Ємільчине

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Ємільчине
Coats of Arms of Emilchyne.png Flag of Emilchyne.png
Герб Ємільчиного Прапор Ємільчиного
В'їзд до Ємільчиного
В'їзд до Ємільчиного
Ємільчине
Розташування міста Ємільчине
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Ємільчинський район
Рада Ємільчинська селищна рада
Код КОАТУУ: 1821755100
Основні дані
Засноване 1585 (Перша згадка)
Статус від 1957 року
Площа км²
Населення 6 785 (01.11.2012)[1]
Густота 855,25 осіб/км²
Поштовий індекс 11200-11201
Телефонний код +380 4149
Географічні координати 50°52′15″ пн. ш. 27°48′26″ сх. д. / 50.87083° пн. ш. 27.80722° сх. д. / 50.87083; 27.80722Координати: 50°52′15″ пн. ш. 27°48′26″ сх. д. / 50.87083° пн. ш. 27.80722° сх. д. / 50.87083; 27.80722
Висота над рівнем моря 206 м
Водойма Уборть
Відстань
Найближча залізнична станція: Яблунець
До станції: 23 км
До обл. центру:
 - залізницею: 128 км
 - автошляхами: 122 км
Селищна влада
Адреса 11200, Житомирська обл., Ємільчинський р-н, смт. Ємільчине, вул. Леніна, 51
Голова селищної ради Філоненко Леонід Іванович
Карта
Ємільчине (Україна)
Ємільчине
Ємільчине
Ємільчине (Житомирська область)
Ємільчине
Ємільчине

Commons-logo.svg Ємільчине у Вікісховищі

Ємі́льчинеселище міського типу в Житомирській області України, адміністративний центр Ємільчинського району.

Демографія[ред.ред. код]

  • 2006 — 7 392 осіб
  • 2009 — 7 120 осіб

Історія[ред.ред. код]

«Межирічка» (попередня назва, до кінця XIX століття), «Мільчин» (їдиш), «Йемельчено» (нім.), «Йемільчіна» (угор.), «Эмильчино» (рос.) вперше згадується в актових Житомирських міських книгах під 1585 роком, як маєтність К. Острозького і знаходилося під владою шляхетської Польщі. У XVII ст. — власність Любомирських, з 1805 р. — графа Уварова Ф.П.(16.04.1773 - 20.11.1824), що назвав у честь своєї нерідньої доньки Емілії, цю місцевість Емільчино.

Після приєднання Правобережної України до Росії Емільчино з 1796 року стало містечком Новоград-Волинського повіту Волинської губернії.

Пам'ятник радянським воїнам, що загинули у війну. Розташований в невеличному парку, котрий заснував колишній власник Ємільчиного граф Уваров.
Пам'ятник Т.Г.Шевченку

Згодом після смерті графа Уварова Ф.П. Емільчинський клчюч разом з містечком Емільчине переходить у власність статського радника, кавалера ордена Св. Анни 4-го ступеня графа Уварова Аполлона Івановича (1793-1871), В 1839 році на кошти Уварова А.І. в містечку побудована церква в імя Святителя Миколая. До 1917 року землі Еміьчинського ключа належали прямим нащадкам графа Уварова А. І.

" Емельчин, м-ко Звягільського повіту (колись місцевість ця називалася "Межиріч"). Містечко положене над р.Убортею (Уборть) на північ від м-та Звягель на Волинському Поліссі, при устю лісового потоку Березки. Лісові околиці достачають багато грибів, ягід , дичини, а річки риби. Місцеві селяни займаються смолярством, діхтярством і деруть лико. Ще в 1878 р. на місцевому ринку в ярмарочні дні відбувалася там замінна торгівля , замінювали там на збіжжя , яке привозили сюди з рільничих околиць, на свої лісові продукти. В 1878 р. було там 560 домів і 2743 жителів. Був там гарний деревяний палац властителів маєтку, який пізніше перейшов до Уварових (по польському повстанні ), а колись належав до Любомирських. Були величезні простори лісів, сіножатей - 68283 десятин. В лісових теренах було багато столярень, скляних гут, тартаків, водяних млинів, гуралень тощо. В ранньому середньовіччі в цих околицях були рудні , де виплявляли з місцевої болотяної руди залізо. В околиці Емельчина було багато курганів, траплялися численні знахідки камінних знарядь."

