Картина світу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Карти́на сві́ту — складно структурована цілісність, що включає три головні компоненти — світогляд, світосприйняття та світовідчуття. Ці компоненти об'єднані в картині світу специфічним для даної епохи, етносу чи субкультури чином.

Міфологічний простір з його структурними елементами: як аксіоматика, в межах котрої здійснюються спроби раціоналізації дійсності, побудови альтернативних світів, маніпулювання свідомістю тощо, часто розглядається вченими основа будь-якої картини світу, оскільки зміст концепту-міфологеми/міфологічного сценарію виявляється макро-знаком, що детермінує рух культури (окремої сфери діяльності) соціуму. [1]

Інші визначення поняття[ред. | ред. код]

Виходячи з того, як розуміють картину світу соціологи, психологи, психоаналітики та нейрофізіологи, її слід визначити як:

  • систему образів (і зв'язків між ними) — наочних уявлень про світ і місце людини в ньому, відомостей про взаємини людини з дійсністю (людини з природою, людину зі суспільством, людини з іншою людиною) і самою собою: складові картину світу образи є не тільки (і не стільки) зоровими, але і слуховими, дотикальними і нюховими: образи і відомості найчастіше мають емоційне забарвлення;
  • породжувані цією своєрідною конфігурацією образів і відомостей життєві позиції людей, їх переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності, ціннісні орієнтації і духовні орієнтири; будь-які істотні зміни картини світу тягнуть за собою зміни в системі зазначених елементів.

Відповідно до цих особливостей картина світу:

  • цілком визначає специфічний спосіб сприйняття та інтерпретації подій і явищ;
  • являє собою основу, фундамент світосприйняття, спираючись на який людина діє у світі;
  • має історично обумовлений характер, що припускає постійні зміни картини світу всіх її суб'єктів.

Суб'єктом або носієм картини світу є і окрема людина, і соціальні чи професійні групи, і етнонаціональні або релігійні спільноти.

Дотичні поняття[ред. | ред. код]

Світосприйняття (тобто чуттєво-образна частина) — це сукупність наочних образів культури, людини, її місця у світі, взаємовідносин зі світом та іншими людьми тощо.

Світогляд — концептуальна частина, представлена загальними категоріями простору, часу, руху тощо. Основні великі елементи — каркас картини світу — являють собою набір вихідних принципів або уявлень, фундаментальних припущень про світ чи тих його частинах дотичних ситуації. Вони можуть і не усвідомлюватися людиною, але є вбудовані в картину світу, бо необхідні для інтерпретації будь-якої життєвої ситуації, для визначення сенсу і для оцінки того, що відбувається. Деякі з них, такі як рух, причинність, намір, тотожність, еквівалентність, час і простір, можливо, навіть ґрунтуються на вроджених властивостях людини. Інші, такі як добро і зло, ставлення до життя і смерті, до себе у світі, до інших людей тощо, явно породжуються і освоюються у процесі виховання й розвитку.

Світовідчуття являє собою особливий склад мислення, систему своїх категорій або особливе співвідношення понять. Зазвичай перехід від однієї стадії суспільного розвитку до іншої супроводжується різкою зміною або ламкою громадської картини світу, затвердженням нових еталонів світопояснення. Новий світогляд формує нове світосприйняття і світовідчуття в остаточному підсумку — нову картину світу. Прогрес — розвиток людини і людства — це послідовна зміна та ускладнення індивідуальних і групових картин світу.

Таким чином, з картини світу випливає все інше — і цінності, і ієрархія, і парадигми наукового пізнання, і допустимі способи людських дій. Отже, картина світу може служити інтегральною типологічною характеристикою культури. Згідно з цими міркуваннями можна (і слід) застосовувати терміни «культура» і «картина світу» як взаємозамінні, бо різні вчені вкладають в слово «культура» суперечливі, часом взаємовиключні тлумачення: від побутового рівня розуміння вихованості тієї чи іншої особи до поняття про створений людьми Світ культурних цінностей і далі аж до уявлення про культуру як про загальний спосіб існування людського роду.

