Карбюратор

Карбюратор Weber

Будова карбюратора

Карбюра́тор (від фр. carburateur, утвореного від carbure — «карбід») — пристрій, що використовується для отримання суміші повітря з паливом для двигуна внутрішнього згоряння. Був винайдений Карлом Бенцом у 1885 році і запатентований в 1886 р.

Історія

Карбюратор винайшов Карл Бенц у 1885 році. Над схожим пристроєм також працювали угорські інженери Янош Чонка і Донат Банкі. Тим часом, у Англії, Фрідріх Вільям Ланчестер також експериментував на ранніх стадіях із гнітовими карбюраторами. У 1896 р. Фрідріх і його брат побудували перший бензиновий автомобіль, що мав одноциліндровий двигун внутрішнього згорання з ланцюговим приводом потужністю 5 к.с. Незадоволені продуктивністю та потужністю, наступного року вони побудували новий двигун, цього разу з двома циліндрами, розташованими горизонтально, і встановили на нього карбюратор нової конструкції. Автомобіль витримав 1600-кілометровий тест у 1900 році, успішно затвердивши карбюратор як важливий крок уперед в автомобільній інженерії.

Сумішоутворення

Сумішоутворення (карбюрація) — це процес приготування пальної суміші в карбюраторних двигунах. Суть полягає в перетворенні рідкого бензину у дрібно-розпилений за рахунок різниці швидкості підходу повітря (100—150 м/с) і палива (5–7 м/с), його випаровуванні і змішуванні із повітрям. Бензин дозується згідно з режимом роботи двигуна, при цьому карбюратор дозволяє змінювати кількісне співвідношення розпиленого палива і повітря до оптимального (1:14,7). Сам процес проходить дуже швидко (тисячні долі секунди), оптимальна температура становить 45–65 °C.

Паливна суміш може бути бідна, збіднена, нормальна, збагачена та багата.

Стандартна суміш для двигуна з малою зміною обертів — нормальна: 15 кілограмів повітря на 1 кілограм палива.

Див. також

• Інжектор

Посилання

• Карбюраторы К-151 [Архівовано 1 січня 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
• Советы по ремонту и регулировке карбюраторов [Архівовано 7 лютого 2011 у Wayback Machine.] (рос.)