Велика Цвіля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Велика Цвіля
Vel tsvil gerb.png Vel tsvil prapor.png
Герб Прапор
Велика Цвіля Криниця 2.JPG
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Ємільчинський
Рада/громада Великоцвілянська сільська рада
Код КОАТУУ 1821782001
Облікова картка http://gska2.rada.gov.ua 
Locator Dot2.gif
Розташування села Велика Цвіля
Основні дані
Засноване 1677
Населення 870 чол. (2011)
Площа 4,442 км²
Густота населення 195,86 осіб/км²
Поштовий індекс 11235
Телефонний код +380 4149
Географічні дані
Географічні координати 50°48′28″ пн. ш. 27°36′24″ сх. д. / 50.80778° пн. ш. 27.60667° сх. д. / 50.80778; 27.60667Координати: 50°48′28″ пн. ш. 27°36′24″ сх. д. / 50.80778° пн. ш. 27.60667° сх. д. / 50.80778; 27.60667
Середня висота
над рівнем моря
205 м
Водойми ріка Гать
Місцева влада
Адреса ради 11235, Житомирська обл., Ємільчинський р-н, с. Велика Цвіля, вул. Шевченка, 6, тел. 71-2-30
Карта
Велика Цвіля is located in Україна
Велика Цвіля
Велика Цвіля
Велика Цвіля is located in Житомирська область
Велика Цвіля
Велика Цвіля

Вели́ка Цві́ля — село в Україні, в Ємільчинському районі Житомирської області. Село розташоване майже на межі Ємільчинського і Новоград-Волинського районів, за 20 кілометрів від районного центу селища Ємільчине і за 30 кілометрів від залізничної станції Новоград-Волинський. Населення становить 870 осіб[1].

Орган місцевого самоврядування — Великоцвілянська сільська рада.

Географія[ред.ред. код]

Територія, на якій розташована Велика Цвіля, лежить в межах Поліської низовини. Однак за своїми природними особливостями ця місцевість більше схожа на лісостеп, ніж на полісся. Серед форм рельєфу поширені останці кристалічних порід у вигляді скель та пагорбів. Територія по характеру рельєфу являє собою слабо хвилясту рівнину з незначним коливанням висот. Висота над рівнем моря — 205 метрів. Поверхня має слабкий нахил на північ.

Особливістю рельєфу лісової зони є її порівняно високе гіпсометричне положення, участь гранітів в створенні рельєфу і відносно велика ступінь заболоченості території від загальної площі лісів. Ґрунти переважно дерново-підзолисті, болотні та сірі лісові. Корисні копалини — граніт, торф, суглинки, піски.

Одна річка Гать і декілька струмків. Належать до басейну Дніпра. Впадає у Случ.

На південь від села велику площу займають ліси. Завдяки сприятливим ґрунтово-кліматичним умовам тут росте багато різних порід дерев і чагарників. Найпоширенішими є сосна і дуб. Господарське значення мають ялина, граб, ясен, береза, вільха, осика, клен, тополя. В лісах зустрічається релікт третинної флори України азалія понтійська.

Різноманітний тваринний світ. В лісі живуть лосі, олені, вепри, вовки, лисиці, сарни, зайці, білки, куниці, бобри. З птахів — крижні, перепели, глухарі, тетеруки, фазани та інші. У водоймах водяться щуки, окуні, соми, карасі.

Клімат помірно континентальний. Зима тепла, літо нежарке. Середня температура січня −10 °C, липня +18—20 °C. Річна кількість опадів — 600 мм.

У межах села є ставок площею водного дзеркала 7,70 га.[2]

Історія[ред.ред. код]

Велика Цвіля — село з глибоким історичними корінням. Дата заснування села достеменно не відома. Перша згадка про село належить до 1677 року.[3] Під час розкопок на місці сучасного приватного магазину в центрі села було знайдено візантійську монету, датовану 1021 роком. Цілком ймовірне припущення, що на цьому місці стояла церква, навколо якої в давнину ховали священиків і кидали в могилу монети. Отже, робиться припущення, на початку ХІ століття населений пункт на цій території уже був[4].

