Конвісарство
Конвіс́арство (нім. Kannengießer) — ремесло, пов'язане з виробництвом предметів із олова, переважно литтям. В Україні було відоме вже з XV ст., а в Києві, Львові тоді вже були окремі цехи конвісарів. На Правобережжі конвісарські майстерні називали також гамарнями. Конвісари відливали різні речі столового й кухонного начиння, недорогу біжутерію: дзбанки, кварти, келихи, кубки, пляшки, полумиски, тарілки, чарки, ланцюжки. Речі церковного вжитку: дароносиці, дискоси, ліхтарні, свічники, хрести, чаші, ложечки — прикрашали орнаментом, зображеннями святих, біблійними сценами. Відливали переважно пласкі вироби, часом кували з бляхи. Багатобічний посуд паяли з вирізаних пластин. Для оздоблення вживали різні техніки: карбування, гравірування, крацювання, золочення, сріблення, фарбування.
Вироби відливали із сплавів олова зі свинцем, рідше чистого олова. В Європі сплав найнижчої проби містив переважно 2 частини олова й 1 частину свинцю. Сплав найвищої проби (нім. lauter, «англійське олово») не містив свинцю, натомість на 100 частин олова міг мати 1 частину іншого металу[1].
Вироби цехових конвісарів мали мати обов'язкові клейма. Контроль за якістю виробів і дотримання правил клеймування за привілеями, які надавалися правителями держав, мали здійснювати керівники конвісарських цехів або міська влада, якщо місто мало Маґдебурзьке право. Клейма відтворювали знаки міста, майстра і якість (пробу) олова. Частина виробів, які виконувалися поза межами цехів, не мала клейм.
Від XIV до XVII сторіччя олово належало до коштовних металів, тому збирання, колекціонування виробів з нього трактувалося, зокрема, як інвестиція чи збереження капіталу. Конвісари працювали на виконання замовлень заможних родин, козацької старшини, церков, монастирів чи ратуш.
Згасання конвісарства припало на кінець XVIII — середину XIX ст., що передусім відбулося через поширення промислової металообробки, зокрема штампування.
Пам'яток цього ремесла збереглося небагато, бо вироби з олова, котрі вийшли з ужитку, часто були брухтом для виготовлення нових виробів. Також, в олов'яних виробах за низьких температур відбувається алотропне перетворення зі зміною типу кристалічної ґратки, яке спричиняє руйнування олова і розсипання виробів у порошок. Це явище відоме як «олов'яна чума». У Львівському історичному музеї зберігається колекція з понад 130 виробів конвісарства XVI—XIX ст. з різних країн Європи[2].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 липня 2020. Процитовано 21 липня 2020.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ https://Слободян[недоступне посилання] П. Колекція олов'яних виробів XVI — XVIII ст. зі збірки Львівського історичного музею, як джерело до вивчення історії конвісарського ремесла у Львові // Шевченківська весна. Історія: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих учених / Ред. кол.: проф. В. Ф. Колесник (голова) та ін. — К., СПД Цимбалюк Є. С., 2008. — Вип. 6., Ч. 1: Праці вчених. — С. 225—227.
Джерела[ред. | ред. код]
- Онацький Євген. Українська мала енциклопедія (у 4-х томах). Том 2. Ї–На.2-ге вид. Упорядник та науковий редактор Сергій Білокінь. — К.: Пульсари, 2018. — 528 с.
- Конвісарство // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 130. — 1000 екз.
- Ростислав Шмагало. Енциклопедія художнього металу. — Apriori, 2015
- Литвинчук Н. В. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: РЕМЕСЛА ТА ПРОМИСЛИ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с.. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=1.4.2
- Модзалевський В. Л. До історії українського ліярництва та конвісарства / Збірник секції мистецтв Українського наукового товариства. — К., 1921. — С. 3-24.