Електричний лобзик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ручний електричний лобзик
Стаціонарний електричний лобзик

Електри́чний ло́бзик або електроло́бзик — електричний інструмент із зворотно-поступальним рухом пилки, який використовується в основному для проведення розпилу та випилювання отворів у деревині, м'яких металах, пластмасі, гіпсокартоні тощо. Залежно від матеріалу обробки підбираються відповідні типи пилок. Електричні лобзики можуть бути виконані або як ручний інструмент, або як стаціонарне устаткування. У ручних електролобзиках пильне полотно кріпиться лише одним кінцем, що розширює його функціональні можливості та дає можливість обробляти необхідний отвір на будь-якій відстані від краю деталі.

Історична довідка[ред. | ред. код]

Перший електролобзик було створено у 1946 році Альбертом Кауфманном (нім. Albert Kaufmann) інженером компанії Scintilla AG (Золотурн, Швейцарія). Він замінив голку у швейній машині на лезо. У продажу інструмент появився у 1947 під назвою «Lesto jigsaw» (лобзик Лесто)[1]. У 1954 компанія була куплена фірмою Bosch[2]. У 1964 назву було змінено на «Bosch jigsaw» (лобзик Бош). У 1966 створено конструкцію з маятниковим рухом леза а у 1989 році у електролобзики почали оснащувати засобами швидкої зміни леза.

Особливості конструкції[ред. | ред. код]

Ручний електричний лобзик має корпус з плоскою платформою знизу та рукояткою зверху. Всередині розташовуються колекторний електричний двигун потужністю від 350 до 750 Вт та механізм перетворення обертового руху вала двигуна у зворотно-поступальний рух напрямної.

У стаціонарних електролобзиках платформа розташована зверху, рукоятка відсутня (верстат нерухомий). Напрямна розташована у передній частині корпуса і спрямована вертикально. В нижній частині напрямної закріплюється пильне полотно, яке висувається далі ніж платформа. Полотно при роботі двигуна здійснює зворотно-поступальний рух (зазвичай з частотою 3000 коливань на хвилину), необхідний для розпилу матеріалу. Стаціонарні варіанти електричного лобзика, зазвичай оснащуються асинхронним електродвигуном.

Пилки сучасних лобзиків можуть рухатись так званим маятниковим ходом, завдяки почерговому нахилянні напрямної вперед і назад, що прискорює розпил матеріалу за рахунок ефективнішого відведення стружки. Недоліком розпилу з маятниковим ходом є значно нижча чистота пропилу. Використання маятникового ходу допустиме лише при прямолінійному пилянні, оскільки в іншому випадку неминучим буде перегин полотна з наступним його заклинюванням чи поламкою.

Для кріплення полотен використовується спеціальний хвостовик з притискним гвинтом або спеціальним пружинним затискачем. Хвостовики стандартизовані, в основному вони мають U- та Т-подібну форму.

Пилки для лобзика

У переважній більшості лобзиків використовується примусове охолодження двигуна. При цьому повітря втягується через отвори в задній частині корпусу і викидається через отвори попереду. Зазвичай вихідний потік спрямовується до місця пиляння, завдяки чому стружка здувається і не заважає вести лобзик по лінії розпилу, що нанесена на поверхню заготовки. У деяких моделей обдування лінії розпилу можна відключати. Окремі моделі оснащуються засобами підключення побутового пилососа для відсмоктування стружки з місця розпилу.

За допомогою спеціальних кріплень деякі лобзики можна кріпити до верстака платформою вгору, що дозволяє працювати без необхідності вести масивний лобзик по деталі. Багато моделей лобзика забезпечуються Т-подібною напрямною, що призначена для проведення розпилу листового матеріалу паралельно до його бічної крайки.

Переваги та недоліки використання[ред. | ред. код]

Переваги[ред. | ред. код]

  • Для електричних лобзиків випускається найширший спектр пильних полотен для різних матеріалів і з різним кроком і формою зубів (впливають на співвідношення чистоти пропилу і швидкості пиляння), завдяки чому можна використовувати один інструмент для широкого спектру робіт.
  • Полотно в електричному лобзику жорстке і товсте і закріплено з одного кінця. Завдяки цьому можна пиляти на будь-якому віддаленні від країв деталей і полотно відносно рідко ламається. При необхідності почати різання з отвору (якщо лінія розпилу не виходить за межі деталі) полотно вводиться в отвір без від'єднання від кріплення.
  • У сучасних елекролобзиках глибина пропилу по дереву досягає 135 мм, по сталі 10 мм, по кольорових металах 25…30 мм. Такі можливості роблять електричні лобзики універсальними.
  • Є можливість виконувати криволінійні пропили.

Недоліки[ред. | ред. код]

  • Через те, що пилка кріпиться за один кінець, її технологічно важко виготовити такою ж тонкою, як у ручному лобзику. Це призводить до збільшення мінімального радіусу вигину лінії пропилу.
  • Короткий хід полотна (зазвичай 17…23 мм), через що при пилянні товстих деталей (товстіших за 40 мм) різко погіршується відведення стружки, що значно уповільнює пиляння.
  • Існує ризик поранення полотном.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Крейндлин Л. Н. Столярные, плотничные и паркетные работы: Учеб. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Высшая шк., 1997. — 320 с: ил. — ISBN 5-06-003325-2
  • Тимків Б. М. Технології. Деревообробка (профільний рівень): підруч. для учнів 10 класу загальноосвітніх навч. закладів / Б. М. Тимків, Ю. О. Туранов, В. В. Понятишин. — Львів: Світ, 2010. — 288 с. — ISBN 978-966-60-3643-1
  • Барышев И. В. Столярные работы. Технология обработки древесины [Текст]: учеб. пособие для проф.-тех. образования / И. В. Барышев. — Мн. : Вышэйшая шк., 2009. — 254 с. : ил. — (ПрофТех). — 251 с. — ISBN 978-985-06-1797-2

Посилання[ред. | ред. код]