Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Собор Святого Воскресіння
Cathedral in Ivano-Frankivsk.jpg
Катедральний храм Св. Воскресіння в Івано-Франківську
48°55′21″ пн. ш. 24°42′31″ сх. д. / 48.922400° пн. ш. 24.708670° сх. д. / 48.922400; 24.708670Координати: 48°55′21″ пн. ш. 24°42′31″ сх. д. / 48.922400° пн. ш. 24.708670° сх. д. / 48.922400; 24.708670
Тип споруди церква і православна церква
Розташування Україна УкраїнаІвано-Франківськ
Архітектор Станіслав Потоцький, Г. Дальке
Художник Манастирський Антін Іванович, Сосенко Модест Данилович
Засновник ченці ордена єзуїтів
Поч. будівництва 1720
Кін. будівництва 1729
Зруйновано 1752
Відбудовано 1763
Стиль австро-баварське бароко
Належність УГКЦ
Адреса майдан Шептицького, 6
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ). Карта розташування: Україна
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ)
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ) (Україна)
Собор Святого Воскресіння у Вікісховищі?

Катедральний храм Святого Воскресіння в Івано-Франківську — головний (катедральний) храм Івано-Франківської архієпархії Української Греко-Католицької церкви.

Історія[ред. | ред. код]

Єзуїтський костел[ред. | ред. код]

На початку XVIII століття у Станиславові з'явилися отці-єзуїти. 1720 року на місці згорілої (під час нападу турків) церкви ректор єзуїтської колегії о. Томаш Заленський[1] розпочав будівництво єзуїтського костелу. Звели храм у 1729 році.

Однак, внаслідок надто неглибокого фундаменту, у мурах споруди з'явились тріщини, тому 1752 року його змушені були розібрати.

Наступного ж року приступили до будівництва нового костелу за проектом архітекторів Станіслава Потоцького (дідича міста[2]) та Крістіана Дальке у стилі австро-баварського бароко з елементами класицизму. Шатроподібні завершення двох веж запозичені з гуцульської дерев'яної архітектури. Декор багатого інтер'єру доповнює барочна скульптура головного вівтаря, де знаходяться фігури ангелів, святих і апостолів.

Спорудження тривало до 1763 року. 1764 року під час облоги, обстрілів міста російською армією була знищена вежа храму.[3]

Австрійська влада 1773 року скасувала орден єзуїтів і костел закрила. Поступово споруда занепала.

Анджей Бетлей припускає, що автором проекту фасаду костелу був єзуїт Павел Гіжицький.[4]

УГКЦ[ред. | ред. код]

В соборі встановлений п'ятиярусний іконостас
Фасад катедри УГКЦ, осінь 2014

1849 року храм віддали під греко-католицьку парафіяльну церкву. Із встановленням греко-католицького єпископства церква стала Свято-Воскресінським катедральним храмом.

У XIX ст. єзуїти повернулись до Станиславова і спорудили монастир і костел св. Станіслава Костки.

Наприкінці XIX ст. виконали настінний розпис та ікони відомі українські художники Антін Манастирський і Модест Сосенко.

На реставрацію та художнє оформлення виділяв кошти єпископ Андрей Шептицький, чим значно прискорив справу.

28 січня 1990 — Святовоскресенський катедральний храм повернуто УГКЦ.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Сьогоднішня назва катедрального храму Святого Воскресіння була і у головної української церкви міста Станиславова від початку його існування та збудованої ще в 1601 році в с. Заболоття на місці теперішньої синагоги. Про неї згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який відвідав Станиславів 1672 року.

З 20 вересня 1899 р. по 17 грудня 1900 настоятелем собору, як єпископ-ординарій Станіславської єпархії був митрополит Андрей Шептицький.

Храм було реставровано в 1835, 1885, 1995 та 2003 роках.

Усипальниця[ред. | ред. код]

У крипті собору поховані відомі діячі УГКЦ, зокрема, єпископи Софрон (Мудрий), Софрон (Дмитерко).

Раніше були поховані львівський каштелян Казімеж Лещинський (†1730), його сестра Вікторія — перша дружина коронного гетьмана Юзефа Потоцького, знайдену 1885 року труну з її прахом 1886-го перенесли до Франківської колегіати. Також було поховано багато монахів-єзуїтів.[5]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Фірцак Борис. Костел Єзуїтів. Вінниця
  2. Dymnicka-Wołoszyńska H. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 156—158. (пол.)
  3. Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa… — S. 167.
  4. Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 245.
  5. Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1890. — T. XI : Sochaczew — Szlubowska Wola. (пол.). — S. 193—194.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]