Печера (село)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Печера
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Тульчинський район
Рада/громада Печерська сільська рада
Код КОАТУУ 0524385201
Розташування села Печера
Основні дані
Засноване 1580
Населення 1141
Площа 2,3 км²
Густота населення 496,09 осіб/км²
Поштовий індекс 23610
Телефонний код +380 4335
Географічні дані
Географічні координати 48°51′18″ пн. ш. 28°43′12″ сх. д. / 48.85500° пн. ш. 28.72000° сх. д. / 48.85500; 28.72000Координати: 48°51′18″ пн. ш. 28°43′12″ сх. д. / 48.85500° пн. ш. 28.72000° сх. д. / 48.85500; 28.72000
Середня висота
над рівнем моря
231 м
Водойми Південний Буг
Місцева влада
Адреса ради 23610, Вінницька обл., Тульчинський р-н, с. Печера, вул. Леніна, 35, тел. 4-99-34
Карта
Печера is located in Україна
Печера
Печера
Печера is located in Вінницька область
Печера
Печера

CMNS: Печера на Вікісховищі

Пече́ра — село в Україні, в Тульчинському районі Вінницької області. Населення становить 1141 осіб.

Курорт[ред.ред. код]

Клімат Печери характеризується м'якою зимою та теплим літом. На території діє обласний санаторій відновного лікування.

Історія[ред.ред. код]

Назва селища походить від печерних ходів, які служили сховищем для мешканців поселення від постійних нападів ворогів.

Ця земля, яка належала в XVI ст. магнатам Збаразьким, разом з правобережною Україною в XVII ст. вже з «щедрої» руки турецького султана належала молдовському господарю Дуке. Ця людина прославилася жорстокістю свого правління. Дука був справжнім тираном. У своєму літопису Величко розповідає «для своей господарської резиденції, в полку браславськом за Богом, в городку Печери, велел знаментій дом себе збудувати и в нем живучи хотел обоими украинскою и волоською землями владети». Другий літописець — молдовський — Нікульче писав: «На всіх Дука дивився зверху. Палац свій, стіл свій він тримав по царські». Але ніхто не живе вічно, і тирани теж, вийшов час Дуки. У разі політично-військових ротацій та інтриг молдовський трон зайняв боярин Петричейку, а Дука був відправлений в Польщу де і помер.

Син Богдана Хмельницького — Юрій забрав землі Дуки. Печерська резиденція стала не потрібною для свого нового володаря, бо столицю було перенесено до Немирова. Замок не збергіся. Більшість каменю від палацу в Печері пішло на будівництво фундаменту для церкви. В 1711р. Печера та Даньківка переходять у власність римсько-католицького єпископа Ігнація Длузького. Саме він оновлює і розбудовує парк, закладений Дукою. Природний ландшафт використовується для побудови цілої системи гротів, шляхом нагромадження один на одного валунів, що надавало парку соєрідного романтичного вигляду.

Як і більшість парків на Вінничині, печерський парк розбудовувався у регулярному (геометричному) стилі, що з’явився в Україні під впливом модної на той час французької школи.

За сприяння Ігнація Длузького у 1764 році неподалік руїн колишньої резиденції Дуки, розпочинається будівництво церкви Різдва Богородиці на кошти, зібрані місцевим населенням. Для фундаменту було використано камінь зруйнованого палацу. Церква споруджувалася виключно з тесаних дубових балок без використання цвяхів. Біля 1865 р. неподалік від західної стіни церкви, розпочалося будівництво кам’яної триярусної дзвінниці. Залишилися згадки, що під час копання котловану будівельники виявили п’ять людських скелетів, вражаючих своїм розміром – близько 2,5 метрів.

Почергово перебуваючи у власності Заславських, Вишневецьких, Длузьких, у 1790 році Печера стає власністю Станіслава Щенського Потоцького (засновника Софіївки в Умані) Він визначає ці землі як придане своєї доньки Октавії (1783-1842), оцінивши їх у мільйон злотих.

У 1800 році Октавія Потоцька вийшла заміж за Яна Непомуцена Свейковського, який невдовзі на місті невеличкого маєтку розпочинає будівництво великого, розкішного, двоповерхового палацу в палладіанському стилі, який мав бути точною копією тульчинського маєтку його тестя Станіслава Потоцького, але значно меншим.

Після смерті Я. Свейковського в 1837 році печерський маєток переходить у власність його сина Сегізмунда, який у 1842 р. продає його своєму двоюрідному брату Костянтину Потоцькому(1815-1875рр.)

Незважаючи на те, що Потоцьким належало чимало маєтків як в Україні, так і в Польщі, все є таки вони перетворили Печеру на свою основну резиденцію. Для перебудови парку К. Потоцький запросив спеціаліста з паркового мистецтва ландшафтного типу, який максимально використав природну красу крутих, скелястих берегів Південного Бугу, що доповнювалась річковими порогами. Дендрологічні багатства парку представлені червоним дубом, модриною, липою, ясенем, ялиною, австралійською та чорною сосною, грабом, берестом, каштаном, кущами барбарису, бузку, бузини, калини, спіренеї та ін.

З часом вся територія була обнесена високим гранітним муром. Виїхати з парку можна було лише через ворота, біля яких цілодобово стояла варта. Попасти з одного берега на інший можна було з допомогою порому, що ходив в районі парку, або пішохідного підвісного моста.

У 1875 р. після смерті батька, його власність, в тому числі Печера й Даньківка, успадковує його син Костянтин Костянтинович Іосиф Потоцький (1846-1909)

Пам'ятки[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Склеп родини Потоцьких. 
Склеп Потоцьких 
Залишки скульптури у парку колишнього палацу Потоцьких. 
Сходи до річки від парку колишнього палацу Потоцьких. 
Вигляд на церкву з річки вниз за течією Південного Бугу. 
Статуя на березі Південного Бугу. 
Пам'ятник Шевченкові перед школою 

Відомі особи[ред.ред. код]

  • Болоховська Валентина Антонівна - (народилася 21 жовтня 1951 року в селі Печера Тульчинського району Вінницької обл.) - український науковець в галузі біотехнологій, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки 2001 року, засновник «БТУ-Центр» («Біотехнологія України-Центр»).

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.