Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Собор Святого Воскресіння
Cathedral in Ivano-Frankivsk.jpg

Кафедральний собор Св. Воскресіння в Івано-Франківську
48°55′21″ пн. ш. 24°42′31″ сх. д. / 48.922400° пн. ш. 24.708670° сх. д. / 48.922400; 24.708670Координати: 48°55′21″ пн. ш. 24°42′31″ сх. д. / 48.922400° пн. ш. 24.708670° сх. д. / 48.922400; 24.708670
Тип споруди церква і православна церква[d]
Розташування Україна Україна,Івано-Франківськ
Архітектор Станіслав Потоцький, Г. Дальке
Художник Манастирський Антін Іванович, Сосенко Модест Данилович
Засновник ченці ордена єзуїтів
Початок будівництва 1720
Кінець будівництва 1729
Зруйновано 1752
Відбудовано 1763
Архітектурний стиль австро-баварське бароко
Належність УГКЦ
Адреса майдан Шептицького, 6
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ) is located in Україна
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ)
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ) (Україна)
CMNS: Собор Святого Воскресіння на Вікісховищі

Кафедральний собор Святого Воскресіння в Івано-Франківську — головний (катедральний) собор Івано-Франківської архієпархії української греко-католицької церкви.

Історія[ред.ред. код]

Єзуїтський костел[ред.ред. код]

На початку XVIII століття у Станіславові з'явилися отці-єзуїти. У 1720 році на місці згорілої (під час нападу турків) церкви ректор єзуїтської колегії о. Томаш Заленський[1] розпочав будівництво єзуїтського костелу. Звели храм у 1729 році.

Однак, внаслідок надто неглибокого фундаменту, у мурах споруди з'явились тріщини, тому у 1752 році його змушені були розібрати.

Наступного ж року приступили до будівництва нового костелу за проектом архітекторів Станіслава Потоцького (дідича міста[2]) та Крістіана Дальке у стилі австро-баварського бароко з елементами класицизму. Шатроподібні завершення двох веж запозичені з гуцульської дерев'яної архітектури. Декор багатого інтер'єру доповнює барочна скульптура головного вівтаря, де знаходяться фігури ангелів, святих і апостолів.

Спорудження тривало до 1763 року. 1764 року під час облоги, обстрілів міста російською армією була знищена вежа храму.[3]

Австрійська влада у 1773 році скасувала орден єзуїтів і костел закрила. Поступово споруда занепала.

Анджей Бетлей припускає, що автором проекту фасаду костелу був єзуїт Павло Гіжицький.[4]

УГКЦ[ред.ред. код]

В соборі встановлений п'ятиярусний іконостас
Фасад катедри УГКЦ, осінь 2014

1849 року храм віддали під греко-католицьку парафіяльну церкву. Із встановленням греко-католицького єпископства церква стала Свято-Воскресінським кафедральним собором.

У XIX ст. єзуїти повернулись до Станіславова і спорудили монастир і костел св. Станіслава Костки.

Наприкінці XIX ст. виконали настінний розпис та ікони відомі українські художники Антін Манастирський і Модест Сосенко.

На реставрацію та художнє оформлення виділяв кошти єпископ Андрей Шептицький, чим значно прискорив справу.

28 січня 1990 — Святовоскресенський катедральний собор повернуто УГКЦ.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Сьогоднішня назва катедрального собору Святого Воскресіння була і у головної української церкви міста Станиславова від початку його існування та збудованої ще в 1601 році в с. Заболоття на місці теперішньої синагоги. Про неї згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який відвідав Станіславів у 1672 році.

З 20 вересня 1899 р. по 17 грудня 1900 настоятелем собору, як єпископ-ординарій Станіславської єпархії був митрополит Андрей Шептицький.

Храм було реставровано в 1835, 1885, 1995 та 2003 роках.

Усипальниця[ред.ред. код]

В крипті собору поховані відомі діячі УГКЦ. Зокрема, єпископи Софрон (Мудрий), Софрон (Дмитерко).

Раніше були поховані львівський каштелян Казімеж Лещинський (†1730), його сестра Вікторія — перша дружина Юзефа Потоцького, знайдену 1885 року труну з її прахом 1886-го перенесли до Франківської колегіати. Також було поховано багато монахів-єзуїтів.[5]

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Фірцак Борис. Костел Єзуїтів. Вінниця
  2. Hanna Dymnicka-Wołoszyńska. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — t. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 156—158. (пол.)
  3. Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa… — S. 167.
  4. Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 245.
  5. Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1890. — T. XI : Sochaczew — Szlubowska Wola. (пол.).— S. 193—194.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Церква (споруда) Це незавершена стаття про церковну будівлю.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.