Клебань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Клебань
ЦеркваКлебань.jpg
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Тульчинський
Рада/громада Клебанська сільська рада
Код КОАТУУ 0524383201
Облікова картка Клебань 
Основні дані
Засноване 1606
Населення 2172
Площа 5,89 км²
Густота населення 368,76 осіб/км²
Поштовий індекс 23660
Телефонний код +380 4335
Географічні дані
Географічні координати 48°39′43″ пн. ш. 29°01′02″ сх. д. / 48.66194° пн. ш. 29.01722° сх. д. / 48.66194; 29.01722Координати: 48°39′43″ пн. ш. 29°01′02″ сх. д. / 48.66194° пн. ш. 29.01722° сх. д. / 48.66194; 29.01722
Середня висота
над рівнем моря
200 м
Водойми р. Сільниця
Місцева влада
Адреса ради 23660, с. Клебань, вул. Соборна, 15; тел. 3-73-23
Карта
Клебань. Карта розташування: Україна
Клебань
Клебань
Клебань. Карта розташування: Вінницька область
Клебань
Клебань

Клебань у Вікісховищі?

Кле́бань — село в Україні, в Тульчинському районі Вінницької області. Розташоване на річці Сільниця. Населення становить 2172 осіб. Селом проходить автошлях Т 0237, що з'єднує міста Тульчин та Ладижин.

Географічне положення[ред. | ред. код]

Святкування Великодня (2012 рік)

Село Клебань розташоване у східній частині Тульчинського району, де збігаються річки Сільниця та Кільчівка — притоки Південного Бугу. Місцевість, в якій розташоване село, низовинна, порівняно піщана, багата водою. В глибині ґрунту добуваються біла глина, кварцовий пісок, а на березі річки Сільниця — сірий граніт із сріблястим відтінком. В центрі села — став, площею 133 га. Нижче ставу, в північній стороні села, в Сільницю впадає річка Іцька. Село розташоване між містами Тульчин та Ладижин.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Деякі факти, зокрема рештки оборонного валу, свідчать про те, що перші поселення на території нинішньої Клебані були уже за часів Київської Русі. Одна з версій походження назви села — це від назви шапки в Галиччині — клебаня.

Село за різними версіями, протягом своєї історії мало різні назви: Гусаків, Славгород, Касногора або Красна Гора. Нинішню назву поселення отримало в першій чверті XVII ст. за часів польського панування і походить вона від слова «клебан», тобто «парафіянський священик».

Перші відомі історичні документи про село датуються 1606 роком. Їх подає у своїй книзі пол. Жърудна дзейове («Історичні джерела»), Т. XX, с. 112, польський історик А. Яблоновський. Першим відомим власником села був Юзеф Каліновський.

Після приєднання українських земель до Росії в 1654 році уряд Польщі не міг примиритися з таким станом речей і в 1655 р. з допомогою кримських татар польська шляхта відновила своє панування на Брацлавщині. Поляки намагаються відновити своє панування, що викликає хвилю народних повстань протягом цілого століття.

На початку XIX ст. на південний схід від Бегасівки було збудовано навчальний бастіон. Сюди під час військових маневрів приїжджав російський цар Олександр I.

Оскільки в селі знаходився навчальний батальйон Другої російської армії, яким керував декабрист підполковник П. В. Абрамов, то тульчинські декабристи нерідко відвідували Клебань. Є припущення істориків, що саме на території села було заховано один з примірників «Руської правди» П. Пестеля.

У 1840 р. населення Клебані становило 3690 чоловік. В 1849 р. Мечислав Потоцький розкріпачив своїх селян, відпустивши їх на оброк за невелику плату із десятини. Селянська реформа 1861 р. не полегшила становище селян. Десятки бідняцьких сімей починають переселятися на окраїни Подільської губернії.

У 1884 р. переселенці з Клебані навть заснували село Волярки біля м. Окни (нині Одеська область).

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Клебанської волості Брацлавського повіту Подільської губернії, мешкало 2900 осіб, налічувалось 451 дворове господарство, існували православна церква, школа, постоялий будинок, 2 водяних млини[1].

1892 в селі існувало 670 дворових господарств, проживало 3307 мешканців[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 3863 осіб (1881 чоловічої статі та 1982 — жіночої), з яких 3795 — православної віри[3].

