Каміонський Оскар Ісакович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Оскар Каміонський
Зображення
Основна інформація
Дата народження 18 (30) січня 1869(1869-01-30)
Місце народження Київ, Російська імперія
Дата смерті 15 (28) серпня 1917(1917-08-28) (48 років)
Місце смерті Ялта, Російська республіка
Професія оперний співак
Співацький голос баритон

Оскар Ісакович Каміонський (Ісайович,[1] рос. Оскар Исаевич Камионский, 18 (30) січня 1869(18690130), Київ[1] — 15 (28) серпня 1917, Ялта) — оперний і камерний співак (ліричний баритон), музичний педагог. Чоловік співачки Клари Брун.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в купецькій родині. З дитинства навчався грі на скрипці, з 12 років брав участь у гімназійному хорі і співав соло (альт). В 1888—1891 роках навчався в Петербурзькій консерваторії (викладачі — К. Еверарді, С. Габель, О. Палечек). Всі роки навчання його підтримували відомі російські музиканти та педагоги: П. Чайковський, Ф. Блуменфельд, І. Тартаков, а також А. Рубінштейн. За сприяння останнього Каміонський по закінченню консерваторії вирушив до Італії, де вдосконалювався у вокальному мистецтві у А. Ронци та Ч. Россі. У 1892 році дебютував у партії Валентина в Неаполі, де співав протягом року (театр «Белліні», потім виступав також у театрі «Сан-Карло»). З успіхом виступав на оперних сценах різних італійських міст, зокрема в Королівському театрі в Афінах.

У 1893 році повернувся до Російської імперії, протягом 20 років успішно виступав в основному на провінційних оперних сценах. Свої найкращі роки провів у Києві, Одесі, Харкові.[2] Час від часу співав у Петербурзі («Нова опера», антреприза О. А. Церетелі, 1904-05; Народний дім, 1907) і Москві (Опера С. Зіміна, 1905-08). Гастролював за кордоном — в Монте-Карло (1907), в Японії (1909), Лондоні (1910), у Франції та Німеччині.

У 1904 році викладав у Київському музично-драматичному училищі М. Лєсневич-Носової. У 1915 році залишив сцену.[3]

Будинок Каміонського в Києві, вул. Саксаганського, 58
Могила Клари Брун і Оскара Каміонського

Жив в Києві. Мав власний будинок по вул. Саксаганського, 58 (архітектор Йосип Зекцер)[1]. Помер 15 (28) серпня 1917 в Ялті. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 8а).

Репертуар, записи[ред. | ред. код]

Оперні партії: Сміл Клен («Лісовий цар»); Гарін («Каморра»); Грязной («Царева наречена»); Онєгін («Євгеній Онегєн»), Мазепа («Мазепа» П. Чайковського), Фігаро («Севільський цирульник» Дж. Россіні, за відгуками преси, в цій партії був одним з найкращих на російській сцені), Граф ді Луна («Трубадур»), Амонасро, Ріголетто, Ренато, Скарпіа («Тоска»), Невер («Гугеноти»), Вольфрам; Демон («Демон» А. Рубінштейна), Єлецький («Пікова дама»); Дон Жуан («Дон Жуан») та багато інших.

В камерному репертуарі — твори Бетховена, А. Рубінштейна, Ц. Кюї та ін.

Популяризував твори українських композиторів, зокрема, М. Лисенка.[1]

Записав на грамплатівки близько 400 творів: в Петербурзі («Граммофон», 1900, 1904, 1905, 1911; «Зонофон», 1903; «Пате», 1903, 1911; «Бека», 1905; «Орфеон» (Метрополь Корона), 1911; «Стелла» (РАОГ), 1911; «Анкер-рекорд»), в Тифлисі («Граммофон», 1902), в Києві («Граммофон», 1902, 1904; «Фаворит», Я4, 1912; «Екстрафон», 1913; «Артистотипія», 1913), в Москві («Граммофон», 1907—10, 1913; «Сирена», 1910), в Берліні (1910), в Варшаві («Сфінкс», 1914). Збережені записи перебувають в Музеї музичної культури ім. Глінки та Театральному музеї ім. Бахрушина.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Звід пам'яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн. 1, ч. 2.: М-С — К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004.
  2. Левик С. Ю. Записки оперного певца. — 2-е изд. — M., 1962 (рос.)
  3. Большая биографическая энциклопедия

Джерела[ред. | ред. код]

  • Большая биографическая энциклопедия (рос.)
  • Звід пам'яток історії та культури України: Київ: Енциклопедичне видання. Кн. 1, ч. 2.: М-С — К.: Голов. ред. Зводу пам'яток історії та культури при вид-ві «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. — С. 585—1216: іл.