Користувач:Дарина Романюк/Чернетка

Історія

герб міста Миколаїв

МИКОЛАЇВ

МИКОЛАЇВ – місто районного значення Львівської області, райцентр. Розташов. на лівому березі р. Дністер, за 38 км від Львова та за 3 км від залізничної ст. Миколаїв-Дністровський. Населення 14,7 тис. осіб (2009).

Поява міста Миколаєва

Поява міста Миколаєва пов'язана з особою Миколи Тарла. Родина Тарлів з'явилася в часи Владислава Опольського, який спроваджував сілезьких лицарів. Піденесення родини почалося від Закліки Тарла, який вперше згадується під 1431 р. як посланець короля Владислава Ягайла до подільських магнатів, які не хотіли віддавати Поділля з Кам'янцем васалам великого литовського князя Свидригайла. Пізніше Закліка Тарло з Щекаровиць став крайчим коронним і старостою стрийським. Синами Закліки були Андрій та Павло Тарло. Племінником Павла був сандомирський хоружний і королівський секретар Микола Тарло, який є засновником міста Миколаєва.

Микола Тарло був у добрих відносинах із Сигізмундом Августом. 20 лютого 1570 р. було підписано привілей на заснування міста Миколаєва.

Привілей короля Сигизмунда Августа на заснування міста Миколаєва і надання йому магдебурського права підписаний 20 лютого 1570 р. був підтверджений королями Стефаном Баторієм, Сигізмундом ІІІ, Владиславом ІV, Михайлом Корибутом Вишневецьким, Августом ІІ. З незначними змінами він був підтверджений і австрійськими цісарями Йосифом ІІ у 1782 р. та Францом І у 1794 р.

Перша грамота, яка лягла в основу конституції міста підтверджує те, що міщани отримували власне самоурядування на чолі з виборною Радою з 6 осіб, очолених бурмістром, звільнювалися від юридикації будь-яких урядовців і підлягали у всіх справах суду війта. Щоби заохотити нових поселенців їх звільняли від усіх податків на 20 років, в тому числі від «шосу» (стягався з міського населення пропорційно до розміру нерухомого і рухомого майна).

Тарло вибрав місце для міських укріплень, для костелу та для свого власного будинку. Міські укріплення будувалися вже з врахуванням застосування артилерії. Судячи з того, що у XVII ст. місто кілька разів витримало татарські набіги, укріплення таки були добудовані.

Найдавніше передмістя виникло при дорозі на Дроговиже, де була церква Святого Миколая, звалося спочатку Перемиським, бо сам тракт, вів з Перемишля на Галич. У XIX ст., коли система доріг змінилася, це передмістя називали Львівським. Помер Микола Тарло влітку 1571 р., маючи заледве близько 50 років.

У 1578 р. у місті було 37 дворів. 1580 р. міщани добилися права на безмитний проїзд старостинською дорогою через Дроговиже. Ядвіга Тарло (дружина Миколи Тарла), яка мешкала у Дроговижі, активно вмішувалася у життя міста і вважала себе дідичкою. Тому боротьба міщан з нею розпочалася від 1580 р..

У 2-й пол. 16 ст. територія майбутнього міста належала до Дроговизького староства (див. Староство) Корони Польської. На його околиці в 16 ст. був печерний монастир, нині зруйнований кар'єрами. 1565 сандомирський хорунжий і королів. секретар Микола Тарло отримав в оренду Дроговизьке староство, і 1570 в королів. привілеї (див. Локаційні привілеї) йому дозволено заснувати місто поблизу Дроговижа. На честь засновника місто одержало назву М. Тоді ж отримало магдебурзьке право. Згідно з королів. привілеєм мешканці М. на 20 років звільнялися від податків. У місті 2 рази на рік проводились ярмарки, а раз на тиждень – торги. Миколаївські ремісники об'єднувалися в цехи. Наприкінці 16 ст. були цехи гончарів, шевців, пекарів, різників.

Найпершою із церков М. 1570 було збудовано церкву св. Миколая. Вона пережила кілька реставрацій і була розібрана 1848 (тоді ж на її місці розпочалося буд-во нової церкви з каменю, яку 1874 освячено).

1578 М. мав уже 37 дворів. Улітку 1593 серйозно постраждав від пожежі і привілеєм 1593 був знову звільнений від податків. Від 1619 М. стає вільним королів. містом.

У роки національної революції 1648–1676 восени 1648 М. був у числі міст, які не підтримали Б.Хмельницького. У результаті місто постраждало від татар, і вальні сейми 1649, 1653 звільнили його від податків.

Згідно з люстрацією 1661–62 в М. був костьол, у передмісті – 4 церкви та монастир василіанок (див. Василіани). При монастирі існувала школа для дівчат. У місті було братство св. Миколая. При братстві діяли школа і шпиталь для калік.

Особливо важким для М. і навколишніх земель був період кінця 17 – поч. 18 ст. М. грабували татари, турки, швед. війська (у вересні 1704), а 1711 сарана знищила посіви збіжжя.

Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) М. відійшов до Австрії (від 1867 – Австро-Угорщина). Було відмінено всі імунітети магдебурзького права.

Скасування панщини (1848) сприяло розвиткові міста. 1857 в М. мешкало 1968 осіб, у т. ч. 1516 українців, 409 поляків, 16 німців і 27 осіб ін. національностей. 1869 в 473 будинках мешкали 2380 осіб (1140 чоловіків і 1240 жінок).