XVII — початок ХХ століття[ред.ред. код]

Є історичні відомості і перекази про те, що церква, яка стояла в центрі села, була спалена разом з жителями Великої Цвілі під час набігу кримських татар в 1652 році[4]. Цікаво, що сучасна великоцвілянська Вознесенська церква — пам'ятка архітектури XVII століття — була побудована в 1761 році уніатами, як каплиця на кладовищі і в 1762 році освячена радомишльським митрополитом Філістатом. В 1794 році храм відібрали православні, проте молилися там 2023 православних та 113 католиків[5]. Тобто у XVIII столітті в Цвілі мешкало щонайменше 2136 мешканців!

З початку XIX століття Велика Цвіля входила до складу Ново-Звягельського ключа Новоград-Волинського повіту Волинської губернії і належала генерал-поручику російської армії Касперу Любомирському. У 1805 році його дочка Маріана (за хрещенням Марія Федорівна) подарувала всі свої маєтності, у тому числі на Велику Цвілю, генералу Федору Петровичу Уварову, майбутньому герою Вітчизняної війни 1812 року. Цей запис був підтверджений рескриптом імператора Олександра I у наступному році[6]. Пізніше Новий Звягель разом з ключем дістався генерал-майору Степану Івановичу Уварову — при Бородині він був прапорщиком лейб-гренадерського полку[7].

Деякі дослідники стверджують, що «після війни 1812 року ця територія була пожалувана графу С. А. Уварову», можливо плутаючи першого володаря Звягельщини з одним з його багаточисельних нащадків Сергієм Аполлоновичем Уваровим (18471900) — почесним громадянином Новограда-Волинського, який дійсно зробив багато для процвітання краю[8]. Граф організовував експедиції, які підготували дані про природні умови та ресурси по всій території земель, за його вказівкою були розроблені схемии лісорозробок, нарізані шляхи і навіть прокладені в хащах вузькоколійки для доставки деревини. В 1892 році ним розпочато будівництво шоссейного шляху від Ємільчиного до Новограда-Волинського. Ця дорога, завершена вже після смерті графа, існує й досі, тепер асфальтована[9].

22 жовтня 1885 року в селі при Вознесенській церкві відкрилася однокласна церковно-парафіяльна школа. У 1886 році в ній було 48 учнів, з них 43 хлопчики і 5 дівчаток. Першою вчителькою була дочка Новоград-Волинського диякона Людмила[10].

Про події 1917 року в Петербурзі поліщуки і не знали. Радянську владу в селі було встановлено у січні 1918 року. У травні 1919 року було організовано комітет бідноти[11].

В квітні 1920 року район захопили об'єднані польсько-українські збройні сили. Це місце стало опорним пунктом на правому березі Случі. 5 червня 1920 року 1-а кінна армія червоних сильним ударом на вузькому фронті прорвала фронт і 7 червня оволоділа в глибокому тилу ворога Житомиром. В ході запеклих боїв 4-а кавалерійська дивізія Першої кінної 27 червня увійшла в Новоград-Волинський[12]. Розпочалася радянська доба в історії села.

1920 — 1941 роки[ред.ред. код]

З 1921 року в радянській Україні починається відбудова народного господарства. Створюються партійні осередки КП(б)У. Перше Товариство спільної обробки землі (ТСОЗ) було створене у Ємільчиному. Згодом воно переросло у колгосп. У 1929 році дійшла черга і до Великої Цвілі — тут організовано перший колгосп. Першим головою колгоспу був Омелянчук Терешко Лукашович. Масова колективізація великоцвілян розпочалася в 1932 році. Непокірних назвали куркулями, а значить і «ворогами народу». За колективізацією прийшов голодомор — страшна сторінка історії села. Ось тільки деякі спогади очевидців[13]:

«Вимирали цілими сім'ями люди падали, як мухи. Одного разу я зайшла до сім'ї, де на долівці лежало порубане на куски м'ясо дівчинки. Ой, як важко це згадувати... діти пухли від голоду. Ледве дотягували до весни, аби в полі щавлю наскубати і тут же його поїсти. А коли вже десь колоски повилазили, то видовбували з них зернятка, а сил все одно не додавалось. Ледве ноги переставляли додому і впадали в сон як мертві...»

