману Винничука «Таємниці львівської кави» (2001)[ред.ред. код]

У квітні 2016 року журналіст львівського онлайн-журналу «Варіанти» Олег Хавич у своїй статті під заголовком «Кава з плагіатом»,[28] звинуватив Винничука у тому, що деякі частини роману «Таємниці львівської кави» (2001) запозичені у російськомовної книги Нікалая Пучєрова «Все о кофе» (укр. Все про каву), виданої 1987 року у київському академічному видавництві «Наукова думка». Хавич звинуватив Винничука у тому, що цілі абзаци роману «Таємниці львівської кави» нібито є перекладом з російської на українську мову з книги Пучєрова.[28]

Політичні переслідування режимом Януковича (2013)[ред.ред. код]

У січні 2012 року набув розголосу опублікований наприкінці 2011 року Виничуком вірш «Убий піда…са»,[29] через який один з тодішніх депутатів Верховної Ради України від комуністів, Леонід Грач, звинуватив Винничука у поширенні порнографічного змісту та заклику до повалення чинного ладу в Україні.[30]. Згодом, через публікацію цього вірша, Грач подав на Винничука заяву до прокуратури, що багато оглядачів сприйняли як політичне переслідування тодішнім режимом.[31]

Винничукові звинувачення російських літераторів Пушкіна та Булгакова у вторинності (2018)[ред.ред. код]

Після публікації голови Українського інституту національної пам'яті (УІНП) Володимира В'ятровича 25 січня 2018 року у Facebook щодо підступності «русского міра», який вміє вербувати людей не лише силою примусу, тобто жорсткою силою, але й м'якою силою, заманюючи їх «симпатичним, вишуканим та респектабельним» російським культурним продуктом, як от книгами, піснями, чи фільмами, певна кількість проросійски-налаштованих користувачів в українському сегменті Facebook висловили своє незадоволення тезами В'ятровича. Водночас, значна кількість українських інтелектуалів та публічних осіб висловили свою підтримку позиції В'ятровича щодо підступності руского міра.[32][33] Серед тих, хто підтримав позицію директора УІНП був і Винничук, який наприкінці січня 2018 року написав статтю-відповідь обвинувачам В'ятровича в інтернет-газеті «Збруч».[34]

Розмірковуючи у своїй статті про залюбування-одержимість багатьох українців російською культурою, зокрема літературою, Винничук підкреслив вторинність російської культурної продукції й зокрема літератури, якщо той культурний продукт сприймати у контексті світової культури. Зокерма, як приклад вторинності російської літератури Винничук навів приклади плагіату таких відомих російських літераторів як Олександр Пушкін чи Михайло Булгаков. Винничук підкреслив, що «чимало класичних віршів Пушкіна, в тому числі „Лист Тетяни“, — це переспіви з французької» та що «[він] ніколи Булгаковим не захоплювався з тієї простої причини, що мав значно ширші читацькі обрії, ніж ті, хто читали тільки українською та російською. Людина, начитана в світовій літературі, легко побачить всю вторинність роману „Майстер і Маргарита“».

Бібліографія[ред.ред. код]

Серед доробку Юрія Винничука є наступні власні твори та упорядковані ним антології:[35][36][37][38][39][40]

Власні твори[ред.ред. код]

