Гнатів Микола-Ярослав Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола-Ярослав Гнатів
Народження 29 жовтня 1937(1937-10-29)
  Миколаїв, Жидачівський повіт, Польща
Смерть 11 липня 2015(2015-07-11) (77 років)
  Львів
Національність українець
Громадянство Україна Україна
Мова творів українська
Рід діяльності вчений у галузі інформатики[d]
Нагороди та премії
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Національна премія України імені Тараса Шевченка — 2011

Мико́ла-Яросла́в Микола́йович Гна́тів (псевдоніми: Сергій Ярошинський, Ярослав Миколович, В.Столецький, Пан Никтарський; нар. 29 жовтня 1937, Миколаїв, Львівська область — пом. 11 липня 2015 [1], Львів) — український фахівець з інформатики, письменник (прозаїк), історик, літературознавець, краєзнавець, громадський і політичний діяч. У широких колах львів'ян був знаний як «Ярко» чи «Миколович» [2]. Член Національної Спілки письменників України (1997). Доцент кафедри електронних обчислювальних машин НУ «Львівська політехніка» [3]. Лауреат Шевченківської премії (2011).

Життєпис[ред.ред. код]

Походження[ред.ред. код]

Син корінних миколаївських міщан Марії Гнатівни Старовецької і Миколи Миколовича Гнатіва.

За його ж свідченням, «родина Гнатівих – корінні копачі, вперше зафіксовані в джерелах в т. з. “Дезидератах вільності”, які підписали 16 травня 1616 року 247 міщан, протестуючи проти свавілля старостинської адміністрації і попрання прав міщан Миколаєва. Гнатіви належали до цеху шевців, представники цієї родини дали кілька поколінь знаних майстрів» [2].

Народився у Миколаєві над Дністром (тепер Львівська область).

Після закінчення Миколаївської середньої школи №1 у 1954 році вступив до Львівського політехнічного інституту, з якого 1956 року був виключений «за поступок, позорящий звание советского студента», і скерований на «перевиховання» до війська. Після служби у війську (1956–1959) закінчив Львівський політехнічний інститут (грудень 1964) і отримав роботу у цьому ж навчальному закладі. Працював на різних посадах — від асистента до старшого наукового співробітника та доцента кафедри «Автоматизовані системи управління».

Кінець 1980-х рр. — належав до середовища самвидавчого альманаху "Євшан-зілля".

Був одним із провідних діячів відродження громадського і політичного життя у Львові в кінці 1980-х — на початку 1990-х років. Депутат Львівської обласної ради перших двох демократичних скликань (1990–1998), член обласного виконавчого комітету (1991–1992), голова Фонду майна Львівської обласної ради (1992–1996), перший заступник голови обласної ради (1997–1998). Був редактором і видавцем (1992–1995) «Інформаційного бюлетеня з приватизації комунальної власності області», в якому опублікував цикл статей та нарисів з питань управління майном та його приватизації. У 1992 році очолював діловий комітет, який займався перенесенням останків Патріарха Иосифа Сліпого з Риму до Львова. Член-засновник Клюбу української греко-католицької інтелігенції у Львові (1990).

З 2000 [4] або 2001 [5] року — президент "Академічної Академії".

Помер 11 липня 2015 року.

Сім'я[ред.ред. код]

Дружина Юліана Устиянович, дочка Наталка й онук Теодор Рожанківський.

Внесок у літературу і науку[ред.ред. код]

Ярослав Гнатів є автором понад 100 наукових праць з інформатики, зокрема в області обробки зорових та слухових зображень, має 10 авторських свідоцтв на винаходи (нагороджений Знаком «Изобретатель СССР»).

Як літератор уперше виступив (на запрошення Романа Федоріва) у журналі «Жовтень» №7 за 1977 рік із публікацією «Червоні коні» (повість-есе). Згодом друкував свої твори у журналах «Дзвін» (Львів), «Всесвіт» (Київ), «Київська церква» (Київ-Львів), в альманасі «Молодий буковинець» (Чернівці), у часописах «Ленінська молодь» (згодом «Молода Галичина»), «Віра батьків», «Мета», «Шлях перемоги» тощо. У часи цензурних обмежень його літературні праці публікувались у часописах «Наше слово» (Варшава), «Гомін України» (Монреаль, Канада) та самвидавчому альманасі «Євшан-зілля», де вів рубрику «Весела гласність», під псевдонімами «Ярослав Николович», «Василь Столецький», «Сергій Ярошевський», «Пан Нектарський».

Книги[ред.ред. код]

  • «Віра Батьків»,
  • «Кам'яна Господиня»,
  • «Коли прокидається Лицар»,
  • «Біля паплі»,
  • «Стрільбицькі князі»,
  • «Закувала зозуленька ой під Чернелицев»,
  • «Між вогнями. Микола Устиянович»,
  • «Іван Франко» (10-томний біографічний цикл) (останні два — у співавторстві з Р.Гораком).

Друковані праці[ред.ред. код]

У співавторстві з Романом Гораком[ред.ред. код]

  • десятитомник «Іван Франко» (Шевченківська премія 2011 року)
    • книга перша «Рід Якова» (2000)
    • книга друга «Цілком нормальна школа» (2001)
    • книга третя «Гімназія» (2002)
    • книга четверта «Університет» (2004)
    • книга п’ята «Не пора!» (2005)
    • книга шоста «В поті чола» (2005)
    • книга сьома «Протистояння» (2006)
    • книга восьма «Роки страждань» (2007)
    • книга дев’ята «Катастрофа» (2008)
    • книга десята «Quo tendis» (2009, у двох частинах – «Відхід» і «У притворі вічності»).
  • Нестаничі, Шашкевича, 43 // Жовтень, 1984, №1 (про перебування Маркіяна Шашкевича в селі Нестаничі)
  • Запросини на жентицю // Жовтень, 1984, №5 (про перипетії довкола встановлення авторства листа до Маркіяна Шашкевича від 10 травня 1839; автори спростовують усталене доти авторство цього листа, приписуване Миколі Устияновичу, а встановлюють справжнього автора – Маркіянового брата Миколу).
  • Там, де народилася "Читанка" // Жовтень, 1986, №9 (до 175-річчя від дня народження Маркіяна Шашкевича; встановлено точну адресу будинку на вул. Коперника, 27 у Львові, в якому М.Шашкевич жив у 1824–1825 і 1830–1831 рр. і створив свою «Читанку»).
  • «Микола Устиянович» (роман-есей; журнальний варіант – «Жовтень», 1989, №4-5; окреме видання вийшло під однією палітуркою з повістю-документом «Між вогнями» – Л.: «Каменяр», 1994).
  • Чому "Русалка Дністровая" народилася на берегах Дунаю? // Всесвіт, 1988, №12 (про історію видання першого українського альманаху)

Нагороди[ред.ред. код]

  • Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня.
  • Лауреат Шевченківської премії (2011).
  • Лауреат премії з номінації «Літературознавство, сучасна літературна критика та переклади» імені Михайла Возняка.

Примітки[ред.ред. код]

Про нього[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]