Залеський Осип Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Осип Степанович Залеський
Зображення
Основна інформація
Дата народження 16 квітня 1892(1892-04-16)
Місце народження c. Тростянець Малий, Золочівський район, Львівська область
Дата смерті 13 березня 1984(1984-03-13) (91 рік)
Місце смерті Баффало, США
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРFlag of the United States.svg США
Професії композитор
Освіта

Вищий музичний інститут імені М.Лисенка.

Львівський університет.

О́сип Степа́нович Зале́ський (16 квітня 1892, c. Тростянець Малий, тепер Золочівський район, Львівська область[1] — 13 березня 1984, Баффало, США) — український галицький педагог, композитор, диригент, літературознавець, автор пісень, наукових праць, видавець.

Життєпис[ред. | ред. код]

У 1903 році родина перебралася до Золочева, за рік помер батько. Щоби закінчити гімназію, Осип підряджався на всілякі праці.

У 1911 році поступив до Львівського університету на студії природознавства. Одночасно навчався у Вищому музичному інституті імені М. Лисенка (нині — Львівська національна музична академія), набував практики хорового співу в хорах «Львівський боян» і «Бандурист».

У 1912 році в газеті «Dzennik Ludowy» опубліковано його статтю про Миколу Лисенка. Дописував до журналу «Ілюстрована Україна», був членом редакції щоденника «Діло», із Михайлом Гайворонським заснував видавництво «Ліра».

З початком Першої світової війни Залеські виїхали до Відня. Осип навчався одночасно у Вищій музичній школі Кайзера та Віденському університеті, став активним учасником українського молодіжного товариства «Січ». Восени 1916 року призваний до війська, на Буковині був перекладачем із російської мови.

Розвал Австро-Угорської імперії застав його у Могилеві-Подільському. Вступив до лав Української Галицької армії, воював до весни 1919 року.

У 1920-му одружився з Ґертрудою Пальм, народженою в Естонії і став учителем у приватній гімназії українського товариства «Рідна школа» в Чорткові.

У 1921 році прибув до Станіславова на працю вчителя природознавства в гімназію. Одночасно заснував тут філію Львівського музичного інституту імені М. Лисенка, став її директором. Відновив діяльність видавництва «Ліра», серед інших книг, видав також кілька своїх збірок пісень:

  • «Колядничок для співу на дитячі голоси» (1922)
  • «Пісні на один голос із фортепіано» (1923)
  • «Полягли в бою» (1923)

У 1938 році викладав у Станиславівській ІІІ державній гімназії ім. Станіслава Сташиця, звідки 15 липня[2] шкільна влада перевела його до Бучача, а його місце праці віддали польському вчителеві. У Бучацькій державній польськомовній гімназії працював з 1 вересня 1938 року.[2]

З початком Другої світової війни виїхав з родиною до Ерфурту в Німеччині, де працював у великій городньо-насіннєвій фірмі.

З окупацією нацистами Польщі родина перебралася до Ярослава, працював в українській гімназії учителем природознавства та очолював хор «Ярославський боян».

У 1944 році — вимушена еміграція, воєнні обставини відлучили його від родини. Дружина з доньками Лідією та Христиною опинилася в таборі переміщених осіб у Фіссені, де і померла в 1946 році. Тільки по смерті дружини зміг злучитися з доньками в Баварії.

У 1950 році родина виїздить до США, у Баффало. Тут створює хор при організації УККА, долучається до відкриття курсів українознавства, суботньої школа, українського клубу «Наша хата», секції «Пласту», керує низкою хорів, стає інспектором Шкільної ради у Баффало, Рочестері та Сіракузах.

У 1955 — разом із другою дружиною, Галиною Лагодинською-Залеською, заснував у Баффало філію Українського музичного інституту.

Помер у Баффало 13 березня 1984 року.

Доробок[ред. | ред. код]

Написав цілу низку статей, з них:

  • «Василь Барвінський»,
  • «Василь Безкоровайний, композитор, педагог»,
  • «Сидір Воробкевич»,
  • «Ярослав Лопатинський»,
  • «Станіслав Людкевич»,
  • «До історії пісень УСС»,
  • «Іван Франко й музика»,
  • «Гнат Хоткевич і відродження бандури».
  • «Наше шкільництво, від сивої давнини по 1939 рік», «Соломея Крушельницька», «Піяністка Софія Ілевич», «Крукова гора» у збірнику Бучач і Бучаччина.[3]

Видані теоретичні праці:

  • «Короткий начерк історії української музики» — 1958, видавництво «Америка» у Філадельфії,
  • «Загальні основи музичного знання» — 1958, «Говерла» в Нью-Йорку,
  • книжка про М. Лисенка — «Новий шлях» у Вінніпеґу,
  • «Музичний диктант» — вправи та пісні для вивчення музичної грамоти — Баффало, 1961.
  • Мала українська музична енциклопедія / упор. О. Залеський. — Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1971. — 125 c.

Літературні тексти:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. П. Гуцал. Залеський Осип Степанович… — С. 236.
  2. а б Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum w Buczaczu za rok szkolny 1938/39. — S. 15.
  3. Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — 944 с. — іл.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Гуцал Петро. Залеський Осип Степанович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 236. — ISBN 978-966-528-318-8.
  • Залеський Осип. З мого життя / Альманах Станиславівськоі землі. Збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини. Том 2. — Нью-Йорк — Париж — Сідней — Торонто, 1985. — С. 122—133.
  • Костюк Олександра. Осип Залеський — музиколог, композитор, педагог / Альманах Станиславівськоі землі. Збірник матеріялів до історії Станиславова і Станиславівщини. Том 1. — Нью-Йорк — Торонто — Мюнхен, 1975. — С. 571—573.

Посилання[ред. | ред. код]