Карацюпа Микита Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карацюпа Микита Федорович
Народження 25 квітня 1910(1910-04-25)
Олексіївка, Більмацький район, Запорізька область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Смерть 18 листопада 1994(1994-11-18) (84 роки)
Москва, Росія
Поховання Троєкуровське кладовище
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Партія КПРС
Звання полковник
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди Герой Радянського Союзу

Карацюпа Микита Федорович(12(25) квітня 1909 р, село Олексіївка — † 18 листопада 1994 р, Москва) — полковник прикордонної служби, Герой Радянського Союзу, слідопит, член КПРС.

За роки служби на далекосхідному кордоні СРСР М. Ф. Карацюпа затримав 467 порушників кордону, брав участь в 120 бойових зіткненнях з контрабандистами і диверсантами. Створив свою особливу школу виховання слідопитів і дресирування собак на теренах радянської імперії, розробив методику підготовки службових собак, що в подальшому призвело до револіційного досягнення в прикордонній галузі.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився Микита Федорович у с. Олексіївка, нині Більмацького району Запорізької області в сім'ї селян.

Про своє дитинство Микита Федорович розповідав так:

« Народився я на Дніпропетровщині, в селі Олексіївка. Батька не пам'ятаю – рано помер. У матері, Марфи Кузьмівни, троє залишилось на руках. Я наймолодший. Пам'ятаю той тяжкий час. Землі практично не було. Були дні коли і макової росинки у роті не мав. Жили в холоді та голоді… У дванадцять років вже вмів боронувати, в п'ятнадцять став за плуг. »

— Карацюпа Микита Федорович, [1]

Після смерті від туберкульозу у 1910 році батька, трирічний Микита з матір'ю Марфою Кузьмівною виїхав у Казахстан. Там його мати померла, і Микита залишився сиротою. У сім років хлопчик став безпритульним. Микита блукав селами та жебракував. Згодом юнак влаштувався пастухом до місцевого баю. Багато часу займався випасом худоби, де йому добре допомагали собаки. У цей час він майбутній прикордонник Карацюпа засвоїв перші навички дресирування собак, які знадобилися йому в подальшому.

Під час громадянської війни був зв'язковим партизанського загону, що діяв на території північного Казахстану проти військ Колчака.

1932 року Карацюпу призвали до війська, він став прикордонником.

У 1933 році закінчив школу молодшого комскладу службових собак, в 1937-му — аналогічну центральну школу.

У 1933—1937 роки був провідником та інструктором службових собак на прикордонній заставі. Карацюпа зарекомендував себе як видатний слідопит. Його часто відправляли туди, де потрібно було побачити невидиме, знайти втрачені сліди, вишукати ворожих диверсантів, що заховались та їх затримати або знищити.[1]

За час служби на Далекому Сході в передвоєнні роки затримав 467 порушників, серед яких 129 були вбиті під час перестрілок.[2] Підраховано, що за три роки служби на Далекому Сході він зі своєю собакою Індусом пробув на кордоні більше п'яти тисяч годин і пройшов та пробіг, переслідуючи ворога, у загальній кількості близько шістнадцяти тисяч кілометрів.

У роки Другої світової війни виконував важливі завдання командування — в прифронтовій смузі вів боротьбу з ворожими диверсантами.

З 1939 року Микита Федорович перебував на різних посадах у штабах прикордонних загонів. З 1944 року — на командних посадах в Білоруському, з 1952 року — у Закавказькому прикордонних округах.

У 1957-1961 роках працював у штабі Прикордонних військ СРСР; допомагав налагоджувати прикордонну службу у В'єтнамі.

З 1961 в званні полковника — у запасі. До 1983 року працював начальником відділу на заводі. У 1983-1994 роках працював старшим науковим співробітником в Центральному музеї прикордонних військ у Москві.

Незважаючи на величезний ризик, якому Микита Федорович піддавався за роки служби він дожив до похилого віку і пішов з життя у 1994 році. Прах славетного героя покоїться нині на Троєкуровському кладовищі у Москві.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений:

Пам'ять[ред. | ред. код]

Країна з честю зберігає пам'ять про свого героя. У радянський період ім'я Микити Карацюпи було присвоєно численним школам, бібліотекам і річковим судам. У 1995 році за наказом командувача прикордонних військ країни полковник Карацюпа зарахований до списку особового складу застави «Полтавка», де колись проходив службу. Його ім'я носить сьогодні й прикордонний загін Гродековський, недалеко від якого встановлено пам'ятник М. Ф. Карацюпі та його собаці. Бюст Карацюпи встановлений у місті Собінка Володимирської області в Росії. 23 травня 2009 року на честь сторіччя з дня народження М. Ф. Карацюпи в с. Олексіївка Куйбишевського району Запорізької області встановлено пам'ятний знак, а також ім'я Микити Карацюпи увічнено на Алеї Слави в місті Запоріжжя.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  1. Першу собаку Карацюпа назвав Індус, характерно, що й всі наступні собаки Карацюпи носили ту ж кличку, і під нею фігурували у безлічі публікацій радянського періоду. Лише в п'ятдесяті роки, коли були встановлені дружні відносини з Індією, керівництво країни з етичних міркувань дало вказівку в публікаціях називати собаку не Індус, а Інгус.[1]
  2. За перші три роки служби Карацюпа провів в нарядах понад 5000 годин. Це 208 діб без сну і відпочинку.
  3. Карацюпа був відмінним слідопитом і навчився розпізнавати величезну кількість слідів людей і тварин. Свої спостереження він постійно систематизував і узагальнював. З часом Микита Федорович міг по слідах визначити не тільки кількість порушників, але і який тягар несли вони, з якою швидкістю, і міг навіть приблизно визначити їх зовнішній вигляд.[3]

Література[ред. | ред. код]

Численні подвиги Микити Карацюпи описані в книгах письменника Євгена Рябчикова:

  • «Мій друг Микита Карацюпа»
  • «Слідопит»
  • «Засада на Чорній тропі»

Микита Федорович написав низку навчальних посібників для прикордонників-кінологів про свою службу та великий досвід:

  • книга оповідань «Жизнь моя — граница» — Хабаровское кн. вид-во, 1983. — 48 ст.
  • спогади «Записки следопыта» — М.:Граница, 1998. — 174 с.

Фільм про відомого слідопита[ред. | ред. код]

Вже в 2010 році на екрани вийшов документальний фільм — «Никита Карацупа. Следопыт из легенды», режисером якого став  Вадим Гасанов У ньому було використано багато ексклюзивного матеріалу й унікальних кінодокументів. Він став одним із гідних пам'яток цій унікальному людині.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]