Ярослав (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ярослав
Jarosław
Герб
Герб
Міська ратуша
Міська ратуша
Розташування міста Ярослав
Основні дані

50°01′ пн. ш. 22°40′ сх. д. / 50.017° пн. ш. 22.667° сх. д. / 50.017; 22.667Координати: 50°01′ пн. ш. 22°40′ сх. д. / 50.017° пн. ш. 22.667° сх. д. / 50.017; 22.667

Країна Польща Польща
Регіон Підкарпатське воєводство
Засноване 1031
Населення 40 272 (2008[1])
Площа міста 34,61 км²
Густота населення 1164 осіб/км²
Поштові індекси 37-500
Телефонний код 48 16
Міста-побратими УкраїнаЯворів, УкраїнаУжгород,
ФранціяОранж, ЧехіяВишков,
СловаччинаГуменне, СловаччинаМіхаловце,
НімеччинаШьонебек, НімеччинаДінгельштедт
Міська влада
Веб-сторінка http://www.jaroslaw.pl
Мер міста Анджей Вичавский

Commons-logo.svg Ярослав у Вікісховищі

Яро́слав (пол. Jarosław, нім. Jaroslau) — місто на лівому березі річки Сян.

Адміністративний центр Ярославського повіту Підкарпатського воєводства.

Для здійснення місцевого самоврядування в межах міста існує однойменна міська ґміна. Окрім цього, в місті знаходиться керівництво сільської ґміни Ярослав, до якої саме місто не входить.

Докладніше: Ярослав (ґміна)

У 1930-х pp. у Ярославі було 14% українців, 52% поляків, 34% євреїв (у повіті — відповідно: 37%, 45,3% і 8,8%).

Історія[ред.ред. код]

Заснування міста[ред.ред. код]

Заснування міста Ярослава українська історіографія пов'язує з походом князя Ярослава Мудрого (1019–1054) на Польщу. Метою походу київського князя було відвоювання західних руських волостей у польського короля Болеслава І. У 1031 році князь Ярослав переходив ріку Сян і заснував над нею поселення, назвавши його своїм іменем. Проте цей факт заперечують деякі польські історики, зокрема Казімєж Ґотфрід, який твердить, що «назва цього міста походить мабуть від якогось племінного князя», але якого саме — він не може сказати. Погляди польських істориків на проблему заснування Ярослава мінялись. За австрійських часів (перед Першою світовою війною) в польських школах Ярослава учителі вчили, що місто Ярослав заснував «рускі ксьонже» Ярослав. Також у міжвоєнній Польщі деякі автори польські вважали князя Ярослава Мудрого засновником міста. Прикладом цього може бути праця польського священика Якуба Макари «Історія ярославської парафії», в якій він між іншим стверджує:

« Нам відомо, що первісний Ярослав нахилився на горі св. Миколая і був оборонним городом над Сяном. Здвигнув його у 1031 р. київський князь Ярослав Мудрий, який хотів забезпечити лінію Сяну перед наїздами західного сусіда. Рівночасно почалась руська колонізація околиць зайнятих русинами. Тоді то Ярослав Мудрий примістив тут військо і руських урядовців і силою обставин навколо города почало поселюватись руське населення. Немає сумніву, ще оце населення потребувало духовних послуг. Отже первісну церкву можемо собі уявити лише в сусідстві укріплень, отже на горі святого Миколая  »

Прихильником ідеї, що саме князь Ярослав був засновником міста, був також польський історик Мєчислав Орловіч, про це він пише у своїй праці про Ярослав 1921 року.

Те, що саме князь Ярослав заснував місто з українським населенням (як це науково доказав у своїй статті Я. Пастернак) і назвав його своїм іменем, на думку українських істориків, близьке до історичної правди, адже рік перед князь Ярослав заснував після підкорення фінського племені чудь на їхній території город і назвав його своїм другим «християнським» іменем Юріїв, що був переіменований пізніше німецькими колоністами на Дерпт-Дорпат, сьогодні — Тарту — місто в Естонії.

