Величко Григорій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Welyczko.jpg

Григо́рій Іванович Вели́чко (21 жовтня 1863, Миколаїв — 1935, Харків[1]) — український географ і природознавець. Перший українець — доктор філософії з географії (з лютого 1893). Дійсний член НТШ з 1899 pоку.

Життєпис[ред.ред. код]

Григорій Величко народився 21 жовтня 1863 р. у м. Миколаєві (нині Львівська область, Україна, тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) у родині заможного українського селянина.

Закінчив 1883 р. українську (руську) академічну гімназію у Львові. У 1883—1889 pp. навчався у Львівському університеті — спочатку (1883—1886) на теологічному, а пізніше (1886—1889) на філософському факультеті. На останньому він захопився географією, яка визначила багато в чому його подальшу наукову кар'єру. Став послідовником ідей та учнем Антонія Ремана, який заснував у 1882 році в Львівському університеті першу в Україні кафедру географії). Впродовж 1889—1892 pоків продовжував навчання у Відні (1889—1890, географічні студії), Парижі (1890—1891, історико-філологічні студії) (Сорбонна, Колеж де Франс[2]), Санкт-Петербурзі (1891—1892, знову географічні студії).

Повернувшись до Галичини, працював з 1892 р. у семінаріях та гімназіях, де викладав географію: спершу у Львівській учительській семінарії (1892—1893), потім у Дрогобицькій (1893—1895), Перемиській (1895—1898), Станиславівській цісарсько-королівській (1898—1899) та Тернопільській українській[2] (1899—1903) гімназіях. Згодом працює знову у Львівській учительській семінарії, а також у Львівській академічній гімназії.

У 1925—1927 pp. викладав в Уманському сільськогосподарському інституті. З 1927 р. на запрошення академіка Степана Рудницького — співпрацював у Українському науково-дослідному інституті географії і картографії (м. Харків). З 1929 p. був керівником сектору біогеографії цього інституту.

Заарештований НКВС і розстріляний у 1932 році. Газета «Діло» у Львові за 7.ХІ-1932 р. повідомила, що 1 жовтня 1932 р. у Харкові помер Григорій Величко — «б. Професор української гімназії у Львові і Тернополі, голова т-ва „Сільський господар“ у Львові, автор кількох книжок на господарської теми».

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Вивчав флору і фауну західноукраїнських земель. Свої знання з біології намагався застосувати в господарстві. Опублікував брошури сільськогосподарського профілю — «Пашні буряки» (1912), «Сумішки конюшини з травами» (1913).

Найважливішими науковими працями Григорія Величка є: «Галичина» (1892), «Народописна карта українсько-руського народу» (1896; на увагу заслуговує незвичне мірило мапи — 1:1680000[3][4]), «Географія України-Руси» (незавершена, 1902) та «Географічні умови розвитку міст на Україні» (1930).

Своїми картами-врізками: «Осади малоруські в губернії самарській і оренбурзькій» та «Край приамурський» Г.Величко, чи не вперше, виділив два великі регіони українського колонізаційного освоєння в північно-східній Євразії, відомі пізніше відповідно під назвою «Сірий Клин» і «Зелений Клин».

Разом з Володимиром Кубійовичем (праця «З антропогеографії Нового Санча», 1927) та Оленою Степанів (праці: «Київ», 1938[5] та «Сучасний Львів», 1943) їх вважають засновниками напрямку «Геоурбаністика» в українській суспільній географії. Передумовою цього є видання ним в 1930 р. праці «Географічні умови розвитку міст на Україні», яка містить інформацію щодо тогочасної кількості міських поселень на території краю, причин виникнення міст як у світі так і в Україні, особливостей наростання світових урбанізаційних процесів на протязі всієї історії людства, ролі географічних факторів в процесі містоформування.[6].

Також найбільшим досягненням того часу можна вважати детальне дослідження Г. Величком міських поселень України на рівні окремих природних районів, які так виділяє автор: 1) Полісся, 2) Лісостеп, 3) Степ, 4) Металургійно-рудний округ, 5) Донбас.

