Францішек Карпінський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Францішек Карпінський

Францішек Карпінський (пол. Franciszek Karpiński; народився 4 жовтня 1741 в с. Голосків поблизу Отинії (тепер Коломийський район), помер 16 вересня 1825 в м. Волковиськ, тепер Білорусь)) — польський поет, драматург; представник сентименталізму.

Життя[ред.ред. код]

Народився в сім'ї дрібних шляхтичів — син Анджея і Розалії Карпінських. Навчався у Станіславові в єзуїтському колегіумі. Це була школа з великими традиціями — створена в 1669 засновником міста Андрієм Потоцьким. У 1718 р. перейшла до єзуїтів, які підняли її на дуже високий рівень. Тут він два роки вивчав риторику та філософію.

Після закінчення колегіуму вчився в університеті у Львові, де здобув докторський ступень в області філософії і гуманітарних наук та бакалавра богослов'я. Півтора року Францішек навчався у Відні, де опанував іноземні мови та слухав лекції видатних натуралістів.

У віці 40 років видав перший том віршів.

Надгробок Францішека Карпінського

У 1819 Карпінський купив фільварок Харавшчина у Волковиському повіті, де писав свої мемуари та провів залишок свого життя.

У нього було троє бранок серця, названих ним «Юстинами», однак ніколи не був одружений.

Гробниця поета знаходиться на кладовищі колишнього костелу в Лисково (біл. be-x-old:Лыскава (Берасьцейская вобласьць))

Олекса Довбуш[ред.ред. код]

За свідченням істориків: 8 жовтня 1741 р. — Олекса Довбуш нападає на маєток шляхтича Карпінського в селі Голосків Коломийського повіту і гуманно поводиться з породіллю і немовлям, майбутнім відомим польським поетом Францішеком Карпінським. Про те, яким ввічливим і люб'язним був Олекса Довбуш, розповів згодом у спогадах сам поет:

« Того дня, — пише Ф. Карпінський, — трапилась у домі моїх батьків дивна пригода. Сусід і приятель мого батька Козловський перестерігав його (батька) на кілька годин перед тим, коли я мав побачити світ, що славний на все Покуття опришок Олекса Довбуш, який у цих краях немало себе показував, мав напасти на дім моїх родичів з 12 молодцями. В тяжких болях лежала моя мати на ліжку, а батько покинув хату, побоюючись, щоб не втратив життя, забрав наскоро з собою все, що міг, і сховався в недалекому лісі, наказавши при своєму відході, щоб для того страшного гостя і його товаришів поставити на стіл хліб, сир і горілку. Через годину після мого народження прийшов у двір Довбуш зі своїми; застав у всьому домі лише мою матір на ліжку і бабу, що мене мила і на руках тримала, — більше не було нікого. Моя мати не могла говорити з болів і переляку, баба приступила до Довбуша зі мною на руках і каже: „Ось годину тому, як народилася дитина, зважай на Бога і на хвору матір, і на немовлятко і не роби ніякої шкоди, коли тебе приймають, як доброго гостя”. Ці слова зворушили серце ватажка; він наказав своїм молодцям, щоб поводили себе чемно і засів з ними до їжі й до горілки, якої було досить. Бабі дав потім три злотих червоних, а мою матір просив, щоб дала дитині на згадку, що він там був, ім’я — Олекса — бо так звався Довбуш — і пішов зі своїми, не зробивши ніякої шкоди  »

.

Під час навчання у Станіславові, 24 квітня 1754 року, Карпінський став свідком страти соратника і наступника Довбуша — Василя Баюрака біля міської ратуші.

Творчість[ред.ред. код]

Францішек Карпінський писав вірші, пісні і балади:

  • ідилії (Лаура і Філон)
  • вірші про кохання («До Юстини»)
  • думи
  • елегії,
  • патріотичні вірші:
  • релігійні пісні:
    • «Ранкова пісня»
    • «Всі наші повсякденні справи»
    • «Бог йде з небес»
    • «Пісня про народження Господа»

Інша поезія:

  • переклад «Псалмів Давида»
  • автобіографія «Історія мого віку та люди, з якими я жив», (1792)
  • комедія «Оренда»
  • трагедія «Болеслав III»,
  • «Про вимову у прозі чи вірші» (1782)

У 1844 р. Маркіян Шашкевич опублікував в газеті «Зоря Галицька» вільний переклад на українську мову поезії Карпінського «До Юстини» та «Скарга на весну».

Крім поезій, Карпінському належать також історичні спогади про місто Івано-Франківськ — у «Пам'ятниках», опублікованих в Кракові в 1844 р. Вони стали важливими джерелами з історії міста початку другої половини XVIII ст.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]