Координати: 50°44′6″ пн. ш. 27°53′26″ сх. д. / 50.73500° пн. ш. 27.89056° сх. д. / 50.73500; 27.89056

Андрієвичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Андрієвичі
Герб Андрієвичів Прапор Андрієвичів
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район Звягельський район
Тер. громада Ємільчинська селищна громада
Код КАТОТТГ UA18080130030034611
Облікова картка с. Андрієвичі
с. Андрієвичі (до 2017 р.) 
Основні дані
Населення 793 (2001)
Площа 3,92 км²
Густота населення 202,3 осіб/км²
Поштовий індекс 11254
Географічні дані
Географічні координати 50°44′6″ пн. ш. 27°53′26″ сх. д. / 50.73500° пн. ш. 27.89056° сх. д. / 50.73500; 27.89056
Середня висота
над рівнем моря 		210[1] м
Водойми р. Уборть
Відстань до
обласного центру 		123 км
Відстань до
районного центру 		37 км
Найближча залізнична станція Уборть
Відстань до
залізничної станції 		0,5 км
Місцева влада
Адреса ради вул. Соборна, 51, смт Ємільчине, Новоград-Волинський р-н, Житомирська обл., 11201
Карта
Андрієвичі. Карта розташування: Україна
Андрієвичі
Андрієвичі
Андрієвичі. Карта розташування: Житомирська область
Андрієвичі
Андрієвичі
Мапа
Мапа

CMNS: Андрієвичі у Вікісховищі

Андріє́вичі — село в Україні, у Ємільчинській селищній територіальній громаді Звягельського району Житомирської області. Кількість населення становить 793 особи (2001). У 1923—2017 роках — адміністративний центр однойменної сільської ради.

Географія

[ред. | ред. код]

Розміщується за 18 км від смт Ємільчине та 7 км від залізничної станції Рихальське[2]. В селі є ставок з площею водного дзеркала — 7 га[3].

Населення

[ред. | ред. код]

Станом на 1885 рік в селі мешкала 961 особа, налічувалося 93 дворові господарства[4]. Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 1 326 осіб, з них: православних — 1 242, чоловіків — 653, жінок — 673[5].

В кінці 19 століття в селі налічувався 91 двір та 1 192 жителі[6], у 1906 році — 1 789 жителів та 260 дворів[7], у 1911 році — 1 900 жителів[8].

Кількість населення, станом на 1923 рік, становила 2 310 осіб, кількість дворів — 340[9].

Станом на 1972 рік, кількість населення становила 1 400 осіб, дворів — 507[2].

Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 976 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 793 особи[10].

Мова

[ред. | ред. код]

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[11]:

Мова Відсоток
українська 98,99 %
російська 0,76 %
молдовська 0,13 %

Історія

[ред. | ред. код]

Засноване наприкінці XVII століття. Біля села знайдено кам'яні знаряддя бронзової доби та виявлено давньоруський могильник[2]. У 1754 році платило до замку 3 злотих 22 грошів, на міліцію — 14 злотих та 28 грошів[12].

Андрієвичі на мапі Шуберта Ф. Ф. (1875)

В середині 19 століття — пол. Andrejowicze, село Сербівської волості Новоград-Волинського повіту. Лежало на купецькому тракті з Овруча до Новограда-Волинського. Раніше належало князям Любомирським-Звягельським, у середині XVIII століття — Урбановським, потім Безпальцовим-Вонсовичам, від них, перед 1840 роком, село набули Врочинські. З часом розколонізоване на частини, при цьому більша частина земель належала Вундервальдам. Налічувалося 358 селян, котрим належало 3 007 десятин землі, поміщицьких земель — 1 589[13].

У 1794 році, на кошти парафіян, збудовано дерев'яну, криту залізом, церкву, на кам'яному фундаменті, з дерев'яною дзвіницею. Народне училище діяло з 6 березня 1883 року. До парафії входили села Непізнаничі — 3 км, Вірівка — 8 км, Верби — 11 км, Мар'янівка — 3 км, і Симони — 3 км. Дворів — 180, парафіян — 1446[14]. Церкві належало 37 десятин землі.

В кінці 19 століття — село Новоград-Волинського (Звягельського) повіту, за 30 верст від Новограда-Волинського[8][6].

Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Сербівської волості Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. В селі — православна церква, заїзд[4].

У 1906 році — село Сербівської волості (2-го стану) Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового центру, м. Новоград-Волинський, становила 30 верст, до волосного центру, с. Серби — 15 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалося в міст. Емільчин[7].

У 1911 році в селі були однокласна школа, крамниця, горілчана крамниця, проводилися щомісячні ярмарки[8].

