Вагилевич Іван Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Миколайович Вагилевич
Іван Миколайович Вагилевич
Іван Вагилевич
Іван Вагилевич
При народженні Вагилевич Іван Миколайович
Псевдоніми, криптоніми Вагилевич Далибор, Волк Заклика
Дата народження 2 вересня 1811(1811-09-02)
Місце народження Ясень, Королівство Галичини та Володимирії
Дата смерті 10 червня 1866(1866-06-10) (54 роки)
Місце смерті Львів, Королівство Галичини та Володимирії
Поховання Личаківський цвинтар
Національність українець
Підданство Австрійська імперія
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Мова творів українська мова
Рід діяльності прозаїк, поет
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Іва́н Микола́йович Вагиле́вич (пол. Iwan Wahylewycz; псевд. і крипт.: Вагилевич Далибор, Волк Заклика; 2 вересня 1811 —10 червня 1866) — священик УГКЦ, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч. Один з авторів альманаху «Русалка Дністровая».

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у сім'ї пароха в селі Ясень (тепер Рожнятівського району Івано-Франківської області).

Початкова освіта — школа у Бучачі; потім — цісарсько-королівська гімназія Станіславова.[1] Навчався у Львівській духовній семінарії, яку закінчив 1839 року. Під час навчання брав участь у польських конспіративних організаціях.

Був одним із зачинателів нової української літератури в Галичині. Співавтор збірок «Зоря» у1835 році (заборонена цензурою) та «Русалка Дністровая» у 1837 році, (дозволена цензурою Угорського королівства і видана у Будапешті, але заборонена цензурою Греко-Католицької Церкви). 1833 року разом з Маркіяном Шашкевичем і Яковом Головацьким організував «Руську трійцю». Через діяльність у ній Івана Вагилевича висвятили на священика лише через сім років після того, як він завершив семінарію.

У 1846—1848 роках був душпастирем у селі Нестаничі (тепер Радехівського району). За даними Романа Горака, перший його запис в метричних книгах парафії — від 14 листопада 1846, останній — 23 серпня 1848. Сюди був скерований митрополичою консисторією за сприяння митрополита М. Левицького, перебував під наглядом графині Коморовської. Проживав у тому самому будинку, що М. Шашкевич[2]

Під час «весни народів» Іван Вагилевич 1848 року самовільно залишив парафію та виїхав до Львова. Він перейшов на полонофільські позиції: проповідував ідею польсько-українського союзу під зверхністю Польщі, став редактором газети угрупування української шляхти «Собор Руський» — «Дневник руський» і сформулював на її шпальтах програмні засади модерного українського націоналізму.

Після розгрому революціонерів кардинал Михайло (Левицький) позбавив Івана Вагилевича духовного сану за самовільне залишення ним парафії. У цій ситуації вирішив перейти на лютеранство. Так він втратив підтримку своїх покровителів — князя Лева Сапіги та графа Мавриція Дідушицького — куратора бібліотеки Оссолінських, тепер — Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника НАН України, який наполіг на його звільненні. Вагилевич пропрацював лише дев'ять місяців у 1851 р. на посаді кустоша (директора) бібліотеки.

Іван Вагилевич ледве зводить кінці з кінцями, тяжко працюючи, аби прогодувати дружину та дітей: був перекладачем української мови, друкував статті в «Газеті львівській», коригував виступи депутатів Галицького сейму, з 1862 року недовго працював перекладачем «Крайового виділу».[3] Брав участь у підготовці нового видання словника польської мови Лінде. 1862 року одержав посаду міського архіваріуса, на якій працював до самої смерті.