Руський період[ред.ред. код]

Першу історичну згадку про місто, яке належало до галицько-волинських князів, виявлено в Іпатіївському літописі під 1152-им роком. У ній йдеться про те, що київський князь Ізяслав і угорський король Гейза І вибралася походом на галицького князя Володимирка, який з ними ворогував. Армії трьох правителів зійшлися за Сяном між Перемишлем і Ярославом. Чергова згадку про Ярослав міститься в цьому ж літописі під 1231 роком. У 1234 році Ярослав згадує одне угорське джерело. Пізніші історичні згадки про Ярослав пов'язані з довгою війною, тереном якої стали саме надсянські городи, в тому числі і Ярослав.

Посилаючись на ті відомості, польські історики називають тодішній княжих часів Ярослав «важним руським городом», бо він споавді лежав на українській території і мав справді важливе стратегічне значення. Крім княжого замку і церкви, також був монастир польських католицьких сестер бенедиктинок, яких очевидно, спровадили сюди польські князі. З цих давніх часів Ярослав також був важливим комунікаційним вузлом, через який проходила магістраль Київ-Перемишль-Краків-Прага.

Під Ярославом відбулася 1245 р. Ярославська битва.

Міські права Ярослав дістав 1323 р., маґдебурзьке право 1375 року.

Річ Посполита[ред.ред. код]

З 14 ст. у складі Польщі, з 1772 Австрії.

У 1493 р. були 2 напади турків та волохів, які знищили місто (також сусідній Переворськ).[2]

Після одруження із Зоф'єю з Одровонжів Ян Костка отримав місто як посаг дружини. З 1592 року перебував у спільній власності князя Олександра Острозького та його дружини Анни з Костків. В 1593 році Острозький розбив татар під Ярославом. У 1600 році була пожежа в місті.[3] У 1625 р. пожежа спричинила великі спустошення міста. Але через опіку містом з боку власниці Анни Острозької їх наслідки вдалось швидко подолати, місто було одним з найзаможніших в Речі Посполитій. В 16-17 ст. у Ярославі відбувалися міжнародні ярмарки; за часів Анни Острозької ярмарки славилися торгівлею волами та кіньми.

Походи козаків (1649), шведів і угорців (1656–1657) не сприяли розвиткові міста.

Наприкінці 16 ст. у Ярославі діяло при церкві св. Успіння братство св. Онуфрія, яке утримувало школу (проіснувало до 19 ст.). Магнат Потоцький Станіслав надав гроші для коронації чудотворної ікони Матері Божої (латинський обряд), яка знаходилась в костелі єзуїтів на Пяску (1756 рік).

Австрійський період[ред.ред. код]

Після 1772 року з приходом австрійської адміністрації на зміну полонізації приходить помітна германізація Ярослава. У місті почав формуватись новий тип купця-промисловця та урядовця. У місті було скасовано польську єзуїтську колегію та кілька інших шкіл меншого значення, залишилося тільки так звана головна (німецька) школа. В самому місті і на околицях почали селитися німецькі колоністи. Великі кількатижневі ярославські ярмарки замінили звичайні щотижневі і це не могло не відбитися негативно на економіці міста. Змінився також зовнішний вигляд Ярослава. Зруйновано залишки давніх оборонних мурів і інших старовинних будівель, зокрема середньовічний польський католицький парафіяльний костел. Три інші парафіяльні костели перебудовано на військові магазини. Це саме сталось і в деяких селах повіту. Державній конфіскації підпали земельні посілості, що були власністю костелів.

У 1780 році у місті спалахнула пожежа, яка зруйнувала його вщент. Проте вже до 1800 р. місто відбудувалось і нараховувало 11 000 мешканців. На початках XIX ст. Ярослав став типовим занедбаним галицьким містечком, який, проте став ареною нових, інколи несподіваних, історично-політичних подій. Зокрема у 1809 р. через місто проходили частини наполеонської армії, що прямували з Сандомира на Львів. Велике значення для міста мали події з часів польського листопадового повстання 1831 р. та т. зв. «Весни народів» (1848), наслідком якої стало скасування панщини. У 1849 р. через Ярослав переходила російська армія в поході на охоплену революцією Угорщину. Разом з російською армією у місто прийшли епідемії, від яких постраждало багато ярославців.