Повісті/романи
Поезія
  • «Відображення» (1990), збірка віршів.
  • «Передчуття осені» (2010), збірка віршів написаних у 1970—1993 рр.
Збірки оповідань
  • «Спалах» (1990),
  • «Вікна застиглого часу» (2001),
  • «Ги-ги-и» (2007), оповідання у жанрі чорного гумору
Краєзнавчі книги
  • «Кнайпи Львова» (2000),
  • «Таємниці львівської кави» (2001),
  • «Таємниці львівської горілки» (2006),
Енциклопедії
  • «Книга бестій» (2003), міфологічна енциклопедія (серія «Юрій Винничук презентує: Мітольогія»)
  • «Чорт зна що» (2004), міфологічна енциклопедія (серія «Юрій Винничук презентує: Мітольогія»)
  • «Галицька кухня» (2004), кулінарна енциклопедія
Антології
  • «Огненний змій: антологія української фантастики XIX століття» (1989, перевидання 2006), укладач[41][42]
  • «Срібна книга казок: антологія української літературної казки XIX століття» (1992), укладач[43]
  • «Нічний привид: антологія української готичної прози ХІХ століття» (2001, перевидання 2007), укладач[44]
  • «Потойбічне»: Українська ґотична проза ХХ ст (2005), укладач[45][46]
  • «Біблійні казки» (2005), укладач
  • «Розбійницькі скарби: казки про розбійників» (2006), укладач
  • «Зачароване місце: українська літературна казка» (2006), укладач
  • «Розіп'ята муза»: антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю у 2 томах (2011), укладач[47]
  • «Львівська антологія в 3 томах» (2013—2014), укладач[48][49][50]
  • «Антологія української готичної прози у 2 томах» (2014), укладач[51]
  • «Антологія української фантастики ХІХ-ХХ ст» (2015), укладач[52] (перевидання 2017)
  • «Невідоме Розстріляне Відродження» (2016), укладач[53]
  • «Міфи та легенди українців» (2017), укладач[54]
  • «Антологія української містичної прози» (2018), укладач[55]
  • «Соловецький етап. Антологія» (2018), укладач[56]
  • «Українська модерна проза» (2018), укладач[57]
Дитячі книги
  • «Гопля і Піпля» (2008)
  • Серія «Казкова скарбниця» (з 2002; 3 книжки у серії),
  • «Історія одного поросятка» (2005)
  • «Балакуче яблучко та інші історії» (2016)
  • «Метелик вивчає життя» (2016)
  • «Перекладенець» (2016)
  • «Лежень» (2016)
  • «Чеберяйчики Гопля і Піпля» (2016)
  • «Казки зі Львова» (2017)
  • «Чудернацькі казки» (2017)
  • «Казки веселі і сумні» (2018)
  • «Цукровий півень» (2018), віршована казка
П'єси
Інше
  • Серія «Юрій Винничук презентує» у видавництві Піраміда, серія книг різних жанрів[58]
    • 2001 р. Львівський Шерлок Голмс: детективні оповіді (прим.: упорядинки Юрій Охріменко, Борис Корпан та Наталя Космолінська; автори оповідань: Адам Стодор та Вільгельм Раорт)[59][60][58]
    • 2001 р. Духи старого Львова (прим.: автор Стефан Грабінський, переклад з польскої: Мирослава Трофимука та ін.))[58]
    • 2001 р. Нічний гість: моторошні оповіді (упорядник: Юрій Винничук)[58]
    • 2001 р. Колекція пристрастей (прим.: автор Наталка Сняданко)[58]
    • 2002 р. Клуб комісара Бонця: кримінальні загадки (прим.: редактор: Юрій Винничук; переклад з польської: Лариса Андрієвська)
    • 2002 р. На щербатім львівськім бруці (прим.: автор Мечислав Опалек, переклад з польскої: Лариса Андрієвська)
    • 2003 р. Смерть виповзає з підвалів (прим.: під псевдонімом[61][1] Ярина Джурик)
    • 2003 р. Герой передмістя (прим.: автор Іван Керницький)
    • 2008 р. Сороміцькі оповідки (упорядник: Юрій Винничук)
    • 2008 р. Гопля і Піпля
    • 2009—2010 рр. «Легенди Львова» - вперше видна 1999 року у видавництві Сполом
      • 2010 р. Легенди Львова. Книга перша
      • 2009 р. Легенди Львова. Книга друга

Переклади з інших мов[ред.ред. код]

Автор перекладів з англійської, валлійської, слов'янських мов.

Екранізації[ред.ред. код]

У 2007 році знято фільм Діви ночі за однойменною повістю Винничука. За однойменнмми казками Винничука знято короткометражні анімаційні фільми «Історія одного Поросятка» (1994), «Як метелик вивчав життя» (1997) та «Лежень» (2013).

Нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Юрій Винничук: “Не засмучуватись передчасно і вірити у власні сили” Український простір, 14.08.2014
  2. Юрко Винничук: «Убий п****са» (ВІРШ) Друг читача, 20 січня 2012
  3. Психологiзм та феєричнiсть у творах Юрiя Винничука // Укладач: В. В. Потуремець. Полтава: Обласна бібліотека для юнацтва ім. Олеся Гончара, 2016. 12 стор.
  4. Юрій Винничук — Буквоїд
  5. Віктор Паюк переклав мовою есперанто оповідання «Вишиваний світ» (La Espero (Швеція), 10, 2005) та «Острів Зиз» (La Kancerkliniko (Франція), 119, 2006)
  6. Юрій Винничук: До нарваного Бандери потягнулася молодь, до Мельника — інтелігенція
  7. Історія однієї дружби. Юрій Винничук
  8. Юрій Винничук
  9. Юрій Винничук: «Кожна нація творить свої міфи»
  10. Юрій Винничук: Україні треба розділитися й пожити, як дві Німеччини
  11. Якось мене викликали в КҐБ…
  12. Як мене судили
  13. Юрій Винничук: Сашко Кривенко не є зіркою естради…Ми не можемо на його імені робити тираж нового видання. Ми просто хочемо його вшанувати Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2006/11/17/yuriy_vynnychuk_sashko_kryvenko_ne_ie_zirkoyu_estradymy_ne_mozhemo_na_yogo_imeni_55321
  14. Книжкове потойбіччя  — Україна молода, 02.09.2015
  15. Сексо-політологія масової свідомості — Україна молода, 18.08.2015
  16. Останній бункер. Весна 2013 року. Банкова. Кабінет Віктора Федоровича, Український тиждень № 52 (269) від 27 грудня 2012
  17. Останній бункер Януковича, газета «Експрес», 01.04.2013
  18. Юрій Винничук: Мій новий роман називається «Аптекар», назва проста і дохідлива
  19. У Книзі року ВВС та Дитячій книзі року ВВС перемогли Махно і Бачинський. BBC. 11 грудня 2015. Процитовано 16 грудня 2015. 
  20. Ростислав Семків. Бурлеск і пародія у творчості Юрія Винничука // Наукові записки НаУКМА. Філологічні науки. — 2015. — Т. 176. — С. 52-57.
  21. а б Ірина Ковбаса. Містифікатор Винничук — Літакцент, 25 червня 2009
  22. Див.: Українська літературна енциклопедія. Київ: Українська радянська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1990, т. 2, с. 331, 332.
  23. Шкарлута Тетяна. Містифікація «Порфирій Горотак» в еміграційному літературному процесі 1940-х років: дисератція кандидата філологічних наук; М-во освіти і науки України, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. Київ, 2017
  24. В'ячеслав Васильченко. Життя… гра… містифікація… — Український інтерес, 14.12.2017
  25. Danylyuk, Myroslavа. Provokace a mystifikace v tvorbě Jurije Vynnyčuka. Praha, 2012. Bakalářská práce. Univerzita Karlova v Praze. Vedoucí práce Mgr. Tereza Chlaňová, Ph.D] 52 p: 24-25 (чеськ.)
  26. Пісні Купідона: любовна поезія на Україні ХVI — поч. ХІХ ст. Упорядник: Валерій Шевчук. Київ: Молодь, 1984. 351 стор.: 228—229 сс.
  27. Любовичівна, Анна. Пісня світова (антологія любовної поезії XVI—XVIII століть) //  Слово многоцінне: хрестоматія української літератури, створеної різними мовами в епоху Ренесансу (друга половина ХV — XVI ст.) та в епоху Бароко (кінець XVI—XVIII ст.) в 4 кн.; Книнга 3: Література Високого Бароко (1632—1709 рік). Керівник проекту В. Яременко; упоряд.: В. Шевчук, В. Яременко. Київ: Аконіт, 2006. 799 стор: с. 768. ISBN 966-8436-07-5 (серія) ISBN 966-8436-10-5 (книга 3).
  28. а б Кава з плагіатом. Варіанти. Процитовано 2018-01-30. 
  29. Друг читача: Юрко Винничук: «Убий підараса» (Вірш)
  30. До письменника прийшла міліція — через вірш «Убий під***аса»
  31. Statement on the political persecution of the Ukrainian writer, Yuri Vynnychuk. Ukrainian PEN-Center. 25 січня 2012.  (англ.)
  32. В'ятрович зарахував Висоцького до "щупальців «русского мира». Соцмережі сперечаються — Радіо свобода, 27 Січень 2018
  33. Висоцкій і Цой як пропаганда в руках Кремля. Реакція соцмереж на заяву В'ятровича — Українсьий тиждень, 28 січня 2018
  34. Не нам, бл@дям | Збруч. zbruc.eu. Процитовано 2018-01-30. 
  35. Przemysław Lis-Markiewicz. Юрій Винничук як упорядник української літературної спадщини // Studia Ukrainica Posnaniensia, vol. VI: 2018, pp. 225—234. ISSN 2300-4754.
  36. Винничук Юрій Павлович Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  37. Чудернацькі казки Юрія Винничука // Бібліографічний огляд до 65-річчя від дня народження письменника. Рівне: Рівненська обласна бібліотека для дітей. 2017