Подібних спогадів у селі можна було почути немало. А у 19371938 роках 153 мешканці Великої Цвілі були заарештовані і розстріляні як «вороги народу»[14].

Перед німецько-радянською війною в селі налічувалось 448 дворів, з кількістю населення 1200 чоловік. Селяни були об'єднані в три колгоспи: «Імені 17-го партз'їзду» на Майдані, «Прогрес» в Цвілі і «Імені Дзержинського» на хуторі Чорна. Колгоспи являли собою економічно слабо розвинені господарства: основною тягловою силою були коні та воли, врожаї становили 4—5 центнерів з гектару зернових, 60—80 центнерів картоплі, 2—3 — льону[4]. Проте, серед окремих бригад і ланок були і зачинателі стаханівського руху. Зокрема Хотина Йосипівна Мельник за високі врожаї льону в 1940 році була учасницею Всесоюзної сільськогосподарської виставки в Москві.

В цей час в селі діяли будинок культури і бібліотека. Всі діти шкільного віку навчались у семирічній школі. В 1939 році в ній навчалося навчалося 150 учнів. Поліпшилося і медичне обслуговування населення[11].

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

З початком німецько-радянської війни в лави РСЧА були призвані 120 великоцвілян.

Партизани Житомирського з'єднання Сабурова форсують річку Уборть.

Село було захоплене німцями 8 липня 1941 року. З перших днів окупації почалися переслідування, арешти, вбивства мирних людей. Нацисти грабували худобу, хліб, майно. З перших же днів окупації цвільчани потяглися в ліси поряд села — були створені декілька невеликих партизанських груп. Більшість з них влилася в партизанський загін Грабчака (псевдонім «Буйний»), який сформувався на базі новоград-волинського підпілля. Всього пішло у партизани 74 чоловіки. Однією з перших зв'язкових була Марія Валер'янівна Ларькова, яка загинула в 1942 році від руки зрадника. Активним розвідником у партизанському загоні був 14-річний Давид Колобчук, який загинув у Шацьких лісах в бою з нацистами. За мужність і героїзм Давида Трохимович Колобчука було посмертно нагороджено орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Після війни піонерська дружина Великоцвілянської школи носила ім'я юного героя[15].

Наприкінці 1942 — початку 1943 року місцевість на північ від Новоград-Вольнського перетворюється в «партизанський край» — зону дій Житомирського партизанського з'єднання Маликова, яке нараховувало на початок 1943 року понад 4,5 тисяч партизанів[16]. Місцеві мешканці чим могли допомагали партизанам. 12 квітня 1943 року в помсту за допомогу партизанам Велика Цвіля була спалена німцями дотла. 39 сільчан розстріляні в своїх домівках, а 149 молодих людей було забрано до Німеччини. Дивом вдалося врятуватися тій частині жителів, що були загнані в школу і підпалені[14].

Д. Коротченко виступає на нараді командного складу Житомирського з'єднання.

Наприкінці травня 1943 року в розташуванні з'єднання Сабурова на річці Уборть відбулася історична нарада керівників партизанських з'єднань України в якій брали участь секретар ЦК КП(б)У Д. С. Коротченко, командири партизанських з'єднань О. М. Сабуров, С. А. Ковпак, Ф. О. Федоров, С. Ф. Маликов, В. А. Бегма, Я. І. Мельник, І. Я. Шушпанов та інші[17]. Значна частина партизанських загонів, у тому числі з'єднання Ковпака, прямувала на місце зустрічі через Цвілю. І хоча офіційних даних про перебування Сидора Артемовича у Великій Цвілі немає, очевидці згадують, що в травні штаб Ковпака проходив через село. При цьому «Ковпак їхав центральною вулицею у бричці в супроводі взводу кінних автоматників»[18].

Літом 1943 року район в чотирикутнику Новоград-Волинський — Коростень — Київ — Житомир перетворився в «партизанський край»[19].