У 1846 р. Ярослав одержав привілей вільного міста, тобто повну адміністраційну і законну незалежність від приватних власників-магнатів. У 1854 р. Ярославщину відокремлено від перемиської округи і Ярослав став повітовим містом, до якого адміністраційно належали три малі містечка, а саме: Порохник, Радимно і Сінява, 97 сільських громад і 38 управлінь двірських маєтностей. Разом 139 адміністративних одиниць у яких жило 90 811 осіб. В Ярославі був теж повітовий суд. У 1880 році Ярослав налічував 12 948 мешканців, в тому 4320 римо-католиків, 4276 греко-католиків, 4300 євреїв та 53 особи інших віровизнань. Місто, що за останніх сто років занепало, почало підніматись, а це завдяки зростові торгівлі і промислу. Відновився сплав збіжжя і інших продуктів до Ґданська. Існувала в Ярославі дестилярня нафти, фабрика парафіни і свічок, кахлів. У двох фабриках мололи кості і виробляли клей. Було три цегельні і засновано у 1879 р. кошикарську школу. Дуже добре розвивався шевський і гарбарський промисли. У 1881 р. було 40 концесійних шевців і 300 інших (домашніх), що виробляли 60 000 пар чобіт на рік. Торгівлю і промисл піддержували фінансові інституції. Кожного тижня відбувалось по два торги, а крім цього було 12 річних ярмарків, що тривали по три дні.

У 1882 році римо-католики відбудували парафіяльний костел (збудований ще у 1571 р.), а колишня єзуїтська колегія стала домініканським манастирем. Крім цього був ще костел отців реформатів і невелика протестантська громада. В північно-східній частині ринку була мала вбога церковця з приходством. Крім того існувала ще в Ярославі (з XIII ст.) вірменська церква. При шляху на Радимно у 1876 р. споруджено двоповерховий дім, а в ньому монастир «Панєн-нєпокалянек», — монашок, що займались вихованням дівчат з найбагатших родин. Ярослав був осідком староства, повітового суду, повітової ради, окружної шкільної ради для ярославського і чесанівського повітів, та поштового і телеграфного урядів. Були у місті школи: хлоп'яча чотирикласова (народна) школа, п'ятикласова дівоча (так звана виділова), і вища реальна школа (гімназія), а на лежайськім передмісті одно- і двокласові народні школи. Разом усіх тринадцять і очевидно всі з польською мовою навчання.

Помітно зростало число населення міста: у 1880 р. було приблизно 13 000 мешканців, у 1900 р. 22 000, а у 1910 р. це число зросло до 24 000 населення. В тих роках Ярославщина одержала разом з усією галицькою провінцією велику самоуправу, а разом з цим ішов невпинний процес полонізації шкільництва і урядів. Також в цей час відбувалося істотне пожвавлення господарського життя, зокрема в дещо занедбаному хліборобстві. Було це в зв'язку з живим розвитком т.зв. людового руху, тобто процесу переселення з перелюднених ярославських сіл у місто. Було багато фільварків, а також дрібних господарств, тому радикальні ідеї і кличі людового руху мали в Ярославщині багато прихильників. Цей рух поширювався одночасно з господарським розвитком при засновуванні кооператив, хліборобських кружків чи влаштовуванні сільськогосподарських вистав. При поступовому розвитку хліборобства, Ярославський повіт залишався проте далеко позаду у ділянці промисловості. Великій природній приріст населення, зокрема сільського, а в наслідок цього роздріблення сільських ґрунтів, спричинював повільний, але постійний зріст голоду на землю. Це було причиною тривалої і сезонової еміграції.

Найкорисніше змінився Ярослав в рр. 1867–1914, коли то на колишніх передмістях розбудовано місто, урегульовано вулиці і площі. У 1900 р. заведено газове освітлення. Поширено теж значно шкільну мережу.

Перша світова війна та Період ЗУНР[ред.ред. код]

Вибух Першої світової війни відбився теж сильним відгомоном серед ярославських поляків. Вони очікували, що Австрія разом з Німеччиною і іншими союзниками розіб'є Росію і Польща стане незалежною. Такі ж надії плекали і інші підавстрійські народи, в тому числі українці. Але всі ці сподівання скоро притьмарили події, яких цивільне населення не очікувало; прийшло до масових арештів москвофілів, а теж запідозрених в симпатіях до Росії доволі великого числа української інтелігенції і вивозу арештованих до таборів відокремлення в Талергофі (біля Ґрацу). Другою, сумної пам'яті, подією були жорстокості частин мадярської армії тзв. гонведів, які, в пошуках за здогадними шпигунами, знущалися над цивільним населенням і жорстоко карали смертю сотні і тисячі невинних людей.