У XIX ст. в Клебані була сільська школа, реорганізована в однокласне народне училище, фельдшерський пункт, народна чайна і читальня, земська пошта, волосна управа, сільський банк, водяний млин.

Події революції 1917 р. великих заворушень у селі не викликали. За період громадянської війни через село проходили австро-угорці, німці, білополяки, петлюрівці, загони отаманів Лиха, Волинця та ін., війська Денікіна.

Радянська влада була встановлена 16 червня 1920 р. Восени 1927 р. було створено ТСОЗ «Воля». 1929 р. був створений колгосп ім. Леніна.

Голодомор 1932-33 рр. забрав життя сотень селян. Терор 30-х років також торкнувся багатьох сімей села.

З 1934 по 1944 р. в місцевій школі працював всесвітньо відомий фольклорист, збирач українських народних пісень Г. Т. Танцюра.

У 1936 р. збудовано Будинок культури. Будівельний матеріал взяли із розібраної в 1934 р. церкви. З нього збудували також декілька корівників.

1 травня 1941 р. дала перший струм Клебанська електростанція, потужністю 40 кВт/год.

В 1941 році на фронти німецько-радянської війни було мобілізовано більше тисячі клебанян. Про їхню мужність і ратні подвиги свідчать численні нагороди. Зокрема 16 бійців стали кавалерами ордена Червоної Зірки. 421 солдат не повернувся до рідного села із фронту.

5 липня 1941 р. у село увійшли нацистські окупанти, а незабаром їх змінили румунські сателіти.

14 березня 1944 р. частини 35-го гвардійського корпусу Радянської Армії, III повітряно-десантної Уманської дивізії 27-ї армії II Українського фронту під командуванням І. М. Конєва звільнили Клебань. В день відступу озлоблені нацисти закатували колгоспника Антона Григоровича Пасічника.

Церква в селі

Важкою працею і потом здобувався повоєнний хліб. На території Клебані діяло 4 колгоспи, які в 1950 році об'єдналися в один під назвою «Перше травня». З 1959 по 1983 р. його очолював В. О. Качуровський. За цей час багато що поліпшилось. Зросла культура сільськогосподарського виробництва, забезпечення технікою, збільшилася урожайність, покращились результати тваринницької галузі. Це дало змогу більше уваги приділити соціальному розвитку села. Було збудовано нову школу, млин, Будинок тваринника, реконструйовано Будинок культури, дитячий садок, дільничу лікарню, ферми та ін. Але найбільшим багатством були люди, які за своєю самовідданою працею були нагороджені орденами та медалями.

Архітектурних пам'яток, крім приміщення, в якому нині находиться дитячий садок, в селі не збереглося. За історичними даними в 1709 р. в Клебані була збудована церква в ім'я Покрови Пресвятої Богородиці, яка проіснувала до 1840 р. В 1858 р. приступили до будівництва нової церкви в Клебані, яка майже наприкінці будівництва внаслідок поганої майстерності завалилася. Натомість було побудовано нову цегляну п'ятикупольну церкву, яка діяла до 1936 року, поки не була зруйнована радянською владою. З цегли та інших будівельних матеріалів розібраної церкви було збудовано Будинок культури, тваринницькі ферми та ін. громадські приміщення.

В 1991 р. початок будівництва нового храму в Клебані. Причому проект не замовляли у професійних архітекторів. Його зробив народний умілець Глушко Г. Д. Це будівництво стало воістину всенародним. Нову церкву було відкрито в 1996 році.

У 2006 р. відзначено 400-річчя села.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • На північній околиці села знаходиться об'єкт природно-заповідного фонду - ботанічний заказник місцевого значення Урочище Дзерівка
  • У долині р. Сільниця в напрямку села Федьківка знаходиться ландшафтний заказник місцевого значення Урочище Федьківське.

Галерея[ред. | ред. код]

.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  2. рос. дореф. Гульдманъ, В. Населенные мѣста Подольской губерніи (Алфавитный перечень населенныхъ мѣстъ губерніи с указаніемъ нѣкоторыхъ справочных о нихъ свѣдѣній). Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. - Каменецъ-Подольскій, 1893. - IV + 636 с., (стор. 202)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-162)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]