Із звіту з'єднання партизанських загонів Житомирської області Центральному комітетові КП(б)У про звірства і злодіяння нацистських загарбників в період до 1 травня 1943 року[20]:

«Німецькі окупанти знищують населення області, грабують майно, спалюють села, вивозять на каторгу в Німеччину молодь і працездатне населення. Фашисти влаштовують криваві розправи над мирним населенням за свої невдачі у боротьбі з партизанами. У Городницькому районі німці спалили 6 сіл із загальною кількістю 1700 дворів. Тільки у селі Велика Цвіля спалено 523 двори.... У квітні 1943 року німці вивезли все працездатне населення сіл Ходурки, Карпилівка, Велика Цвіля, Хутір Адамів, Дубники Городницького району. Ці села німці спалили. У містах Житомирі, Новограді-Волинському, Коростені і Овручі на площах збудовано шибениці. Тут німці вішають усіх, хто винний у недодержанні німецького режиму або запідозрений у неблагонадійності.»

3 січня 1944 року Велика Цвіля була звільнена військами 1-го Українського фронту[21].

Післявоєнна відбудова[ред.ред. код]

20 квітня 1948 року колгоспники обрали головою колгоспу Сергія Микитовича Сербіна. Колишній партизан, він вніс великий вклад у відбудову села. За короткий час, у важких умовах при відсутності техніки на згарищах було збудовано основні будівлі колгоспу та житло для колгоспників. Відбудували млин. Згодом, село прикрасив будинок культури з бібліотекою.

В 50-х — 60-х роках були побудовані типові приміщення твариницьких ферм, зерносховище на 35 тисяч центнерів, автотракторна, ремонтна майстерня, пилорама та інші допоміжні підприємства. Колгосп став найкрупнішим господарством у Ємільчинському районі. Він об'єднав три сільських ради і дев'ять населених пунктів. В господарстві було 10 тисяч гектарів землі, з них орної 4323, чотири тваринницькі ферми в яких розміщалось 3400 голів худоби, в тому числі 1138 корів. Обслуговувала колгосп тракторна бригада, яка налічувала 48 вантажівок, 50 тракторів різних марок, 46 комбайнів різних видів.

На території колгоспу проживало 3300 чоловік населення. Щорічно господарство вирощувало зернових на площі 2300 га, картоплі — 456 га, льону — 462 га. Капіталовкладення господарства становили 3 мільйони 165 тисяч рублів.

В колгоспі працювала знатна ланкова Лідія Спиридонівна Сербін — Герой Соціалістичної Праці, депутат Верховної Ради СРСР 7-го та 8-го скликання, делегат 24-го з'їзду КПРС, прославлена майстриня високих врожаїв, льону (збирала 10—15 центнерів з гектару) та картоплі (250–300 центнерів з га). В 1974 році Людмила Спирідонівна стала ініціатором будівництва в Цвілі нової середньої школи на 640 учнів[10].

Пам'ять[ред.ред. код]

Великоцвіляни, які пережили стільки лиха, бережно відносяться до пам'яті предків.

Експонати Музею хліба.

Музей хліба[ред.ред. код]

12 квітня 1985 року за ініціативи місцевого вчителя фізкультури Миколи Романовича Жилюка, у Великоцвілянській школі відкрився «Музей хліба».

Подивитися в музеї є на що: це колекція національних хлібів усіх 15 республік колишнього СРСР, колекція жорен, в якій є і звичайні кам'яні, й унікальні, які Жилюк привіз від тещі із Сумщини (вони мають насічки, які лущать зерно і відсіюють висівки), і механізовані, так звані «німецькі», що виробляли борошно високого ґатунку, які лишилися від німецьких колоністів, екзотичні дубові жорна, які виготовляли поліщуки, не маючи потрібного каменю. В музеї є діюча триметрова модель вітряка, яку змайстрував випускник школи Сергій Логвинюк, та дерев'яні фігурки хліборобів — творіння сільського однорукого умільця (нині вже покійного) Тихона Романчука. Віялка і млинок, ступа і товкач. Навіть ярмо для волів з дерев'яним плугом — все це збереглося для історії великоцвілян.

Є унікальні експонати, наприклад, домашній млин з металевим редуктором. «Позичали» його у жителя з Тайок Майструка Талимова навіть партизани Ковпака. Потім повернули… Загалом тут експонується та зберігається близько чотирьох тисяч предметів та документів[22].

Криниця совісті.

