Косач-Шимановська Оксана Петрівна
| Оксана Петрівна Косач-Шимановська | |
|---|---|
| Народилася | 29 травня (10 червня) 1882 Колодяжне, Ковельський район, Волинська область, Українська Радянська Соціалістична Республіка |
| Померла | 7 червня 1975 (93 роки) Прага, Чехословаччина |
| Громадянство |  Російська імперія → .svg){kind=small} УНР →  УРСР → .svg){kind=small} Швейцарія |
| Національність | українка |
| Діяльність | перекладачка, музикантка |
| Рід | Косачі |
| Батько | Косач Петро Антонович |
| Мати | Косач Ольга Петрівна |
| Брати, сестри | Косач Михайло Петрович, Косач Микола Петрович, Косач-Борисова Ізидора Петрівна, Косач-Кривинюк Ольга Петрівна і Леся Українка |
| У шлюбі з | Шимановський Антон Борисович |
| Діти | Гааб (Шимановська) Оксана Антонівна |
Оксана Петрівна Косач, у шлюбі Косач-Шимановська (29 травня (10 червня) 1882, Колодяжне — 7 червня 1975, Прага) — українська перекладачка, музикантка, викладачка французької мови.
Донька Олени Пчілки та Петра Антоновича Косача, рідна сестра Лесі Українки, Михайла Косача, Ольги Косач-Кривинюк, Миколи Косача та Ізидори Косач-Борисової.
Четверта із шести дітей Олени Пчілки та Петра Косачів. Дитячі прізвиська Оксани в родині Косачів: Уксус, Уксусик, Тамара, Тамарця, Марочка, Марця, Марунечка; колективні прізвиська (разом із братом Миколою та сестрою Ізидорою): Гуси, Тигри-Негри.
Була чуйною та вразливою, мала закритий характер, особливо у підлітковому віці. Мала гострий розум та добре серце. Оксана щиро переживала за хвору сестру Лесю, завдяки якій загорілась вивченням іноземних мов і з нею ж пізнавала Європу. Ісидора Косач-Борисова у листі до О. Дуна від 30 липня 1974 р. так характеризувала сестру:
|
А ще треба знати її вдачу, вона й замолоду була дуже вибаглива до людей (та й до себе). Рідко хто їй міг догодити. Лесю любила дуже, творчість Лесину завжди ставила дуже високо і досі обурюється, як трапляється, що деякі літературознавці (як-от Косарик чи Бабишкін) пишуть різні свої домисли про Лесю.[1] | 
|
Після домашньої підготовки вступила до третього класу Київської жіночої гімназії О. Дучинської[2].
Від 1904 р. у цивільному шлюбі з двоюрідним братом Антоном Шимановським.
У 1904–1905 рр. студіювала фізико-математичні науки на Вищих жіночих Бестужевських курсах у Петербурзі. Але через рік, очевидно, за причетність до політичної діяльності її чоловіка, якого заарештували, була виключена із навчального закладу.
Поїхала у Льєж (Бельгія), де вступила до університету на фізико-математичний факультет. Через рік склала іспити до Льєзької косерваторії.
1908 року в Швейцарії Оксана Косач одружилася з Шимановським. 1910 року народила доньку Оксану. 1916 року обвінчалася з чоловіком у православній церкві в Берні.
У 1908–1912 рр. мешкала в Лозанні (Швайцарія). У 1912–1913 рр. разом з донькою жила в Україні. Повернувшись до Швейцарії, працювала перекладачкою при Російській царській дипломатичній місії. У 1919–1921 рр. була перекладачкою при Українській дипломатичній місії УНР.
У 1921–1922 рр. жила в Німеччині, звідки переїхала до Праги. Тут працювала рік перекладачкою в концерні «Чехомашіне» при заводах «Шкода». Після чого працювала лекторкою французької мови в Українському вільному університеті (Прага) та гімназії (Прага, Ржевниці).
Відома як перекладачка з французької та чеської мов. Написала популярну статтю «Леся Українка (нарис життя)», надруковану в неперіодичному виданні учнів Української реальної гімназії «Ранок» (Прага–Київ, 1926. — Ч. 2).
Восени 1943 року в Косач-Шимановської зупинялася сестра Ольга. Наступного року Оксана мала намір з нею та близьким приятелем Всеволодом Соколовським виїхати з Праги до Німеччини. Однак лишилася на кілька днів, але як виявилося назавжди. Соколовський і сестра Ольга із сином Василем виїхали.
Померла Оксана Косач-Шимановська 7 червня 1975 року, похована у Празі (кладовище Страшніце, могила 5235, колумбарій при крематорії).
- Оксана Косач-Шимановська — маловідома сестра славнозвісної Лесі Українки
- Оксана Петрівна Косач-Шимановська // Іван Денисюк, Тамара Скрипка [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Скрипка Т. Спогади про Лесю Українку. — К.: Темпора, 2017. — 368 с.: іл. — ISBN 978-617-569-208-0
- ↑ //ВР ІЛ. — Ф. 179. Од. зб. 2
- ↑ Гімназія О.Т. Дучинської | Звід Історїї Пам'яток Києва. new.pamyatky.kiev.ua (ru-RU) . Архів оригіналу за 29 березня 2019. Процитовано 18 березня 2019.
|