Наукові праці Г. Величка[ред.ред. код]

  1. «Пластика Земель польсько-руських з щеголнім виглядом Карпат» (Рельєф польсько-руських земель з особливою увагою до Карпат. — ДАЛО. Ф. 26. Оп.4. Сп. 150.
  2. Галициця // Энциклопедический словарь Ф. Брокгауза — И.ЕфронА. — Санкт-Петербург, 1892. — Т. УІІ А.
  3. Деякі замітки до етнографічної карти Руси-України// Діло. — Львів, 1893. — 18 березня.
  4. Політичні і торговельні взаємини Руси і Византиї в X і XI столітю // Записки Наукового товариства імени Шевченка. — Львів, 1895. — Т. VI.
  5. "Означення рисунку в науці географія і застосування того ж на тлі плану, обов'язкового в гімназіях// Спровадзені дирекції С. К. Висшего гімназичного реального імені Франциска Йозефа в Дргобичі за рік школьний 1895. — Львув, 1895. — 26 С.
  6. Впалив вітрів на асиметрію долин Всхідноєвропейської низини/ Справозданє дирекції ц.к. ІІ гімназії в Перемишлі за р.н. 1896/6. — Перемишль, 1896.
  7. Народописна карта українсько-руського народу. — Львів, 1896.
  8. Мала народописна карта українсько-руського народу. — Львів, 1897.
  9. Опис руської землі (до народописної карти україснько-руського народу)// Ілюстрований народний календар «Просвіти» за звичайний рік 1897. — Львів, 1897.
  10. Географія України-Руси (незаверш.) // Зб. Праць істор. — філософ. Секції НТШ. — Львів, 1902. — Т. 5.
  11. Плекання городини. — Львів, 1905.
  12. Городництво. — Львів, 1909.
  13. Селянський город яринний. — Львів, 1911.
  14. Кукурудза карличок (Нанероттоло). — Львів, 1913.
  15. Управа люпину або вовкині. — Львів, 1913.
  16. На що можна б звернути увагу на господарській роботі у Львівській філії?// Господарська часопись. — 1913. — Річник ІУ. — С. 2—4.
  17. Львівський повіт щодо молочних корів та причини гіршої господарки у наших селян// Господарська часопись. — 1913. — Річник ІУ. — 10 листоп. — С. 327—330.
  18. Господарські задачі Радехівської філії // Господарська часопись. — 1913. — Річник ІУ. — Ч.2 — 25 січня. — С. 17—20.
  19. Сумішки конюшини з травами. — Львів, 1914.
  20. Пашні бураки. — Львів, 1916.
  21. Географічні області Галичини (рукопис). Львів (?), 1925.
  22. Географічні умови розвитку міст на Україні // Записки Українського науково-дослідного інституту географії та картографії. — Харків. — 1930. — Т. 2.
  23. Нормальне харчування та значення городини. — 1931.

Примітки[ред.ред. код]

  1. є відомості про інше місце — Москва → Хома Л. Величко Григорій Іванови… — С. 242.
  2. а б Хома Л. Величко Григорій Іванови… — С. 242.
  3. пояснюється тим, що, очевидно, Величко використав російські топографічні карти, розмірність яких була у верстах. Це мірило відповідає 40-верстовому російському масштабу
  4. На «Народописній карті…» виділено 19 народів. Українці названі «українці русини». Показані сусіди — румуни, мадяри, словаки, поляки, білоруси, росіяни, а також черкеси і татари. Виділені дисперсно-діаспорні народи — болгари, німці, вірмени, греки, жиди, а також народи, розселені на південний схід від українців, — калмики, ногайці, кабардинці, чеченці, киргизи (казахи, — І. P.). У межах Російської імперії показані межі між губерніями. Мапу доповнюють чотири карти-врізки: 1. «Гіпсометрична карта малоруських земель»; 2. «Осади малоруські в губернії самарській і оренбурзькій»; 3. «Осади малоруські в Угорщині полудневій»; 4. «Край приамурський».
  5. опублікована в «Енциклопедії Українознавства» за ред. В. Кубійовича
  6. Останнє так пояснює автор: «Міста засновувано на пригідних місцях над великими сплавними ріками, при пристанях над морем і сплавними ріками, на роздоріжжі великих торговельних шляхів, в місцях догідних для переходу через багна, ріки, гори, часто як фортеці в місцях неприступних, де легко хоронитися від нападу ворогів, на гряниці двох різнорідних країн, як гір і рівнин або низин степових і лісових просторів, балок і сухих місць … Там, де скупчується більше придатних умов, ростуть міста скорше. Де є разом сплавна ріка, адміністративний центр, вузол залізничний, великий промисел, торгівля, близькі гірничі продукти або всі придатні умови разом, або якась їх частина, там звісно, прискорюється розвиток міст, однак найшвидший розвиток міст буває насамперед при великім промислі, опісля за великої світової торгівлі, а третьою потрібною умовою буває гірництво поблизу. Центр політичний стягає до себе великі групи населення, спричинює будову шляхів і залізниць, стягає до себе торгівлю й промисел і що більша яка держава, то і головний центр росте більше і швидше без огляду, чи природні умови дуже добрі, чи ні» → «Географічні умови…», с. 142—144)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.