Криниця совісті[ред.ред. код]

10 червня 1988 року в центрі села було відкрито перший у Радянському Союзі пам'ятник жертвам більшовицького терору «Криницю Совісті». Пам'ятник був споруджений тим же Миколою Жилюком і учнями школи. Активно допомагав місцевим ентузіастам письменник і краєзнавець Олексій Євменович Опанасюк. І хоча поява «Криниці» збіглася в часі з агонією комуністичної влади, це не врятувало творців пам'ятника від гонінь «органів»[22].

У 1990 році, вийшла в світ повість Олексія Опанасюка «Зникали у відомому напрямку» — твір у монологах на документальній основі присвячена голоду 1933 року і сталінським репресіям 1937 року на Цвілянщині і на Житомирщині в цілому[23]. А невдовзі, 2 березня 1990 року, на Українському телебаченні відбулася прем'єра документального фільму «Криниця вдовиних сліз», знятого на основі повісті за сценарієм Аркадія Музичука Студією "Укртелефільм" ТВО «Вежа» молодим режисером Володимиром Кузнецовим і оператором Миколою Марковським, в якому автори, використовуючи кінематографічні образи ( через копання нової криниці, сином репресованого, як докопування сучасників до істини), показали весь жах тих репресивних часів, знищення простих селян, за їхні вільні висловлювання. Фінальний кадр фільму показує корбу, на яку намотуєтиься ланцюг, на кінці якого немає відра з чистою крингичною водою правди. А невидима рука продовжує шалено крутити корбу і обірваний ланцюг починає бити бити кінцем об деревьяну кришку колодязя. Цей звук лунає наче постріли, нагадуючи нам, що репресії ще не завершились. І Микола Жилюк в кадрі говорить: - Я боюсь що завтра можу стати наступною жертвою, і ви теж, що знімаєте цей фільм... і всі ми, хто причетний до "Криниці совісті". У великій Цвілі було репресовано і розстріляно понад 90 великоцвілян пострілами в потилицю...[24].

Пам'ятник спаленому селу.

Пам'ятник спаленому селу[ред.ред. код]

В ушанування пам'яті спаленого в 1943 році села і загиблих в часи німецько-радянської війни односельців у Великій Цвілі споруджено монумент «Пам'яті по спаленому селу». Скульптурна композиція — фігура старого, що схрестив у відчайдушному пориві руки, оточена полум'ям, символізує тугу українського народу за своїми безневинно загубленими батьками.

Сьогодення[ред.ред. код]

Сьогодні у Великій Цвілі діє загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів. В ній навчається 150 учнів, працює 22 вчителі. З них 15 мають вищу освіту, 5 — середню-спеціальну, мають вищу кваліфікаційну категорію — 8 , першу — 5, 4 старших учителів, один вчитель-методист[10]. В селі також діє дошкільний навчальний заклад «Школярик».

В селі є відділення зв'язку та побутовий кабінет, три магазини[25].

Великоцвілянська амбулаторія загальної практики — сімейної медицини розрахована на обслуговування 802 пацієнтів (40 відвідувань на добу)[25].

Сільськогосподарське підприємство — ТОВ «Перемога» вирощує, зберігає та переробляє пшеницю, жито, ячмінь, зернобобові культури, картоплю, кормові культури; займається м'ясо-молочним і м'ясним тваринництвом[26].

Символіка[ред.ред. код]

Затверджена 30 січня 2014 р. рiшенням № 199 XXVII сесії сільської ради V скликання.

Герб[ред.ред. код]

Щит чотиричасний, розділений лазуровим нитяним хрестом. На першому зеленому полі срібна церква з куполами. На другому срібному полі чотири лазурові круги (2:2), на які накладено більший червоний круг. На третьому срібному полі зелені ялина та дуб над лазуровою квіткою льону. На четвертому золотому полі чорний буханець хліба у вінку з червоних колосків, перевитих срібним рушничком. Щит обрамований золотим декоративним картушем і увiнчаний золотою сільською короною.