Іван Вагилевич помер 10 травня 1866 року у Львові. Короткий некролог був надрукований в газеті «Слово». Його могилу на Личаківському цвинтарі розшукати неможливо. На полі № 5 стоїть гранітний обеліск із його іменем, надписом українською мовою[4] проте існують твердження, що ця могила не автентична. Зокрема, Роман Горак стверджував про його встановлення як символічного у 1987 році неподалік могил М. Шашкевича, І. Франка.[5]

Сім'я[ред.ред. код]

Дружина — Амалія, померла 3 лютого 1882 у віці 55 років. Останні роки мешкала по вулиці Калічій, 4. Діти:

  • Володимир, учень класичної гімназії, помер 11 березня 1863 у віці 16 років
  • Михайло, помер 3-річним 5 січня 1864 року.

З родиною проживав якийсь час у будинку Тадея Василевського по вулиці Каліча гора, 5.[3]

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Писав українською і польською мовами. Перекладав також із чеської мови. Основна його мовознавча праця «Граматика малоруської мови в Галичині» (1844 р., опублікована 1845 р., польською мовою) відіграла помітну роль у лінгво-дидактиці краю. Інша праця — «Розправа про південно-руську мову» (1843, польською мовою) залишилася у рукопису.

Попри складні життєві обставини, він не залишав своїх наукових занять і плідно співпрацював з Авґустом Бельовським на ниві історичної науки, передусім джерелознавства. Так Вагилевич взяв участь у виданні фундаментальних видань «Akta grodzkie i ziemskie» та «Monumenta Poloniae Historica». Писав також власні праці, які мають зразкове джерелознавче підґрунтя.

Підготував опис дако-романської мови з додатком дакійсько-польського словника «Наука про дакійсько-романську мову» (не опублікована, польською мовою). Збирав і опрацьовував лексичні матеріали для словників, зокрема, українсько-німецько-латинського.

Етнографічні праці — «Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття» (1837 р.), «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині» (1839 р.) та «Лемки, мешканці Західного Прикарпаття» (1841 р.) — містять цінний діалектичний матеріал.
З етнографічними працями Івана Вагилевича пов'язується початок наукового вивчення мови і культури Гуцульщини.

Творчі набутки[ред.ред. код]

Автор романтичних балад, поезій у прозі, серії статей про українську літературу. Перекладав «Слово о полку Ігоревім» українською і польською мовами, давши науковий коментар (опубліковано у ЗНТШ, т. 234. Праці філологічної секції. Л., 1997).

З 1835 року і до кінця життя виступав, в основному, як учений, друкуючи свої цікаві фольклорно-етнографічні та історичні розвідки в руських (українських), чеських і польських виданнях («Русалка Дністровая», «Часопис чеського музею», «Варшавська бібліотека», «Бібліотека Оссолінських», «Родинне коло», «Дневник Руський», «Gazeta Lwówska» та іншій місцевій періодиці). Наукова спадщина Івана Вагилевича й досі не зібрана і не вивчена.

  • Співавторство «Русалки Дністрової» → 1837 році
  • «Гуцули, мешканці Східного Прикарпаття» → 1837 році
  • «Бойки, русько-слов'янський люд у Галичині» → 1839 році
  • «Лемки, мешканці Західного Прикарпаття» → 1841 році
  • «Про упирів та відьом» → 1840 році
  • «Монастир Скит у Маняві» → 1848 році
  • «Замітки о руській літературі» → 1840 році
  • «Наука про дакійсько-романську мову» → 1845 році
  • «Граматика малоруської мови в Галичині» → 1844 році
  • «Розправа про південно-руську мову» → 1843 році
  • «Замітки о руській літературі» → 1848 році
  • «Початкові правила малоруської граматики» → 1846 році
  • Літературна розвідка «Передговор к народним руським пісням» (передмова з Русалки Дністрової)
  • Співавторство «Akta grodzkie i zemskie» та «Monumenta Poloniae Historica»
  • Поезії з «Русалки Дністрової»
    • «Мадей»
    • «Жулин і калина»
    • «Колядки» (ймовірні Вагилевичеві обробки із Русалки Дністрової)
    • «Ладкані» (ймовірні Вагилевичеві обробки із Русалки Дністрової)
    • «Гагілки» (ймовірні Вагилевичеві обробки із Русалки Дністрової)
  • Переклади на польську та руську-українську мови:
    • «Дочка Слави» → поема чеського письменника Яна Коллара → !!! році
    • «Краледворський рукопис» → окремі твори В. Ганки та Й. Лінди → !!! році
    • «Слова о полку Ігоревім» → на українську та польську мови → !!! → !!! році
    • «Повість минулих літ» → на польську мову → !!! році

