Жуль-Елі Делоне

Жуль-Елі Делоне
Jules-Élie Delaunay
	автопортрет
При народженні	Jules-Élie Delaunay
Народження	13 червня 1828; Нант, Франція
Смерть	5 вересня 1891 (63 роки)
	IX округ Парижа, Париж
Поховання	Мізерікорд (кладовище)d
Національність	француз
Країна	Франція
Жанр	живопис
Навчання	Національна вища школа красних мистецтв і Французька академія в Римі (1860)
Діяльність	художник
Напрямок	реалізм, академізм
Роки творчості	1848 — 1890 рр.
Вчитель	Hippolyte Flandrind
Відомі учні	Paul Baudoüind, Silas Brouxd і George Desvallièresd
Член	Академія красних мистецтв Франції
Твори	картини на біблійні сюжети, стінописи в Парижі, в останні роки — переважно портрети.
Роботи в колекції	Міннеаполіський інститут мистецтваd, Художній інститут Чикаго, Нантський музей образотворчого мистецтва, Brest’s Museum of Fine Artsd, Нова гліптотека Карлсберга, Музей д'Орсе, Національний музей образотворчого мистецтва, Карнавале, Музей витончених мистецтв Парижаd і Art Gallery of Hamiltond
Нагороди	Римська премія
	Жуль-Елі Делоне у Вікісховищі

Жу́ль-Елі Делоне́ (фр. Jules-Élie Delaunay 13 червня, 1828, Нант — 5 вересня, 1891) — французький художник XIX ст. Створював картини на біблійні сюжети, стінописи в Парижі, в останні роки — переважно портрети.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в місті Нант. Став учнем Школи красних мистецтв в Парижі 1748 року, де опановував художню майстерність. Його вчителі — Іпполіт Фландрін (1809—1864) та Луї Ламот (1822—1869). Неодноразово брав участь в конкурсах на Римську премію, що надавала право на перебування в Французькій академії в Римі (в минулому римська віллі Медічі) для удосконалення майстерності. Премію виборов лише в 1856 році.

«Іксіон падає в пекло», 1876, Музей образотворчих мистецтв (Нант).

По перебуванню в Римі повернувся в Париж, де працював художником-монументалістом. Отримував замови від церковних очільників на картини біблійної тематики і стінописи, серед яких твори в церкві Св. Трійці, в церкві Св.Женевьєви тощо. Мав художню манеру, наближену до творів Рафаеля Санті і Домініка Енгра, але скеровану в бік більших теплоти чи драматизму на відміну від холодного, поміркованого в релігійних творах Енгра («Іксіон падає в пекло»,1876). Еклектична художня манера митця розцінювалась як схвальна і художник, як слухняний і лояльний до влади, отримав замову від буржуазного уряду на створення стінописів в Опері Гарньє («Алегорія оперного співу»).

Не мав нічого спільного із бунтівними на той час Густавом Курбе (що пізніше здався на милість буржуазних смаків) чи Едуаром Мане. Його обрали членом Академії красних мистецтв 1879 року. А з 1889 року він працював в Школі красних мистецтв.

В останні роки життя працював переважно портретистом. Помер у Парижі.