Квецко Дмитро Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Квецько

Квецко Дмитро Миколайович (*8 листопада 1935, с. Слобода-Болехівська, Долинський район, Івано-Франківська область — †15 жовтня 2010, там само) — український дисидент, лідер й ідеолог підпільної націоналістичної організації «Український національний фронт», багаторічний радянський політв'язень.

Народився в сім'ї селян-бідняків. Рано осиротів. Родичі були в УПА.

1953 — після закінчення середньої школи у с. Витвиця працював бібліотекарем.

1954 — вступив на заочне відділення історичного ф-ту Львівського університету.

19541957 — проходив строкову військову службу в радянській армії.

1963 — закінчив історичний факультет Львівського університету, працював учителем, завучем у школах Долинського району.

1964 — разом з З.Красівським створив підпільну націоналістичну організацію «Український національний фронт» (УНФ).

Уже з самого початку діяльності УНФ Д. Квецко сформулював такі основні принципи організації: боротьба за повну незалежність України, дотримання прав і свобод людини, проведення широких соціальних і економічних перетворень, які б реально покращили добробут населення[1].

До УНФ увійшло понад два десятки осіб із декількох областей України, в тому числі З.Красівський, Я.Лесів, М.Дяк. УНФ проіснував до 1967.

Початком активної діяльності УНФ слід вважати осінь 1964 р., коли Д. Квецко разом із З. Красівським розпочали видання підпільного часопису «Воля і Батьківщина», перший номер якого було набрано на друкарській машинці у жовтні в будинку З. Краківського. Там було набрано і ще кілька номерів журналу. Проте вже в 1965 р., побоюючись обшуку і провалу організації, видання журналу було перенесено у важкодоступне місце в горах, де Д. Квецко разом з Д. Юсипом обладнали підземну криївку на зразок тих, якими користувалися члени ОУН і УПА в 40‒х – 50‒х роках[2]. Усього ж за час активної діяльності УНФ було надруковано 16 номерів часопису «Воля і Батьківщина», кожен з яких друкувався авторами у шести примірниках, а згодом уже будь‒якими доступними способами розмножувався членами підпільних груп УНФ.

Члени УНФ поширили кількасот власних брошур і листівок у різних областях України (виготовлялися їх на друкарській машинці в помешканнях і в бункері, облаштованому Квецьком у Карпатах). Поширювали також знайдену пропагандистську літературу ОУН.

Д.Квецько був автором більшости статей, написав документи «Програмові вимоги УНФ» і «Наші завдання». Проект програми витікав із положень Програми ОУН(б), прийнятої на її III Зборі. Становище України в документах оцінювалося як колоніальне. Відкидаючи комуністичну доктрину і практику, Д.Квецько вважав, що у вільних країнах Заходу відбувається соціалізація громадських виробничих відносин. Для України він пропонував незалежний самостійний розвиток у вигляді «народного соціалізму», дуже близького до реалій західноєвропейської соціал-демократії.

Від імені УНФ властям УРСР і СРСР були надіслані документи «Меморандум 23 з'їздові КПРС» і «Заява УНФ» з політичними вимогами організації (дійшли до адресатів).

Заарештований 21 березня (інша версія — 23 березня) 1967 року. Показів не давав.

27 листопада того ж року на закритому виїзному засіданні Верховного Суду УРСР в Івано-Франківську був засуджений за звинуваченням у «зраді Батьківщини» та створенні антирадянської організації за ст. 56 і 64 КК УРСР до 20 років позбавлення волі з утриманням перших 5 років у тюрмі (відбував їх у Владимирському централі), 10 років виправної трудової колонії суворого режиму (у 19721975 рр. його утримували в таборі ЖХ-385/17-А в Мордовії, потім у Пермських таборах) і ще 5 років після цього був на засланні (м. Чуна, Іркутська область).

У таборах проводив акції протесту, голодування, писав політичні заяви, брав участь у передачі матеріалів з ув'язнення на волю.

Червень 1987 р. — вийшов на волю і повернувся на батьківщину. Перебував під наглядом КГБ. Попри це, відновив підпільну діяльність — друкував позацензурні машинописні часописи «Оновлення-87» (5 чисел), «Гомін перебудови» (2 числа), «Альтернатива» (до проголошення незалежності України — 58 чисел).

Останні роки прожив у рідному селі, де й похований.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Ю. Д. Зайцев. Квецко Дмитро Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 162. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  • Ю. Д. Зайцев. Квецко Дмитро Миколайович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X.
  • Г.Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960—1980-х років. — К.: Либідь, 1995. — С. 74-75.
  • І. Мищак. Український національний фронт: створення і діяльність // Історія української науки на межі тисячоліть: Зб. наук. праць. – Вип. 16. – К., 2004. – С. 118-127.
  • І. Мищак. Дмитро Квецко – ідеолог і натхненник Українського національного фронту // Гілея: науковий вісник. – 2011. – № 55. – С. 167-173.
  • А.Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.— К.: Видавництво ім. О.Теліги. — 1998. — С. 105—140.
  • А.Русначенко. Український національний фронт — підпільна група 1960-х років. // Український історичний журнал, 1997, № 4.
  • Михаил Хейфец. Бандеровские сыны. // Украинские силуэты. Сучасність, 1983.— C. 213—239.
  • Звернення Дмитра Квецька до Президії Верховної Ради СССР // Визвольний шлях, 1979, кн. 1 (370).
  • Український Національний Фронт: Дослідження, документи, матеріали. — Львів, 2000.
  • Воля і Батьківщина. 1995—1998.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Мищак, Іван (2011). Дмитро Квецко – ідеолог і натхненник Українського національного фронту (українська). Київ: Гілея: науковий вісник. Випуск 55 (12). с. 167 – 173. 
  2. Мищак, Іван (2011). Дмитро Квецко – ідеолог і натхненник Українського національного фронту (українська). Київ: Гілея: науковий вісник. Випуск 55 (12). с. 167 – 173. 

Посилання[ред. | ред. код]