У 1923 році село увійшло до складу новоствореної Андрієвицької сільської ради, котра 7 березня 1923 року стала частиною новоутвореного Городницького району Житомирської округи; адміністративний центр сільської ради[15]. Відстань до районного центру, містечка Городниця, становила 48 верст[9]. Від липня 1925 року, в складі сільської ради, увійшло до Ємільчинського району Коростенської округи[15].

Село постраждало від Голодомору 1932—1933 років. Збереглося свідчення Заїки Ольги Харитонівни (нар.1918) — очевидиці тих подій[16].

В радянські часи під час сталінських репресій проти українського народу (1937—1939 років) 38 мешканців села було репресовано, з яких 15 осіб розстріляно[17].

На фронтах Другої світової війни воювали 257 селян, з них 160 відзначено урядовими нагородами, 107 загинуло.

В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, котрий мав у підпорядкуванні 2,1 тисяч га угідь, з них — 1,3 тисяч га — рілля. Напрямок господарства — зерно-тваринницький. Була середня школа, клуб, бібліотека, лікарня, амбулаторія, відділення зв'язку та два магазини[2].

29 березня 2017 року увійшло до складу новоствореної Ємільчинської селищної територіальної громади Ємільчинського району Житомирської області[18]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Новоград-Волинського району Житомирської області[19].

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Прогноз погоди в селі Андрієвичі. Архів оригіналу за 7 січня 2019. Процитовано 20 березня 2012.
  2. ↑ а б в г Історія міст і сіл Української РСР. Андрієвичі, Ємільчинський район, Житомирська область. Історія міст і сіл Української РСР. Процитовано 6 березня 2022.
  3. ↑ Ставки та водосховища. Архів оригіналу за 21 грудня 2016.
  4. ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 228. (рос. дореф.)
  5. ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. (російська) . Санкт-Петербург : типография "Общественная польза" : паровая типо-литография Н. Л. Ныркина, 1905. с. 17. Процитовано 6 серпня 2022.
  6. ↑ а б Andrejowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 26. (пол.)
  7. ↑ а б Список населених місць Волинської губернії. Житомир:Волинська губернська типографія.1906 (PDF). Інститут історії України НАН України (російська) . с. 133. Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 6 березня 2022.
  8. ↑ а б в Проф. Олександер Цинкаловський. Стара Волинь і Волинське Полісся. (Краєзнавчий словник — від найдавніших часів до 1914 року). Том перший (PDF) (українська) . Товариство «Волинь», Вінніпег, Канада. 1984. с. 54. Архів оригіналу (PDF) за 9 березня 2022. Процитовано 5 березня 2022.
  9. ↑ а б Матеріали з адміністративно-територіального поділу Волинської губернії 1923 року (PDF). http://history.org.ua/ (російська) . Житомир. 1923. с. 137. Архів оригіналу (PDF) за 5 жовтня 2021. Процитовано 11 липня 2021.
  10. ↑ Населення Житомирської області. pop-stat.mashke.org. Архів оригіналу за 4 вересня 2021 року. Процитовано 24 лютого 2022.
  11. ↑ Розподіл населення за рідною мовою, Житомирська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 7 листопада 2019.
  12. ↑ К. Жеменецький. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (PDF) (українська) . Біла Церква: Олександр Пшонківський. 2015. с. 193. Процитовано 5 червня 2022.
  13. ↑ Andrejowicze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 35. (пол.)
  14. ↑ Теодоровичъ Н. И. Историко-статистическое описаніе церквей и приходовъ Волынской епархіи. Т. 1. [Архівовано 6 січня 2019 у Wayback Machine.] Почаевъ: Въ Типографія Почаево-Успенской Лавры. — 1888. — С. 196.
  15. ↑ а б Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки. Інститут історії України НАН України. с. 190. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 7 лютого 2021.
  16. ↑ Національна книга пам'яті жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Житомирська область. — Житомир: «Полісся», 2008. — стор. 982
  17. ↑ Реабілітовані історією: У двадцяти семи томах. Житомирська область: У семи книгах / Головна редколегія П. Т. Тронько (голова), О. П. Реєнт (заст. голови), С. А. Кокін (заст. голови) та ін.; Редколегія тому: В. С. Балюрко (голова), Ю. Г. Градовський (заст. голови), Л. А. Копійченко (заст. голови) та ін. — Житомир: Полісся, 2006. — Кн. 1. — 724 с. — ISBN 966-655-220-5
  18. ↑ Картка постанови. Офіційний портал Верховної Ради України. Архів оригіналу за 16 листопада 2021. Процитовано 6 березня 2022.
  19. ↑ Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 6 березня 2022.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андрієвичі&oldid=42373758