Жан-Батист Дюма

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Жан-Батист Дюма
Народився 14 липня 1800(1800-07-14)[4][5][6]
Алес[7][1][…]
Помер 11 квітня 1884(1884-04-11)[1][2][…] (83 роки)
Канни[7][1][…]
Поховання цвинтар Монпарнас
Країна  Франція[10]
Діяльність хімік, політик, викладач університету, фармацевт
Галузь хімія
Alma mater University of La Fronterad
Відомі учні Шарль Адольф Вюрц, Луї Пастер і José Monserrat Riutortd
Знання мов французька[11]
Заклад Політехнічна школа, Факультет медицини, Парижd і факультет природничих наук Паризького університетуd
Членство Лондонське королівське товариство, Паризьке філоматичне товариствоd, Французька академія, Шведська королівська академія наук, Французька академія наук, Національна академія дей-Лінчей, Американська академія мистецтв і наук, Угорська академія наук, Паризька медична академія, Російська академія наук, Прусська академія наук, Нідерландська королівська академія наук, Національна академія наук Італіїd, Баварська академія наук, Національна академія наук США і Туринська академія наук[12]
Посада депутат Національних Законодавчих зборів Другої Республікиd, Сенатор Другої імперіїd[13], seat 40 of the Académie françaised і президент
Родичі Noël Jean-Baptiste Henri Alphonse Dumasd
У шлюбі з Herminie-Caroline Brongniartd
Діти Ernest Charles Jean-Baptiste Dumasd
Автограф
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону
медаль Коплі

Лекторська премія Фарадея (1869)

Орден Pour le Mérite в галузі мистецтв і науки

медаль Альберта (1877)

іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (18 червня 1840)

Член Американської академії мистецтв і наук[d]

наукова премія імені Монтіонаd (1864)

Список 72 імен на Ейфелевій вежі

Жан-Бати́ст Анре́ Дюма́ (фр. Jean-Baptiste Andre Dumas; 14 липня 1800(18000714), Але, департамент Гар — 11 квітня 1884, Канни) — французький хімік.

Біографія[ред. | ред. код]

У юності навчався аптекарській справі; у 1816 році відправився до Женеви, де працював помічником фармацевта. Закінчивши Женевський університет, в 1823 році перебрався до Парижу, де до 1840 року працював в Політехнічній школі; у 1835 році став професором. Одночасно Дюма викладав в Сорбонні (1832—1868), Центральній школі мистецтв і ремесел (1829—1852), одним із засновників якої він був, і у Вищій медичній школі (з 1839 року).

З 1832 року став членом Паризької АН, а в 1868 став її неодмінним секретарем. У 1859 Дюма став президентом Французького хімічного товариства. З 1840 року — член Лондонского королівського товариства, з 1845 — іноземний член-кореспондент Петербурзької АН, з 1880 — член Берлінської АН. У 1844 Лондонське королівське товариство нагородило Дюма медаллю Коплі. У 1849—1851 роках він був міністром сільського господарства і комерції Франції. Був членом Сенату (1856), президентом муніципальної ради Парижа (1859), начальником Монетного двору (1868). Кавалер ордена Почесного легіону (1863).

Наукова робота[ред. | ред. код]

Наукові роботи Дюма відносяться в основному до області органічної хімії. У 1826 році він запропонував спосіб визначення щільності пари, за допомогою якого визначив атомну масу кількох елементів; проте Дюма не робив чіткої відмінності між атомом і молекулою, що привело його до помилкових висновків. У 1830 році він запропонував об'ємний спосіб кількісного визначення азоту в органічних сполуках (метод Дюма).

У 1827 Дюма встановив склад ацетону і естерів; спільно з французьким хіміком П. Булле прийшов до висновку, що ефірі, винному спирті й етилені міститься однаковий радикал, який Якоб Берцеліус назвав етерином. Дюма вважав етерин основою, подібною аміаку. Ці уявлення були розвинені в етеринну теорію — одну з теорій «складних радикалів».

У 1833—1834 він вивчав дію хлору на органічні сполуки і сформулював емпіричні правила заміщення водню хлором (реакція металепсії). У 1835 спільно з французьким хіміком Еженом Пеліго провів дослідження деревного спирту, і, зіставивши його склад і властивості з складом і властивостями винного спирту, заклав уявлення про клас спиртів. У 1839 спільно з Пеліго встановив, що жири є естерами. Отримавши в тому ж році трихлороцтову кислоту, висловив припущення, що будь-які елементи в хімічних сполуках можуть бути заміщені іншими. Ґрунтуючись на результатах своїх досліджень по металептичному заміщенню водню хлором, запропонував відмовитися від електрохімічного дуалізму Берцеліуса і висунув першу теорію типів.

Дюма також визначив емпіричну формулу індиго (1841), встановив існування першого гомологічного ряду в органічній хімії — ряду мурашиної кислоти (1843). У 1847 вперше отримав нітрили і розробив загальний метод їх синтезу. Крім органічної хімії, він вивчав вплив їжі на хімічний склад молока різних тварин і хімічний склад крові, займався також питаннями шовківництва, брав участь в заходах щодо боротьби з філоксерою. У 1851—1959 роках Дюма, як і дещо раніше німецький лікар Макс фон Петтенкофер, спробував знайти у хімічних елементів співвідношення, подібні тим, що виявляються в гомологічних рядах органічних сполук. Він показав, що атомні маси хімічно схожих елементів зазвичай відрізняються один від одного на величину, кратну восьми.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Волков В. А., Вонский Е. В., Кузнецова Г. И. . Выдающиеся химики мира. — М. : Высшая школа, 1991. — 656 с. — ISBN 5-06-001568-8. (рос.)
  • Джуа М. История химии // Пер. с итал. — М. : Мир, 1966. (рос.)
  • Partington J. R. A history of chemistry, v. 4, L., 1964. (англ.)