Киблярі
| село Киблярі | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Закарпатська область |
| Район | Ужгородський район |
| Громада | Середнянська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA21100150090098700 |
| Основні дані | |
| Населення | 791 |
| Площа | 0,15 км² |
| Поштовий індекс | 89450 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°36′17″ пн. ш. 22°33′10″ сх. д. / 48.60472° пн. ш. 22.55278° сх. д.Координати: 48°36′17″ пн. ш. 22°33′10″ сх. д. / 48.60472° пн. ш. 22.55278° сх. д. |
| Водойми | р. Стара |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 89450, с. Киблярі , 165 |
| Карта | |
  Киблярі | |
 Киблярі | |
| Мапа | |
| |
Киблярі́ — село в Ужгородському районі Закарпатської області на річці Стара.
Розповідають, що перша назва села була Дебрява, а письмова згадка про село належить до XIII ст.
В письмових джерелах XVI—XVII ст. село відоме під назвами: «Keobler», «KobIjar», «Kyblar».
Імовірно, назву села слід пов'язувати з давньослов'янським божеством Кибелою. 23 червня, згідно з віруванням, відзначалося свято одруження Сімаргла (Яра) з богинею води — Даною. Місця святилища, де давні слов'яни поклонялися богам, розташовувалися в горах або на підвищеннях. Поблизу таких місць і виростали пізніше поселення з назвами, близькими до ймення божества Кибели.
19 вересня 2024 року Верховна Рада підтримала перейменування села Кибляри на Киблярі. 26 вересня 2024 року перейменування набуло чинності.[1]
На північ від Кибляр, в урочищі Вишні Лази — поселення епохи пізньої бронзи, можливо, раннього заліза. На поселенні знайдено бронзовий кельт.
Найбільш імовірно, що село виникло в кінці XV — на початку XVI ст. Воно належало родині Добо з Руського (нині — Східна Словаччина).
В 1567 році в Киблярах було оподатковано 7 селянських господарств, які володіли 4,5 порти. В 1599 році за рахунок появи нових переселенців в селі облікувалось 23 селянських господарств, господарство шолтейса, православна церква, будинок священика. Тоді село вважалося найбільшим у долині річки Стара. Протягом XVII—XVIII ст. кількість населення зменшилася і на 1715 рік у селі нараховувалося 19 домогосподарств, з яких два були желярськими. На схилах пагорбів на околиці селяни вирощували виноград.
У 1860 році в селі насаджено каштановий гай.
На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 210560, розташована у приміщенні школи.
- Результати
- зареєстровано 597 виборців, явка 68,84%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 39,12%, за «Опозиційний блок» — 19,80%, за Українську стратегію Гройсмана — 14,91%.[2] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Андрій Андріїв (самовисування) — 51,47%, за Олександра Пекаря (Слуга народу) — 14,71%, за Роберта Горвата (самовисування) — 11,76%[3].
У 1751 р. за пароха Івана Похана згадують нову дерев'яну церкву св. Миколи з двома дзвонами, прикрашена місцевими образами, а образи апостолів якраз тоді малювалися. За переказом, ця церква згоріла в другій половині XVTII ст., але місце донині має назву «Стара церква».
У 1779 р. на новому місці, у центрі села збудували муровану базилічну церкву (можливо, почали будувати, оскільки шематизм 1915 р. датує церкву 1819 роком, а інші джерела називають навіть 1846 p.). Навколо церкви спорудили невисокий мур. У 1935 р. спорудили дерев'яну браму з надбрамною дзвіницею, яку, як згадують, збудував майстер Гасенберґер з Середнього. Справа біля входу до церкви вмонтовано в стіну таблицю з іменами всіх жертвувачів, які в 1921 р. зібрали в США гроші на дзвони. Три дзвони були вилиті в 1921 р. в ливарні Ф. Еґрі. У травні 1937 р. єпархіальний інженер-архітектор Еміліян Еґреші оглянув церкву, що мала тріщини на арках склепінь, і запропонував варіанти ремонту, який здійснили в 1938 р.
Зовнішній ремонт храму провели в 1984 р., у 1996 р. збудували нові хори, в 1997 р. замінили бляху на дахах. Біля церкви поховали о. Михайла Мейгеша та Федора Яночка, який помер у 1893 p., заповівши 200 форинтів на киблярську церкву, 200 — на гайдоську, по 100 — на лінцівську та анталовську церкви, а також залишив усе своє майно на доброчинні цілі.
- На північ від Кибляр, в урочищі Вишні Лази — поселення епохи пізньої бронзи, можливо, раннього заліза. На поселенні знайдено бронзовий кельт.
- У 1860 році в селі насаджено каштановий гай.
- храм Вознесіння Господнього. 1779.
- Митровка Михайло Миколайович (1948) — український диригент і музичний педагог, заслужений працівник культури України.
- ↑ Про перейменування окремих населених пунктів та районів. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 27 вересня 2024.
- ↑ Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 68, Закарпатська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 23 березня 2022.
- ↑ Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу № 68, Закарпатська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 23 березня 2022.
 | Ця стаття не містить посилань на джерела. (травень 2017) |
 |