Так сказано про Ємільчине дослідником Олександром Цинкаловським в краєзнавчому словнику " Стара Волинь і Волинське Полісся" т.1. Товариство "Волинь".

В книгі Вольського Антона Петровича (1893-1986 рр) "Слобода Вєровка" про Емільчино і його власника Уварова А.І.написано таке: ".... Коли Уваров женив одного зі своїх синів, то брали невістку із Польщі, і був такий указ, щоб всі лісні службовці і приятелі, в кого єсть способні коні під верх, построїли на них яке-небудь сідло і

приїхали в указаний день до двору, а звідси вже всі поїдуть верхи туди, де кінчається уваровщина. Звідти будуть везти невістку, там буде зустріч і

угощеніє, а потім всі верховці разом будуть проводжати її поїзд аж до самого двора. В кого єсть рушниця, щоб була за плечима акуратно. І нашому Валентому також випала така честь, і він поїхав до уваровської границі. Не близька дорога призначена була із Ємільчина на Підлуби, спочатку йшла Мала Глумча, за нею Велика Глумча , потім поставали Забара та Приходи. Аж тут була в лісі ця зустріч. Дідич приїхав каретами, в яких вільно могли сісти вісім чи десять чоловік, а запряжено в кожну було по восьмеро коней. Як ті орли на зустрічі відпочили, погостювали, то тоді отримали строгий наказ - нікому не відставати, хоч би що, помри, але не відстань. З рушницями десять чоловік уперед, і один за одним по бокам, на дві сторони. Всі у кого слабші коні позаду, але щоб не відставати. І пустили це все риссю до самого двору. Валентого кінь добіг до двора, і впав там, та й не підвівся, Богу дух віддав. А були такі, що взагалі не добігли, впали ще біжучи. Але Валентому видали коня із конюшні Уварова, ще й не гірше за того, що

мав..."

Емільчино — село Волинської губернії, Новоград-Волинського повіту, при річці Уборті, в 40 верстах від повітового міста; жителів близько 1000, дворів 134. Поблизу чавуноливарний завод, на якому виплавлено в 1890 р. чавуну в штиках 8804 пуда, у відливках — 5585 пудів.

З 1923 року Емільчино стало адміністративним центром одного з найбільших поліських районів — Емільчинського.

В період сталінських репресій у 1937-1939 рр. в селищі репресовано 86 чол., з яких 36 розстріляно.

У серпні 1944 році указом Президії Верховної Ради УРСР село Емільчино, районний центр перейменовано в Ємільчине, відповідно Емільчинський район — в Ємільчинський район.

Єврейська громада[ред.ред. код]

У 1897 в Ємільчиному проживало 1049 євреїв (42,3 %), в 1926 — 1383 (38,3 %), в 1939 — 1115 (21 %), в 1989 — 77 євреїв (0,9 %). Основне заняття євреїв в XIX — поч. XX століття — дрібна торгівля і різні ремесла. У роки Громадянської війни єврейське населення селища постраждало від погромів і хвороб. У квітні 1919 частини петлюрівської армії вчинили тут погром. В липні 1941 року Ємільчине було окуповано германськими військами, які в серпні розстріляли 38 євреїв, решту єврейського населення знищено у вересні 1941. У 1999 в Ємільчиному проживало близько 30 євреїв.

Спорт[ред.ред. код]

Автовокзал[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

  • Уваров Аполлон Іванович (1793-1871) - граф, землевласник Емільчинського ключа
  • Уваров Сергій Аполлонович (15.04.1847-12.12.1900) -граф, землевласник, предводитель губернського дворянства.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.