Елен Спарроу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Елен Спарров
фр. Hélène Sparrow
Hélène Sparrow.jpg
Народилася 5 червня 1891(1891-06-05)
Богуслав, Російська імперія
Померла 22 грудня 1953(1953-12-22) (62 роки)
Пьєтранера, Сан-Мартіно-ді-Лота, Корсика, Франція
Громадянство
(підданство)
Flag of France.svg Франція
Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of Poland (1928–1980).svg Польща
Діяльність науковий працівник, лікарка, професор, head of laboratory, біолог, мікробіолог
Alma mater Київські вищі жіночі курси
Сфера інтересів фізіологія, медицина
Заклад Київський університет, Познаньський університет, Варшавський університет
Науковий ступінь доктор медицини
Науковий керівник Володимир Ліндеман, Шарль Ніколь
Відома завдяки: боротьба з епідемічним висипним тифом

Елен Спарроу у Вікісховищі?

Елен чи Гелена Спарроу (5 червня 1891(18910605), Богуслав, Київська область — 13 листопада 1970) — французька лікарка та мікробіолог, родом з території України.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 1891 року в Богуславі Київської губернії в родині чиновника англійського походження[1] Леопольда Спаррова та його дружини Кс. Стефанської, доньки лікаря.[2]

Навчалася в київському ліцеї, який закінчила із золотою медаллю.[1] Вступила на медичний факультет Київського університету в 1909 році, закінчила його в 1915 році з відзнакою. Надалі поїхала лікарем у діючу армію, де брала участь у боротьбі з тифами, натуральною віспою, холерою, шигельозом (дизентерією). Там познайомилася з хірургом Робертом фон Кюгельгеном, за якого вийшла заміж у 1917 році. Того ж року працювала в Юр'єві в клініці Юр'ївського університету під керівництвом професора Олександра Зеліславовича Билини.

У 1918 році повернулася до Києва, де працювала в Бактеріологічному інституті під керівництвом Володимира Ліндемана. Разом з Олексієм Кронтовським та Л. І. Полєвим досліджувала збудника епідемічного висипного тифу на культурах клітин.[2]

У червні 1920 року разом з польсько-українськими військами, які ненадовго відбили у більшовиків Київ, виїхала до Польщі, де працювала з доктором Людвіком Райхманом[en], директором Державного інституту гігієни[en].

У 1922 році вона була призначена начальницею служби, а потім у 1928 році стала начальницею служби превентивної вакцинації. В її діяльність входила організація вакцинаційних кампаній, а також розслідування спалахів холери. З 1921 по 1933 роки вона також працювала з Рудольфом Вайглем в університеті Львова над проблемою епідемічного висипного тифу. За цей час вона брала участь у створенні чотирьох лабораторій охорони здоров'я на сході Польщі, щоб допомогти переселеним людям, а також наглядала за масштабними програмами вакцинації проти дифтерії та скарлатини у варшавському регіоні за підтримки Роберта Дебре.[2]

У 1923 році отримала грант від Ліги Націй, який дав їй змогу поїхати до Франції, для стажування в Інституті Пастера. Вона досліджувала туберкульоз разом з Альбером Калметтом[en] та Камілем Ґереном[en] у Ліллі, потім працювала з Жулем Борде у Брюсселі, а також з Амедеєм Боррелем в Інституті охорони здоров'я в Страсбурзі. У 1924 році її знову відправили до Франції для удосконалення з мікробіології в Інституті Пастера та в лабораторію Олександра Безредка. Там вона познайомилася з Шарлем Ніколем під час його щорічної конференції, присвяченій епідемічному висипному тифу, що змінила хід її життя.[3] У 1925 році Інститут Пастера фінансував її разом із Шарлем Ніколем дослідження епідемічного висипного тифу в Тунісі. В Інституті Пастера в Тунісі вона ще й продовжувала свої дослідження з вакцинації проти епідемічного висипного тифу, використовуючи повторні ін'єкції малих доз ослабленої рикетсії Провасека.

У 1924 році працювала в Парижі під керівництвом Олександра Безредки.

Першу посаду педагогічного працівника вона отримала в 1928 році, ставши доцентом на медичному факультеті Варшавського університету. Захистила докторську дисертацію на тему «Problèmes de la vaccination contre le typhus exanthématique» («Проблеми щеплень проти висипу тифу») і згодом стала професором бактеріології. Вона керувала навчанням з мікробіології та активно брала участь у медичних товариствах у Польщі та варшавському відділенні французької біології 1930-х років. У 1931 р. уряд її відрядив разом із Шарлем Ніколем для вивчення епідемічного висипного тифу в Мексиці та Гватемалі. У 1933 році вона поїхала разом з Ніколем, і стала керівницею лабораторії Інституту Пастера в Тунісі та впровадила розробки Вайгля по виробництву вакцин. Її знання лабораторного культивування вошей мали важливе значення для прогресу боротьби проти епідемічного висипного тифу в Інституті Пастера в Тунісі.[3]

З 1935 р. вона працювала над мишачими вірусами, розглядаючи їх як потенційну основу проти висипнотифозної вакцини, а в 1940 р. разом із Полем Дурандом розробили противисипнотифозну вакцину Дуранда-Спарроу.