  38. Вир історії і містифікації: 65 років від дня народження Юрія Винничука. Біобібліографічна довідка // Кам'янець-Подільська міська бібліотека імені Костя Солухи. 2017
  39. Ростислав Семків. Юрій Винничук як центральна постать галицької бурлескної літератури // Після постмодернізму — Київ, 2012.
  40. Спалах наднової // Дзеркало тижня, 24 липня 2015
  41. Юрій Винничук. Огненний змій: антологія української фантастики XIX століття. Укладач: Юрій Винничук. Київ: Молодь. 1989. 288 стор. ISBN 5-7720-0245-7
  42. Юрій Винничук. Огняний змій: українська готична проза ХІХ ст. Упорядник та перекладач: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2006. 520 с. (Готика). ISBN 966-8522-81-8
  43. Юрій Винничук. Срібна книга казок: українські літературні казки XIX століття. Украдач: Юрій Винничук. Київ: Веселка, 1992. 496 стор. ISBN 5-301-00495-6 (Золота бібліотека учня)
  44. Юрій Винничук. Нічний привид: українська готична проза ХІХ ст". Укладання та переклад іншомовних текстів: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2007. 412 стор. (Серія «Готика»). ISBN 978-966-441-038-7
  45. Юрій Винничук. Потойбічне: українська готична проза ХІХ ст". Укладач: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2005. 464 стор. (Серія «Готика»). ISBN 966-8522-50-8
  46. Упорядкування Юрія Винничука. Потойбічне. Українська ґотична проза ХХ ст. — Критика, Квітень 2006
  47. Розіп'ята муза: антологія українських поетів, які загинули насильницькою смертю. Укладач: Юрій Винничук. Львів: Піраміда, 2011. ISBN 9789664412626
  48. Львівська антологія: в 3-х т. — Т. 1. Від давніх часів до початку ХХ ст. / укл., передм. Ю. П. Винничука. — Харків: Фоліо, 2013. — 667 с. ISBN 978-966-03-6586-5
  49. Львівська антологія: в 3-х т. — Т. 2. 1920-1940-ві роки. В гранатових горах / укл. Ю. П. Винничука. — Харків: Фоліо, 2014. — 410 с. ISBN 9789660365865
  50. Львівська антологія: в 3-х т. — Т. 2. 1920-1940-ві роки. Герої відчайдушних літ / укл. Ю. П. Винничука. — Харків: Фоліо, 2014. — 412 с. ISBN 9789660365865
  51. Юрій Вининчук. Антологія української готичної прози у 2-х томах. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо, 2014. 604 стор ISBN 978-966-03-6944-3 (том I); 620 стор ISBN 978-966-03-6945-0 (том II); ISBN 978-966-03-6943-6 (обидва томи).
  52. Юрій Винничук. Антологія української фантастики ХІХ-ХХ ст. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2015. 608 стор. ISBN 978-966-03-7082-1
  53. Юрій Винничук. Невідоме Розстріляне Відродження. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2016. 768 стор. ISBN 978-966-03-7531-4
  54. Юрій Винничук. Міфи та легенди українців. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2017. 224 стор. ISBN 978-966-03-7167-5
  55. Юрій Винничук. Антологія української містичної прози. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2018. 408 стор. ISBN 978-966- 03-8110-0
  56. Юрій Винничук. Соловецький етап. Антологія. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2018. 492 стор. ISBN 978-966- 03-8102-5
  57. Юрій Винничук. Українська модерна проза. Упорядник: Юрій Винничук. Харків: Фоліо. 2018. 512 стор. ISBN 978-966- 03-8014-1
  58. а б в г д Петро Птаха.Винничук як торгова марка. ПІРАМІДА — Поступ, 14-15 ЛИПНЯ 2001 року
  59. Львівський Шерлок Голмс. Детектив — Поступ, № 115 (773), 28-29 липня 2001 року
  60. Упорядники Юрій Охріменко, Борис Корпан та Наталя Космолінська. Львівський Шерлок Голмс — Критика, жовтень 2001
  61. Р. І. Іваничук. Дороги вольні і невольні: Щоденники. 1991-1994. Харків: Орбіта, 2016. 555 стор. (Державна програма "Українська книга" 2016 року). ISBN 978-617-7466-08-5
  62. «Танго смерті» Винничука стало Книгою року BBC-2012
  63. Золоті письменники України. Нагороджені
  64. Форум галицької кухні, 13-14 березня 2013 року, Львів // Ї, 2013

Посилання[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Ю. Винничук. "Убий підараса" (2011)
Nuvola apps kaboodle.svg Мультфільм «Як метелик життя вивчав» за мотивами с Ю. Винничука (1997)
Nuvola apps kaboodle.svg Мультфільм "Лежень" за мотивами однойменної казки Ю. Винничука (2013)