В наслідок воєнних операцій і невдач австрійської армії, доволі швидко прийшло до окупації Галичини російською армією. В порядку цього і Ярослав опинився в російських руках, але рос. військова влада не вмішувались у міське самоврядування і доволі гуманно ставилась до місцевого населення. Російські урядові кола, як це стверджує один з польських істориків того часу, стояли на становищі, що «город Ярослав — це прадавній руський город, який разом з усією східньою Галичиною аж по р. Вислок має належати до Росії»!

Розвал Австрії (кінець жовтня 1918 р.,) зактивізував місцевих польських патріотів і прийшло до сформування пол. «Національної Гвардії», яка, складена з місцевих урядовців і молоді (бо ж всі інші мужчини були мобілізовані до австр. армії), взялась патролювати місто та охороняти опорожнені з війська казарми. Згодом, коли першого листопада 1918 р. оголошено проклямацію до населення про приєднання Галичини до польської держави, почалась організація польської армії.

Наприкінці жовтня 1918 року після проголошення створення Української держави на території колишніх австрійських володінь в Галичині, Володимерії, Буковині український синьо-жовтий штандарт був піднятий над українізованою військовою частиною в місті. Польська влада при допомозі підрозділів польських легіоністів змогла захопити цю частину.[4]

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Між двома світовими війнами, в Ярославі була низка українських культурно-освітніх і кооперативних установ та товариств: товариство для міщан і ремісників «Родина» (з 1905 р.), філія «Просвіти» (1910 р.), Бурса імені св. Онуфрія (з 1904, 1940–1944 також дівочий інтернат), ряд кооперативів: «Народний Дім» (1924–1932), кредитовий кооператив «Український Народний Дім» (1931–1940), Повітовий Союз Кооперативів (1929 р.) та ін.

У складі ПНР[ред.ред. код]

На початку 1945 р. українців з Ярослава і повіту було примусово виселено до СРСР, головним чином до Станіславської області, а на початку 1947 р. рештки селян вивезли на Ольштинщину у північно-східній Польщі.

В Ярославі від 1965 р. існує душпастирський осередок Греко-Католицької Церкви, з 1985 р. — гурток УСКТ і пункт навчання дітей української мови.

На еміграції вихідці з Ярославщини 1965 р. створили Об'єднання «Ярославщина та окраїни Засяння» в діяспорі, з осідком у Чикаго (США).

Пам'ятки[ред.ред. код]

костел Божого Тіла (колишня колегіата єзуїтів)

Ярослав багатий на архітектурні пам'ятки, старовинні церкви й костьоли. До 20 ст. зберігалися городища там, де тепер монастир Домініканів. 16 — 17 ст. датуються ренесансові будинки (кам'яниця Орсеттіх, 1580), 1714 побудовано церкву Преображення Господнього, яку після 40-річної перерви 1987 повернено українським віруючим. Теперішній костел Божого Тіла (колишня колегіата) — найдавніший збережений храм Польщі, що раніше належав ордену єзуїтів.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народились[ред.ред. код]

Визначні діячі [ред.ред. код]

  • довголітній бурмістр і меценат І. Вапинський († 1777)
  • суспільно-літературні діячі початку 20 ст. о. К. Хотинецький, о. О. Погорецький
  • єзуїтській колегії, ймовірно, навчався Б. Хмельницький
  • навчався Юліян Головінський — сотник УГАрмії, командант VI (Равської) бригади УГА, II бригади ЧУГА, співорганізатор Української Військової Організації.
  • Роман Мицик — у 1939–1941 роках створив Український банк в Ярославі

Поховані[ред.ред. код]

Фото[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  2. W.Dworzaczek. Jarosławski Spytek (Spytek z Jarosławia) h. Leliwa (ok. 1436–1519) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/…, zeszyt …. — 638 s. —   S. 5. (пол.)
  3. Halina Kowalska. Ostrogska z Kostków Anna (1575–1635) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1979. — Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXIV/3, zeszyt 102. — s. 193 — 384. (пол.) S. 478
  4. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 39
  5. Zofia Trawicka. Kuropatnicki Hieronim (jarosz) Stanisław herbu Nieczuja (zm. 1696) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1970.- Tom XVI/1. — Zeszyt 68. — S. 253. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]