У 19 – на поч. 20 ст. місто було одним із найбільших центрів гончарства в Україні.

Із початком Першої світової війни у вересні 1914 М. зайняли рос. війська.

Після розпаду Австро-Угорщини (1918) місто увійшло до складу Західноукраїнської Народної Республіки. 18 травня 1919 М. зайнятий польс. військами. 1919 –39 належав Польщі. У серпні 1920 загони Червоної армії (див. Радянська армія) на два дні захопили місто. У роки панування Польщі М. залишався типовим провінційним містечком. Він входив до складу Жидачівського пов. Станіславського воєводства. Чимало людей виїжджало за кордон. Тільки за період 1925–28 понад 30 сімей емігрувало до Канади, США та Бразилії.

24 вересня 1939 зайнятий Червоною армією. Від 1939 – у складі УРСР. За новим адм. районуванням від грудня 1939 стає центром новоутвореного Миколаївського р-ну в складі Дрогобицької області. Місто від 1940.

На початку німецько-рад. війни 1941–45 в ході Другої світової війни 1 липня 1941 М. окупований, включений до складу Генеральної губернії. У роки окупації вивезено до Німеччини понад 100, загинуло понад 1200 мешканців. 29 липня 1944 звільнений військами Першого Українського фронту.

Від грудня 1962 М. увійшов до складу Жидачівського р-ну, від 6 грудня 1966 – райцентр Львів. обл.

Нині М. – пром. центр. Провідні галузі пром-сті – вир-во будматеріалів та харчова.

На території міста знаходяться:

1. пам'ятник Адаму Рзевському (1599),
2. костел св. Миколая (1636),
3. церкви св. Михаїла (1860), св. Миколая (1874)...
4. пам'ятники Полеглим за волю України (1990), Незалежності України (1991), Т.Шевченку (1992), церкви Успіння Пресвятої Богородиці (1992), Різдва Пресвятої Богородиці (1997), скульптура Божої Матері (2004).

У Миколаєві народилися:

• письменник і громад. діяч М.Устиянович,
• письменниця Уляна Кравченко (Ю.Шнайдер),
• історик літератури, критик і перекладач М.Мочульський.
  • Величко Григорій Іванович — перший українець — доктор філософії у ділянці географії.
  • Герасимович Микола — почесний громадянин міста, посол Галицького сейму, президент сенату найвищого касаційного трибуналу Австро-Угорщини.
  • Михайло Йозеф Жевуський — польський шляхтич, військовик, урядник Речі Посполитої, меценат, війт Миколаєва.
  • Кароль Млодніцький — польський живописець і графік. З 1865 свої вакації художник проводив переважно в Миколаєві у родичів, шукаючи натхнення в околицях містечка. Жив на території плебанії на початку теперішньої вулиці Шевченка. З середини ХІХ ст. органістами в костьолі св. Миколая були представники родини Млодніцьких.
  • Устиянович Микола Леонтійович — український поет, прозаїк, громадський діяч.
  • Себастян Чесек — видатний львівський скульптор, який був райцем (радним) миколаївського магістрату, про що свідчать грамота від 10 грудня 1607 р., внесена у книги Львівського гродського суду. Народжені у XX столітті:
  • Андрій Возьний — художник-графік, визначний майстер екслібрису, перший голова Товариства екслібрисів України, сотні робіт якого знаходяться у зібраннях європейських, японських та американських колекціонерів.
  • Войтович Леонтій Вікторович — український історик, професор, доктор історичних наук, завідувач кафедри історії середніх віків та візантиністики (з 2006) Львівського національного університету ім. Івана Франка, провідний науковий співробітник Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, лауреат премії ім. М.Грушевського НАН України.
  • Гнатів Микола-Ярослав Миколайович — прозаїк, лауреат Шевченківської премії у номінації «літературознавство та мистецтвознавство».
  • Кадюк Ігор Богданович — український віолончеліст.
  • Кіндрацький Василь Михайлович — боєць батальйону ОУН, голова Миколаївської РДА
  • Олена Мигович — живописець, графістка, керамістка.
  • Мірошніков Олександр Васильович — художник-каменеріз, заслужений майстер народної творчості України, заслужений діяч каменерізного мистецтва, повний кавалер нагород Меморіального фонду Фаберже.
  • Палідович-Карпатський Михайло Михайлович — ідеолог ОУН, головний редактор часопису «Ідея і Чин», секретар третього надзвичайно великого збору ОУН.
  • Петрів Роман-Василь Дмитрович (11 лютого 1927) — український поет, прозаїк, громадський діяч.
  • Тихолоз Наталія Богданівна — український літературознавець, франкознавець, кандидат філологічних наук.

"Громада" – газета Миколаїв. районної ради та Миколаїв. райдержадміністрації.

"Вісті" – газета Миколаїв. міської ради.

Навчальні заклади

• Миколаївська гімназія ;
• Миколаївська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1;
• Миколаївський НВК (раніше Миколаївська ЗОШ № 2);
• Державний професійно-технічний навчальний заклад «Миколаївський професійний ліцей»

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Миколаїв (Львівська область)

• Портал «Галичина»
• Сайт Миколаєва
• Сайт Миколаїв над Дністром