Колегія єзуїтів (Івано-Франківськ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Колегія Єзуїтів
Івано-Франківський Національний Медичний Університет. Морфологічний Корпус. м. Івано-Франківськ-1.JPG
48°55′20″ пн. ш. 24°42′21″ сх. д. / 48.9224000° пн. ш. 24.7059194° сх. д. / 48.9224000; 24.7059194Координати: 48°55′20″ пн. ш. 24°42′21″ сх. д. / 48.9224000° пн. ш. 24.7059194° сх. д. / 48.9224000; 24.7059194
Розташування Україна Україна, Івано-Франківська областьІвано-Франківськ
Поч. будівництва 30-ті роки ХVІІІ століття
Кін. будівництва 1742[1] або 1744, закрита 1773 року
Стиль класицизм
Належність УГКЦ
Колегія єзуїтів (Івано-Франківськ). Карта розташування: Україна
Колегія єзуїтів (Івано-Франківськ)
Колегія єзуїтів (Івано-Франківськ) (Україна)
Колегія єзуїтів у Вікісховищі?

Колегія, або колегіум єзуїтів — навчальний заклад ордену єзуїтів у Станиславові тепер Івано-Франківськ.

Історія[ред. | ред. код]

Початки[ред. | ред. код]

У 1669 році дідич Станиславова Анджей Потоцький заснував у місті «колонію» Краківської академії, яку зазвичай називали «академія», якою опікувались капітуляри РКЦ.

Під опікою єзуїтів[ред. | ред. код]

Юзеф Потоцький, на відміну від свого батька Анджея, був шанувальником ордену єзуїтів і поставив собі за мету створення колеґіуму. Про це свідчить інформація, що зберігається в архівах закону «Ерізіоіае асі СепегаІІБ» («Листи до генералів»). З цією метою він звернувся листом, датованим зі Станіславова 28 листопада 1714 року, до генерала ордену Тамбуріні з проханням надіслати до Станіславова отців-єзуїтів для зміцнення християнської віри, серед яких він хотів бачити польського єзуїта кс. Томаша Заленського (зокрема, допомагав гетьману Пилипу Орлику контактувати з сім'єю, яка проживала у місті[2]), який невдовзі — на початку 1715 року — оселився у тодішньому Станіславові як капелан воєводи Юзефа Потоцького.

Прибулим єзуїтам воєвода подарував землю при Тисменицькій брамі, де колись був розташований дерев'яний замок Потоцьких. Невдовзі там почали зводити костел. Одночасно єзуїти відновили дерев'яний будинок колишньої академії, і у вересні 1716 року в ньому урочисто відкрили декілька класів. Проте через нестачу коштів навчання проводилось лише в нижчих класах: інфімі, граматиці і синтаксимі. Лише з наступного року відкрито два вищі класи — поетику та риторику, а ще через рік створено дворічний курс філософії за кошти королівського полковника Павла Вітославського, який надав на цю справу 6000 злотих. Нова оселя єзуїтів називалась резиденцією і підпорядковувалась колегії Святого Петра у Львові.

У дерев'яному будинку, що передував мурованій колегії єзуїтів, з 1717 року проводились спільні богослужіння. Перші з них відбулися під час беатифікації бл. Францішка. В той день вівтар прикрасили дамаском з гербами Франції, Польщі, Русі, Галицької землі і дому Потоцьких.
1717 році на галицькому сеймику шляхта Покуття ухвалила спеціальний податок на користь цієї школи. 1726 року дружина Юзефа Потоцького Вікторія з Лещинських відкрила кафедри французької на німецької мов.

У 30-х роках XVIII ст. розпочалось будівництво мурованого колеґіуму, яке тривало понад 10 років. 1744-го відбулось відкриття колеґіуму у мурованому приміщенні.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Учні[ред. | ред. код]

Будівля[ред. | ред. код]

Приміщення — пам'ятка архітектури, збудована у 1744 році. Розташована на центральній площі — Майдані Шептицького, і вважається найстарішою освітньою будівлею міста. Колегіата ордену єзуїтів орієнтована вівтарем на захід, на Майдан Шептицького вона виходить північним бічним фасадом. Дана пам'ятка архітектури у плані являє собою витягнутий прямокутник. Головний фасад спроектований у рисах класицизму. Вікна і двері обрамлені накладними планками — наличниками. Вікна другого поверху оточені прямокутними підвіконними нішами. Північний і західний фасади спроектовані без декору.

Зауваги[ред. | ред. код]

Після того, як Прикарпаття відійшло до Австрії, автрійський уряд у 1773 році «скасував» (заборонив діяльність) ордену єзуїтів, колегія продовжила діяльність без опіки отців. У її приміщенні 1 листопада 1784 почала діяти державна гімназія (навчались такі видатні постаті, як Іван Вагилевич — український письменник, один з організаторів «Руської трійці», ХХ ст — Михайло Яцків — український письменник, діяч «Молодої музи»).

З середини XIX ст. місто стало осідком греко-католицьких єпископів, які приступили до реставрації костелу. Після реставрації костел єзуїтів став Свято-Воскресенським кафедральним собором. Реставрація та художнє оформлення церкви відбулось завдяки фінансовому сприянню єпископа А. Шептицького.

Світлини[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Головко В. Івано-Франківськ // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 403. — ISBN 966-00-0610-1.
  2. Gierowski Józef A. Orlik Filip h. Nowina (1672—1742) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — T. XXIV/1, zeszyt 100. — S. 200. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]