Зайцев Павло Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Павло́ Іва́нович За́йцев (23 вересня 1886, Суми — †2 вересня 1965, Мюнхен) — український учений-літературознавець, член Української Центральної ради. Начальник культурно-освітнього відділу Армії УНР. Брат активіста Сумського проводу ОУН (революційної) Олександра Зайцева.

Автор однієї із найвідоміших біографій Шевченка «Життя Тараса Шевченка».

Зайцев Павло Іванович.jpg

Біографія[ред.ред. код]

Після закінчення Олександрівської гімназії м. Суми у 1904 р. вступив на юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету. У 1907 р. отримав диплом юриста, продовжив навчання там же на історико-філологічному факультеті, який закінчив у 1913 р. З 1904 р. – член української громади та місцевого осередку РУП, а з 1907 р. – активний діяч місцевої громади ТУП. Викладав історію у петербурзькій гімназії “Человеколюбивого общества” (1913–1917 рр.). У квітні 1917 р. Тимчасовий уряд призначив його косівським повітовим комісаром на Підкарпатті. Від Петроградської української громади обраний членом Центральної Ради. 15 вересня 1917 р. Очолив канцелярію Генерального секретаря у справах освіти, з 1918 р. – директор департаменту загальних справ Міністерства освіти при уряді гетьмана П. Скоропадського. Активно працював у видавничому товаристві “Друкар” у Києві, 1919 р. редагував “Записки історично-філологічного відділу УАН”. У 1920–1921 рр. – головнокеруючий справами мистецтва і національної культури, а також тимчасовий виконувач обов’язків керуючого справами Міністерства преси і пропаганди УНР. [1]

Один з найвідоміших дослідників життя і творчості Т. Шевченка, розшукав і опублікував велику кількість його автографів. В 1919 році учений змушений був покинути Київ і практично включається у визвольні змагання українського народу в цій добі. В 1920 році він начальник культурно-освітнього відділу Армії УНР, в 1921 — член Ради УНР в Тарнові. У 1919—1920 рр. працював у ВУАН.

В травні 1920 — у складі секції освіти й культури Українського Громадянського Комітету — як товариш В. К. Прокоповича[2].

В еміграції у Польщі та Німеччині продовжував наукову діяльність. Викладав у Варшавському університеті, Українському вільному університеті (Мюнхен).

1923-го його дружину, Валентину, як агента НКВС було викрито М. Чеботарівим[3].

Творчість[ред.ред. код]

Автор драматичного твору «Марафет» (1921); праць «Російські поеми Т. Г. Шевченка» (1913), «Перше кохання Т. Г. Шевченка» (1914), «Шевченко і поляки» (1934, польськ. мовою), «Життя Тараса Шевченка» (Нью-Йорк-Париж-Мюнхен, 1955).

  • Упорядник та редактор 16-томного видання творів Т.Шевченка (Львів; Варшава, 1934—1939; із планованих 16 томів вийшли 14)
  • До 100-річчя з дня народження Т. Шевченка варшавське видання було перевидано у США у вигляді 14-томного видання творів Т.Шевченка (Чікаґо, 1961-1962). Воно мало додаткові (порівняно з львівсько-варшавським виданням) коментарі та наукові статті, які підготували Б. Кравців, Д. Чижевський, Л. Білецький, Ст. і Р. Смаль-Стоцькі, Т. Осьмачка, Д. Антонович та ін. Також було використано шевченкознавчі праці П. Куліша, І. Франка, М. Грушевського, С. Єфремова та ін.

Окремі видання:

  • Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. — Нью-Йорк; Париж; Мюнхен, 1955. — 399 с.
  • Зайцев П. Життя Тараса Шевченка/ Передм. М. Глобенка; Післямова О. Мишанича. — 2-е вид. — К.:Обереги, 2004. — 480 с.
  • Зайцев П. Рецензія на збірку О. Лятуринської «Гусла»// Ми. — 1939. — Ч. 4. — С. 107.

Вшанування[ред.ред. код]

6 березня 2014 року на запрошення керівництва міста Суми та педагогічного колективу Олександрівської гімназії архієпископ Сумський і Охтирський Мефодій й духовенство взяли участь у відкритті меморіальної дошки професору Павлу Зайцеву, котрий в цій гімназії навчався[4].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]