Заровенка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Заровенка
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Ємільчинський
Рада/громада Медведівська сільська рада
Код КОАТУУ 1821783703
Основні дані
Населення 140
Площа 0,695 км²
Густота населення 201,44 осіб/км²
Поштовий індекс 11232
Телефонний код +380 4149
Географічні дані
Географічні координати 50°51′55″ пн. ш. 27°41′26″ сх. д. / 50.86528° пн. ш. 27.69056° сх. д. / 50.86528; 27.69056Координати: 50°51′55″ пн. ш. 27°41′26″ сх. д. / 50.86528° пн. ш. 27.69056° сх. д. / 50.86528; 27.69056
Середня висота
над рівнем моря
208 м
Місцева влада
Адреса ради 11232, Житомирська обл., Ємільчинський р-н, с.Медведеве , тел. 77-4-31
Карта
Заровенка. Карта розташування: Україна
Заровенка
Заровенка
Заровенка. Карта розташування: Житомирська область
Заровенка
Заровенка
Мапа

Заро́венка (колишня назва Заровенька[1], Заровня.[2]) — село в Україні, в Ємільчинському районі Житомирської області. Населення становить 98 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

Невеличке  й мальовниче село Заровенка, розташоване в рівнинній місцевості, оточене полями, за 1-2 кілометри від села ліс, багатий грибами та ягодами, тваринним світом. 

Село Заровенка розташоване в західній частині району. Через село проходить дорога районного значення. Відстань до  райцентру становить, до сільської ради 2 кілометри.

Площа села Заровенка — 85,1га, в селі проживає  – 98 чол, всього 42 — домоволодіння.

Назва[ред. | ред. код]

Офіційна назва села, яка вживалась на початку ХХ ст . — Заровня (згідно архівних документів) пізніше Заровенка, яка вживається і нині.

Походження назви села по основній версії йде від маленької річки, яка протікає біля села і має назву Заровенька.

Історія[ред. | ред. код]

У 1906 році село Сербівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 35 верст, від волості 10. Дворів 28, мешканців 129[3].

В 1923 році  в  селі було створено сільраду, яка проіснувала до 1925 року. Село декілька разів під час територіально — адміністративних реформ переходило до Спасько — Запрудської, Середівської, Болярської сільських рад. Під  час колективізації майно  заможних селян забиралось до новоствореного колгоспу «Червоний ударник», а самі селяни, які відмовлялись йти до колгоспу висилались (1928—1932 рр). Головою колгоспу на той час був уродженець с. Кочичина — Філоненко.

За  свідченнями Кубрицької Наталії Микитівни, Данильчук Серафими  Юріївни голод 1932—1933 року не обійшов село стороною. Люди ховали  збіжжя, їстівні припаси  де хто міг, але органи НКВД, місцеві «активісти» забирали в людей  останнє. Люди змушені були навесні їсти кропиву, лободу, гороб'юшку, пекли коржі з жолудів, ловили голубів, зайців. Хто мав  якісь коштовності  міг виміняти їх в «Торгсинах» на продукти, деяким допомагали харчами родичі, які проживали в інших регіонах країни.

На протязі 1928—1929 та 1937—1938 років   було вислано  16 чоловік, 3 розстріляно (документально  підтверджено).

В 1939 році всі будинки, які були розміщені хуторами, були розібрані і встановлені біля дороги, в такому вигляді село існує й понині.

Страшною новиною для всіх жителів села стало повідомлення про напад фашистської Німеччини. На захист вітчизни стало все доросле чоловіче населення села. Кого встигли призвати до лав Червоної армії воював на фронтах, інші боролись з загарбниками в партизанських загонах.

Не повернулось додому з війни 21 чоловік . Мешканець села Заровенка Букша Ігнат Васильович-1907 р.н. вже в другий місяць війни потрапив в полон  де й загинув. Допомагали заровенці й партизанам (продуктами, одягом, інформацією). Тому фашисти при відступі в кінці 1943 на початку 1944  років вирішили спалити село. Проте швидкий наступ Радянських військ зірвав плани окупантів і половина села вціліла від пожежі. Зразу після  війни люди чиє  житло згоріло жили  в землянках, в будинках родичів. Було поновлено колгосп «Червоний  ударник» головою якого був Шельмук, уродженець села Покощево. На той  час за один трудодень платили 5-10 копійок. Державна політика того часу зводилась до того  щоб не дати селянинові виїхати з села, змусити працювати за трудодень в колгоспі. Тому сільському населенню вкрай тяжко було отримати паспорт, виїхати в інший регіон або влаштуватись на роботу в місті.

Під особисті городи селянам давалось не більше 10-15 сотих землі, утримувати коня було заборонено, корову можна було  утримувати тільки одну. Це також робилось для того щоб селянин  всю свою енергію і силу віддавав праці в колгоспі, а не в особистому господарстві. Задумайтесь і над тим, що пенсії колгоспникам почали платити тільки з 1964 року (не більше 18 радянських карбованців), тоді коли робітникам заводів і іншим категоріям населення, що проживали в містах з 1938 та з 1950 року.  

В 1954 році село Заровенка підпорядковане Медведівській сільській раді. З 1960 при ліквідації Медведівської сільської ради  року село підпорядковувалось Середівській сільській раді. З часу відновлення Медведівської сільської  ради (1986 рік) село знову підпорядковане  Медведівській  сільській раді.

Також з 1986  року воно стало бригадним селом колгоспу ім. Островського (центральна  садиба в селі Медведеве).

В післявоєнний час в селі було побудовано початкову школу, яка  діяла  до початку  90  років ХХ століття, клуб, магазин. Ферму, телятники були побудовані на початку 80 –х років. На даний час в селі функціонує лише один приватний магазин.

Персоналії[ред. | ред. код]

Уродженець села Заровенка — Скидан Микола Іванович (прапорщик) 4.12.1980 року загинув в Афганістані. Похований в селі Заровенка.  Меморіальна  дошка встановлена в Медведівській ЗОШ.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]