Під час Другої світової війни вона приймала в Тунісі французьких біженців (включно з Андре Жідом) та польських дезертирів.

З 1955 року вона керувала роботою з дослідження поворотних гарячок в Ефіопії для Всесвітньої організації охорони здоров'я.

Спарроу працювала над своїми унікальними дослідженнями до кінця життя. Написала 103 наукові праці про інфекційні хвороби й винайшла кілька вакцин. Інститут Пастера за час роботи в ньому Елен Спарроу та її колег став усесвітньо відомим центром дослідження бактерій, розробки вакцин і сироваток. Спарроу запобігла багатьом епідеміям у Європі та Північній Африці. Вона організовувала масові вакцинації, чим зберегла десятки тисяч життів.[2]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Вона вийшла заміж за барона Роберта фон Кугельгена у 1917 році, хірурга російської армії, і у них народилася дочка Марі Бонья Сейлер фон Кугельген. Зрештою вони розлучилися.[3] Після переїзду до Тунісу вона стала громадянином Франції в 1933 році. У жовтні 1933 року вона вийшла заміж за Філіппе Герма, сільськогосподарського діяча.

Спарроу та її другий чоловік разом посадили апельсиновий сад у Сукрі, Туніс.

Нагороди й посади[ред. | ред. код]

  • Лауреат премії Краківська медична академія, 1922 рік
  • Завідувач лабораторії Інституту охорони здоров'я, Варшава 1922 рік
  • Голова служби превентивної вакцинації, Інститут охорони здоров'я, Варшава 1928 рік
  • Керівник лабораторії, Інститут Пастера, Туніс, 1933 рік
  • Керівник служби вакцинації Інституту Аастера, Туніс 1945—1961 рік
  • Член Société de Pathologie Exotique (Французьке товариство екзотичної патології) 1945 рік

Вибрані праці[ред. | ред. код]

  • Sparrow H. «Sur une souche de Rickettsia quintana isolee en Tunisie» Pathologia et Microbiologia, Vol. 24 (1961) pp. 140 — * Heisch RB., Sparrow H., Harvey AE. «The behavior of Spirochaeta recurrentis Lebert in lice.» Bulletin de la Societe de pathologie exotique et de ses filiales, Vol 53 (1960) pp. 140—143
  • Sparrow, H. «Etude du foyer ethiopien de fievre recurrente (Study of the Ethiopian source of recurrent fever)» Bulletin of the World Health Organization Vol. 19, No. 2 (1958) pp. 673—710
  • Sparrow H. «Emploi des ratons noveaunes pour entrien de Borrelia recurrentis.(Use of newborn rats for maintenance of Borrelia recurrentisBulletin de la Societe de pathologie exotique et de ses filiales, Vol. 49 No. 4 (1956) pp. 630 — * Durand P., Sparrow H., «Pulmonary inoculation in typhic and spotty viruses» Comptes Rendus Hebdomadaires des Seances de L'Acadamie des Sciences, Vol. 210 (1940) pp. 420—422
  • Nicolle C., Sparrow H., «Experiments on the river virus of Japan (Tsutsugamushi).» Comptes Rendus Hebdomadaires des Seances de L'Acadamie des Sciences, Vol. 199 pp. (1934) 1349—1351
  • Nicolle C., Sparrow H., Conseil E. «Preventative vaccination of man against exanthematic typhus by use of small repeated virulent doses (the brain of guinea pig).» Comptes Rendus Hebdomadaires des Seances de L'Acadamie des Sciences, Vol. 184 (1927) pp. 859—861
  • Sparrow H. «Immunization against scarlet fever with the aid of the scarlet fever toxoid» Comptes Rendus des Seances de la Societe de Biologie et de ses filiales, Vol. 97 (1927) pp. 957—959

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Justin O'Brien, The Journals of Andre Gide Volume IV 1939—1949. Translated from the French., Secker & Warburg, 1951.
  • Ludwig Anigstein, Helene Sparrow-Germa, M. D. (1891—1970) A Pioneer in World Health, «Polish Medical Science and History Bulletin», 3, 14, s. 100—101.
  • Jean Lindermann, Women Scientists in Typhus Research During the First Half of the Twentieth Century, «Gesnerus», 62, s. 257—272.
  • Hélène Sparrow (1891—1970), Archives de l'Institut Pasteur.
  • Anigstein, Ludwig (1971). «Helene Sparrow-Germa, M. D. (1891—1970) A Pioneer in World Health». Polish Medical Science and History Bulletin. 14 (3): 100—101.
  • Paul Durand (1886—1960)". Archives de l'Institut Pasteur. Retrieved 13 May 2014.
  • O'Brien, Justin (1951). The Journals of Andre Gide Volume IV 1939—1949. Translated from the French. Secker & Warburg.