Квінт Аврелій Сіммах

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Квінт Аврелій Сіммах (лат. Quintus Aurelius Symmachus, близько 345405) — римський латинський письменник і філолог, політичний діяч, консул 391 року. Ревнитель античної спадщини, автор 10 книг «Послань».[1]

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з роду Сіммахів. Син Луція Аврелія Авіанія Сіммаха, міськового префекта Риму 364 року, та Волізії Венусти. Здобув освіту у відомого ритора Тиберія Віктора Мінервія. Починав з посади квестора, згодом був претором. У 365 році був коректором Луканії та Бруттія. У 369 році його було спрямовано із спеціальним дорученням сенату на чолі делегації до імператора Валентиніана I в Аугусту Треверів (сучасне м. Трір), де відзначалася перемога над германськими племенами. Там його ораторські здібності були оцінені імператором, перед яким Сіммах виступив з трьома промовами. До цього ж часу відноситься і його знайомство та дружба з поетом Авзонієм.

У 370 році призначається проконсулом провінції Африка. Під час своєї каденції у 373 році разом з військовиком (magis­ter militum) Феодосієм, батьком майбутнього імператора, придушили заколот Фірма. Популярність Сіммаха призвела до того, що за рішення ради провінції його спорудили статую. У 375 році повертається до Риму. Того ж року оженився на Рустиціані, доньці Меммія Вітразія Орфіта, міського префекта Риму у 353–355 й 357–359 роках.

З 35 до 382 року Сіммах засідає у сенаті, де виступає з промовами щодо повсякденних справ, уславленням імператора та його родичів. При сходженні на трон Граціана саме Сіммаху доручено було прочитати звернення Граціана до сената та його політичну програму. У 382 році розгортається боротьба за вівтар Перемоги, який за наказомімператора вирішено було винести з римської курії. Тут Сіммах стикнувся із впливом єпископа Амвросія Медіоланського.

У 384 році стає міським префектом Риму. У 387 році Сіммах брав участь в урочистостях, присвячених третій консульству імператора Валентиніана II, але незабаром уже вітав узурпатора Максим, який у 387 році вдерся до Італії, і Сіммах написав йому панегірик, за що призначаєтсья консулом на 388 рік. Проте невдовзі Максима розбив Феодосій I, а Сіммахові довелося шукати притулок у християнському храмі. Сократ Схоластік повідомляє, що той навіть прийняв християнство, щоб заслужити прощення імператора. У 389 році, під час візиту імператора Феодосія до Риму, Сіммах написав йому панегірик і в 391 році став консулом (разом з Флавієм Евтолмієм Татіаном). Будучи консулом, Сіммах знову порушив справу про вівтар Перемоги, але успіху не мав.

У 402 році під час війни з вестготами за рішенням сенату Сіммах знову відправився до Медіолану стосовно вівтаря Перемогу, проет іспіху не досяг. після цього поступово відійшов від справ, померши у 405 році.

Творчість[ред.ред. код]

Серед творів Сіммаха особливою славою користувалися його промови, які дійшли до нас лише в уривках. Фрагменти ці належать 8 промовам:

  • 1 і 2 — панегірики імператору Валентініану I (369–370);
  • 3 — панегірік молодому Августу Граціану;
  • з 4 по 8 — уривки промов, вимовлені у римському сенаті з метою вихваляти того чи іншого з друзів оратора.

У 384 5 років Сіммах обіймав посаду префекта столиці і в цій якості представив імператорам 49 офіційних доповідей, що дійшли до нашого часу. Найзнаменитіа з цих доповідей — третя, написана проти наказу імператора Граціана видалити із зали засідань сенату вівтар богині Перемоги і припинити сплату платні поганським жерцям. Захист Сіммаха язичницьких вірувань викликав заперечення з боку єпископа Амвросія Миланського і поета Пруденція. Останній у творі під назвою «Проти Сіммаха» (в 2 книгах), однак, підкреслює неабияку красномовність свого супротивника і ставить його навіть вище Цицерона.

Нарешті, до нашого часу дійшли, в 10 книгах (остання — не повністю), листи Сіммаха. Листи ці не дають багато матеріалів для історії того часу, так як знатний римлянин вважав принизливим для себе писати про злобу дня. Кілька листів носять суто діловий характер і присвячені питанням покупки циркових коней, гладіаторів і рідкісних тварин для ігор, що влаштовувались як самим Сіммахом, так і його сином. Значне місце займають різного роду рекомендації, вітання, вирази співчуття, повідомлення про смерть, запрошення тощо.

Всі симпатії Сіммаха у цих листах належать великому минулому Рима. Віра батьків, при якій Рим досяг найвищої могутності, особливо близька його серцю. На захист цієї віри Сіммах виявляє найкращі сторони свого розуму і характеру. Аристократ за своїм походженням, положенням і переконаннями, Сіммах далекий від лестощів перед тимчасовим.[2]

У листах цитуються вірші Сіммаха, присвячені видатним римським сенаторам того часу. Його син писав про батька як про майстерному красномовця, вихваляючи також і його вірші.

Родина[ред.ред. код]

Дружина — Рустиціана, донька Меммія Вітразія Орфіта

Примітки[ред.ред. код]