Критерії різних картин світу[ред. | ред. код]

Виокремлюють такі ознаки-критерії, на основі яких можна розрізняти особливості різних картин світу:

  • масштабність;
  • чіткість;
  • емоційна забарвленість;
  • світло і темрява;
  • присутність минулого, сьогодення і майбутнього;
  • аналітизм і синтетизм;
  • виділене суб'єкта із зовнішнього середовища;
  • активність-пасивність;
  • знаковість (символічність);
  • рефлективність;
  • насиченість міжлюдськими стосунками;
  • конформність;
  • детермінованість світоустрою;
  • ступінь загальної розвиненості;
  • особливості розвитку репрезентативною системи.

Субкультурна картина світу[ред. | ред. код]

Світ не добрий і не поганий — стверджували ще мудреці давнини, — він такий, яким ми його сприймаємо. Що ж визначає сприйняття світу, а отже, і ставлення до нього, людиною? Здавна відомо, що навіть найсумлінніші свідки, які бачили один і той самий епізод, часто дають про нього суперечливі свідчення. Відбувається це тому, що картини світу у свідків можуть істотно відрізнятися. Скажімо, в одних у ній переважають світлі, в інших — похмурі тони, в одних у її центрі минуле, в інших — майбутнє, в одних вона насичена людськими відносинами, в інших основне місце відведено природі: одні картини світу складні і барвисті, інші прості і безбарвні тощо.

Проектуючи епізод в ситуацію, що існує у його картині світу, свідок неодмінно піддає його при цьому трансформації. Картина світу служить чимось на зразок координатної сітки, що визначає сенс і зміст будь-яких сприйнятих об'єктів і образів. Це відбувається тому, що люди відчувають і діють не згідно з якимись «об'єктивними фактами», але виходячи зі своїх завжди суб'єктивних уявлень про них. А ці останні визначаються багатьма обставинами. Дослідженнями встановлено, що, наприклад, «уявлення про щастя та ієрархія життєвих цінностей можуть помітно розходитися не тільки у різних народів і культур, а й у представників різних поколінь або різних субкультур в межах однієї культури, одного народу». Головна причина цього — наявність у різних народів, етносів і субкультур та й, мабуть, у кожної людини своєї особистої картини світу, відповідно до особливостей якої кожна людина і поводить себе так чи інакше.

Своєрідна картина світу властива будь-якій соціальній спільноті — від нації або етносу до соціальної чи професійної групи або окремої особи. Мало того, кожному відтинку історичного часу відповідає своя картина світу. Іншими словами, будь-яке досить велике людське співтовариство має диференційовані картини світу як по горизонталі (різні соціальні групи сучасників), так і по вертикалі: картини світу — це не щось застигле, але історично мінливий процес пристосування до мінливих реалій. Так, наприклад, картина світу селянина відрізняється від картини світу його сучасника-університетського професора. Але точно так само сьогоднішній селянин або професор сприймає світ зовсім не так, як представники цих же соціальних груп сто років тому. Розрізняються картини світу у католика і православного, у мусульманина і буддиста. Подібні відмінності добре ілюструє мистецтво. Наприклад, Париж у зображенні китайських художників відрізняється від Парижа Піссарро і Моне. А природа у сучасних пейзажистів разюче відрізняється від її зображення XIII-XIV століть.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Картина світу // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (голова редколегії) та ін. ; Л. В. Озадовська, Н. П. Поліщук (наукові редактори) ; І. О. Покаржевська (художнє оформлення). — Київ : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  • Яковлєва Є. С. Фрагменти російської мовної картини світу: моделі простору, часу і сприйняття. М.: Гнозис. 1994.
  • Картина світу //Філософський словник. Н., 1991: Зісь А. Я. У пошуках художнього сенсу. М., 1991. стор 84
  • Жидков В. С. Соколов К. Б. Мистецтво і картина свггу. — СПб.: Алетейя. 2003
  • Брунер Дж. Психологія пізнання. М.. 1977
  • Художня культура в докапіталістичних формаціях. Л.. 1984
  • Бромлей Ю. В. Нариси теорії етносу. М.. 1983
  • Кларін М. В. На шляхах пізнання щастя // М. Аргайл. Психологія щастя. М.: Прогрес. 1990
  • Кроткова 0. А. Семенович А. В. Деякі особливості мозкової організації образів зорової пам'яті людини та механізм виникнення конфабуляцій//Психологічний журнал. 1994. Т. 15. № 1