Капустяни (Тростянецький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Капустяни
Kapustjany.jpg
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Тростянецький район
Рада/громада Капустянська сільська рада
Код КОАТУУ 0524182701
Основні дані
Засноване 1629
Населення 2061
Площа 5,04 км²
Густота населення 408,93 осіб/км²
Поштовий індекс 24332
Телефонний код +380 4343
Географічні дані
Географічні координати 48°31′57″ пн. ш. 29°01′43″ сх. д. / 48.53250° пн. ш. 29.02861° сх. д. / 48.53250; 29.02861Координати: 48°31′57″ пн. ш. 29°01′43″ сх. д. / 48.53250° пн. ш. 29.02861° сх. д. / 48.53250; 29.02861
Середня висота
над рівнем моря
242 м
Місцева влада
Адреса ради 24332, Вінницька обл., Тростянецький р-н, с. Капустяни, вул. Мічуріна, 1, тел. 24-1-24
Карта
Капустяни. Карта розташування: Україна
Капустяни
Капустяни
Капустяни. Карта розташування: Вінницька область
Капустяни
Капустяни
Мапа

Капустяни у Вікісховищі?

Капустя́ни — село в Україні, у Тростянецькому районі Вінницької області. Населення становить 2061 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

У селі бере початок Безіменна річка, права притока Тростянцю.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Село Капустяни є самостійною адміністративно-територіальною одиницею у складі Тростянецького району, Вінницької області. Територія Капустянської сільської ради як адміністративно-територіальної одиниці та її межі визначаються державним актом вінницьким інститутом землеустрою та складається з села Капустяни.

Село Капустяни знаходиться в західній частині річки Південний Буг та в 17 км від райцентру смт. Тростянець, 7 км від залізничної станції Кирнасівка, 100 кілометрів від обласного центру м. Вінниця.

Село простягнулося з півночі на південь на 5 км, а з заходу на схід 7 км. Загальна площа села складає 3068,17 га. Річка Нетека протікає в північній частині села з заходу на схід. В течії річки розташовані два штучних ставки, які служать як гідротехнічні споруди для цукрозаводу. По селу проходить автошлях територіального значення Т 0222.

В селі є відділення зв'язку, школа, дитячий садок, лікарняна амбулаторія сімейної медицини, цукрозавод, СТОВ «Колос», САТ «Капустянське», клуб, 6 приватних магазинів, заклад громадського харчування, парк, стадіон.

Історія[ред. | ред. код]

Частина колишнього палацу Щеньовських, з 1920 р. тут сільська загальноосвітня школа

Перші письмові згадки про село в архівних документах починаються до 1629 року.[1] На цей момент село перебувало в реєстрі населених місць Брацлавського воєводства польсько-литовської держави Речі Посполитої.

Село належало польському шляхтичу Василеві Куницькому, пізніше — родині польських магнатів Потоцьких. Орієнтовно з 1750 року село Капустяни перейшло у власність поміщиків Щеніовських.[2]

На початку 1850-х років ХІХ ст. в Капустянах був збудований цегельний завод, а в 1853 році почав працювати цукровий завод, який був одним із перших підприємств цукрової галузі на Вінниччині.[3]

Останній власник Капустян, Ігнацій Щеньовський — син Станіслава Щеньовського та Юлії Ярошинської, у 1880-ті роки побудував новий родовий палац. Двоповерховий палац під невисоким дахом у стилі англійської (тюдорівської) готики було зведено за проектом відомого київського архітектора Олександра Шилле. На території палацу знаходились сад, парк, оранжерея, підземна галерея, що вела до поруч розташованого костелу, та ін.

З 1883 року в селі діяла церковна-приходська школа, пізніше трьохрічна сільська школа та лікарня. Талановитий інженер, цукрозаводчик Ігнатій Щеньовській побудував вузькоколійну залізничну лінію Капустяни—Вапнярка. Лінія була урочисто відкрита (за різними джерелами) в 1889—1890 рр. Залізниця, протяжністю близько 21 км, з трьома полустанками, забезпечувала доставку вугілля, дров, буряка, вапняку (виготовлення технологічного вапна) для цукрового виробництва, а також відправку товарного цукру і сухого жому на вузлову станцію Вапнярка.

Лінія була облаштована добротними будинками кінцевих станцій, телефонним зв'язком і семафорами. Для технічного обслуговування паровозів, в Капустянах було побудовано унікальне депо з поворотною платформою, механічні майстерні, паротурбінна електростанція.

З приходом радянської влади, в селі були зруйновані костел, церква та більша частина палацу Щеньовських.

У роки Другої світової війни діяло гетто, куди нацистами насильно зганялися євреї[4].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архивъ Юго-Западной Россiи, издаваемый коммиссіею для разбора древнихъ актовъ, состоящей при Кіевскомъ, Подольскомъ и Волынскомъ Генералъ-Губернаторе. Часть седьмая, томъ II. Акты о заселеніи Юго-Западной Россiи. - Кіевъ : Типографія Г. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1890. - С. 403. 
  2. 119 Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich / Wydany pod redakcyą Filipa Sulimierskiego, Bronisława Chlebowskiego, Władysława Walewskiego. — Warszawa, Druk «WIEKU», 1880 — 1902. —Tom X: Rukszenice — Sochaczew. — 1889. — S. 515. 
  3. Подольскій адресъ-календарь. В. К. Гульдманъ. Издание Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. Каменецъ-Подольскій: Типографія Подольскаго Губернскаго Правленія, 1895. - С. 308. 111. 
  4. Maryna., Dubyk,; Марина., Дубик, (2000). Dovidnyk pro tabory, ti︠u︡rmy ta hetto na okupovaniĭ terytoriï Ukraïny (1941-1944) = Handbuch der Lager, Gefängnisse und Ghettos auf dem besetzten Territorium der Ukraine (1941-1944). Kyïv: Derz︠h︡avnyĭ komitet arkhiviv Ukraïny. ISBN 9665041886. OCLC 45595209. 

Джерела та посилання[ред. | ред. код]