Цікавий факт[ред.ред. код]

Граф Маврицій Дідушицький у передмові до свої праці «Kronika domowa Dzieduszyckich (1865)» висловив вдячність Івану Вагилевичу за допомогу в її написанні.[6]

Вшанування Івана Вагилевича[ред.ред. код]

Незважаючи на всю суперечливість життя та творчості Івана Вагилевича , він залишається для українців шанованою персоною, будучи одним із зачинателів українського руху просвітництва та першовідкривачем багатьох фольклорних українських тематик. Тому в багатьох містах та селах України шанують автора «Руської трійці»: називаючи вулиці його іменем, ставлячи меморіальні дошки та пам'ятники.

31 грудня 2013 року в Івано-Франківську відкрили перший у світі пам'ятник «Руській Трійці». Серед постатей на пам'ятнику є, зокрема, Іван Вагилевич[7]. 30 липня 2015 року сквер, де стоїть пам'ятник, перейменували на Сквер імені Руської Трійці. В Івано-Франківську також є Вулиця Івана Вагилевича.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Медведик П., Петраш О. Вагилевич Іван Миколайович… — С. 218.
  2. Р. Горак. Задля празника. У сутінках… — С. 362.
  3. а б Р. Горак. Задля празника. У сутінках… — С. 363.
  4. Відомі поховання / Личаківський некрополь
  5. Р. Горак. Задля празника. У сутінках… — С. 365.
  6. Maurycy Dzieduszycki. Kronika domowa Dzieduszyckich.— Lwów: Drukarnia «Zakładu narodowego im. Ossolińskich», 1865. — 480 s., dod. — S. 18. (пол.)
  7. В Івано-Франківську встановили пам'ятник «Руській трійці»

Література[ред.ред. код]

  • Возняк М. Галицкие граматики української мови першої половини XIX віку. — Львів, 1911.
  • Горак Р. Задля празника. У сутінках. — К. : Радянський письменник, 1989. — 374 с. — ISBN 5-333-00206-1.
  • Гриценко П. Ю. . Вагилевич Іван Миколайович // Українська мова : енциклопедія. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
  • Гуменюк М., Кравченко Є. . Маркіян  Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Бібліографічний покажчик. — Львів, 1962.
  • Дем'ян Г. Іван Вагилевич  — історик, народознавець. — К., 1993.
  • Дзьобан О.  Іван Вагилевич. Покажчик рукописів праць та матеріалів до біографії. — Львів, 1986.
  • Жадько В. О. . Український некрополь. — К., 2005. — С. 135
  • Купчинський О. «Слово о полку Ігоревім» у перекладах, переспівах і дослідженнях першої пол. XIX ст. — Львів : Записки НТШ, 1997. — Т. 234.
  • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997.
  • Медведик П., Петраш О. Вагилевич Іван Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 218. — ISBN 966-528-197-6.
  • Огоновскій О. Исторія литературы руской.— Львів, 1894. — Ч. 4.
  • Петраш О. Руська трійця. — К., 1986.
  • Розумний Я. (редактор). Маркіян Шашкевич на Заході. — Вінніпег : Інститут-Заповідник Маркіяна Шашкевича, 2007.
  • Семчинський С. В.  Фонетичні особливості «Дакійського словника» І. М. Вагилевича // Вісник Київського університету. Серія філологічна. — 1970. — № 12.
  • Стеблій Ф. І. Вагилевич Іван Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 425. — ISBN 966-00-0734-5.
  • Франко І. Я. До біографії Івана Вагилевича. // Франко І. Я.  Зібрання творів. — К., 1982. — Т. 37.

Посилання[ред.ред. код]