Хрест символізує річки Цвіль та Гать. На честь однієї і було назване поселення. Про давнє походження села свідчить дерев'яна церква в центрі села, збудована в 1761 р. Чотири лазурові пелюстки символізують села Осова, Болярка, Рогівка і Дзержинськ, об'єднані в одну територіальну громаду з центральним селом — Велика Цвіля, яке зображене червоним кругом. Дерева символізують одне з основних багатств краю — хвойні і листяні ліси. Квітка льону символізує льонарські досягнення ланкової Лідії Спиридонівни Сербін, удостоєної звання Героя Соціалістичної Праці. Хлібина — символ музею Хліба, відкритого в місцевій школі 12 квітня 1985 р.

Прапор[ред.ред. код]

Квадратне полотнище поділене горизонтально на дві рівні частини. Верхня частина — жовтого кольору, символ сонця, хлібного і стиглого льонарського поля. Нижня частина — синього кольору, що символізує безхмарне небо, багатство краю природною водою. У центрі полотнища — символічна квітка з чотирьох синіх пелюсток і червоного центрального круга.

Відомі люди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. За даними облікової картки ВР України (дані 2011 року)
  2. Ставки та водосховища. 
  3. Житомирська область у складі УРСР. Інформаційно-пізнавальний сайт. 
  4. а б в Історія села Велика Цвіля. Портал «Поважай своє, рідне» села Велика Цвіля
  5. Велика Цвіля. Туристичний портал України stejka.com
  6. Тема розподілу Ново-Звягельського ключа добре вивчена членом Національної спілки краєзнавців В. С. Ваховським.
  7. Новий Звягель. Історичний нарис. Олександр Провоторов. Звягель-інформ. 5 лютого 2010
  8. Ваховський, В. С. С. А. Уваров — почесний громадянин Новограда-Волинського. Житомирщина крізь призму століть. Матеріали Всеукраїнської науково-краєзнавчої конференції. 17-19 вересня 1997 р. Житомир
  9. Валентин Вітренко. Стан і розвиток сухопутних транспортних комунікацій на Звягельщині кінця XVII — початку XX століття.
  10. а б в Школа. Портал «Поважай своє, рідне» села Велика Цвіля
  11. а б Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. / Чорнобривцева О. С. (голова редколегії), Новик М. К. (відповідальний секретар редколегії). — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. —726 с.
  12. Даешь Новоград-Волынский! Будённый С. М. Пройдённый путь. М.: Воениздат, 1973. — 408 стр. (рос.)
  13. Спогади 80-літньої П. П. Польової. Цит. по: Нижва, Н. Ю. Голодомор 1932–1933 рр. на Житомирщині. Краю мій, земле моя / За ред. М. Є. Лутай; Житомир. держ. ун-т ім. І. Франка. — Житомир: ЖДУ, 2004. С.67—72
  14. а б Видатні місця. Портал «Поважай своє, рідне» села Велика Цвіля
  15. Олексієнко, І. Історія села Велика Цвіля Ємільчинського р-ну Житомирської обл. / Краю мій, земле моя / За ред. М. Є. Лутай; Житомир. держ. ун-т ім. І. Франка. — Житомир: ЖДУ, 2004. С.28—32
  16. ПАИИП при ЦК КП України, ф. 62, оп. 1, д. 1, арк. 99 — 100
  17. Дневник С. В. Руднева (7 мая — 25 июля 1943 г.). Партизанская война на Украине. Дневники командиров партизанских отрядов и соединений. 1941–1944(рос.)
  18. За спогадами очевидця Лакійчука Петра Івановича, 1929 р.н. Власний архів Pavlo1.
  19. Партизанское движение. Статьи по истории Украины. 1941–1945 (рос.)
  20. Цит. по: О.Дроздюк. Заради спільної справи. Звягель-інформ. 30 жовтня 2009
  21. З оперативного зведення від 3 січня 1944 року про звільнення населених пунктів Житомирської області.
  22. а б Єдиний у Європі «Музей хліба» — на Житомирщині. Микола Шмигін. Вісник. № 18 (788) 5 травня 2011
  23. Олексій Євменович Опанасюк. Біографія.
  24. Телеканал «ТЕРРА-ТВ». Інформаційна довідка.
  25. а б Інформація Ємільчинської районної державної адміністрації Житомирської області
  26. ООО «Перемога». Алфавитный указатель компаний (рос.)
  27. Розрахунок відстаней між містами. Архів оригіналу за 2013-06-26. 

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]