Пірит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пірит
Pyrite - Huanzala mine, Huallanca, Bolognesi, Ancash, Peru.jpg
Загальні відомості
Статус IMA чинний (успадкований, G)[d][1]
Абревіатура Py[2]
Хімічна формула FeS₂
Клас мінералу сульфіди
Nickel-Strunz 10 2.EB.05a[3]
Dana 8 2.12.1.1
Генезис гідротермальний, осадовий, метаморфічний
Ідентифікація
Колір мідний і золотавий
Форма кристалів пентагондидодекаедри, куби
Сингонія кубічна сингонія[4]
Просторова група кристалографічна група 205d[4]
Спайність погана по [100], та [110]
Злам нерівний
Твердість 6
Блиск металевий
Прозорість непрозорий
Колір риси чорний
Густина 5,025 ± 0,07 г/см³
Інші характеристики
Магнетизм парамагнетик, намагнічується при нагріванні
Названо на честь вогонь (давньогрецька мова)[5]
CMNS: Пірит у Вікісховищі

Піри́т — (грец. πυρίτης λίθος, буквально «камінь кресало») мінерал, сульфід заліза, персульфід заліза координаційної будови, хімічного складу FeS2 (46,6 % Fe, 53,4 % S). Часто у піриті наявні домішки Co, Ni, As, Cu, Au, Se і інших хімічних елементів.

Синоніми: сірчаний колчедан, залізний колчедан, купоросний колчедан, камінь інкський, руда залізна печінкова.

Походження назви[ред. | ред. код]

Назва «пірит» грецького походження й перекладається як «вогняний камінь», що пов'язано з властивістю піриту давати іскри при ударі.

Опис мінералу[ред. | ред. код]

Зросток кристалів піриту

Парамагнетик, термоелектричний. Твердість за шкалою Мооса 6—6,5 (зменшується при підвищенні змісту Ni); густина 4,9—5,2 г/см³, температура плавлення 1177—1188 °C [1]. Колір світлий, латунно-жовтий. Блиск металевий. Риса бурувата, зеленувато-чорна. Не розчиняється у воді. Деякі різновиди піриту мають детекторні властивості. Хімічна формула: FeS2. Містить (%): Fe — 46,55; S — 53,45. Домішки: Co, Au, As, Te, Se, Cr, V.

Мінерал має дидодекаедричний вид кубічної сингонії із кубічною гранецентрованою ґраткою Браве, утворюючи кубічні, пентагондодекаедрічні і рідше октаедрічні кристали. Але поширений найчастіше у вигляді суцільних зернистих мас. Утворює суцільні зернисті скупчення (колчеданні поклади), кулясті, ниркоподібні і променисто-концентричні агрегати, а також вкрапленики у різних породах. Це — один з найпоширеніших сульфідів осадових і гідротермальних родовищ. Утворюється також при магматичних і контактово-метасоматичних процесах. Окиснюючись, переходить у сульфати заліза. Кінцевий продукт цього процесу — лімоніт. Часто утворює псевдоморфози по органічних рештках, а також по різних мінералах: піротину, магнетиту, гематиту та ін.

Пірит є сировиною для одержання сірчаної кислоти, міді, цинку тощо. Він — один з головних компонентів сірчаних руд. Головне джерело отримання кобальту (Со-пірити), в значній мірі — золота, селену і талію. Частково пірит використовується для отримання міді та одержання сірки. Відходи користуються попитом у металургійній промисловості. Здатність піриту до швидкого окиснення надає шкідливих якостей породам, що вміщують цей мінерал, при використанні їх у будівництві. Основний метод збагачення — флотація. Красиві кристали і друзи піриту — цінний колекційний матеріал.

Формальність ступеня окислення[ред. | ред. код]

З точки зору неорганічної хімії, яка визначає ступінь окислювання кожного атома, формулу піриту найкраще записати як . Цей формалізм показує, що атоми сірки у піріті знаходяться в парах –S—S–. Ці одиниці персульфідів в піриті можна розглядати як отримані від персульфіда водню[ru] (хімічна формула , структурна H—S—S—H). Таким чином пірит слід було б більш правильно називати персульфід заліза[ru], а не дисульфід заліза. На відміну від цього випадку, наприклад, в молібденіті (MoS2) сірка представлена ізольованими атомами S2−. Отже, заряд молібдену дорівнює 4+: . Мінеральний арсенопірит має хімічну (і структурну) формулу — FeAsS. У той час як у піриту 2 атома сірки: , арсенопірит має лише один атом, формально отриманий від депротонування[en] H2AsSH (аналога гідроксиламіну ). Аналіз класичного ступеня окиснення іноді рекомендують описувати, спираючись на формулу арсенопірита: . Більш вірогідною можна вважати валентну структуру (також як льолінгіт ).

Поширення[ред. | ред. код]

Пірит

Пірит — один з найпоширеніших в земній корі сульфідів. Великі його поклади зосереджені в родовищах гідротермального походження, колчеданових покладах, осадових і метаморфічних породах. Крім того пірит в невеликих кількостях утворюється в магматичних процесах. В осадових породах пірит утворюється в закритих морських басейнах, подібних до Чорного моря, в результаті зв'язування залізом розчиненого в осаді сірководню.

Основні знахідки:

ФРН Мегген (Вестфалія), Вальдзассен (Баварія), Раммельсберґ, Ельбінгероде (Гарц);

США Прінс-Вільям, Луїза, Пуласкі (шт. Вірджинія);

Іспанія Хуельва, Пенья-дель-Гчерво, Санто Домінго, Тарсіс і Боргос (Ріо-Тінто);

Норвегія Сулітельма, Рьорус і Льоккен;

Швеція Фалун;

Франція Сен-Бель (Рона);

РФ Урал, Алтай;

Казахстан;

Україна (Карпати, Донбас, УЩ);

Італія;

Кіпр;

Канада;

Японія

та в багатьох ін. країнах світу.

Застосування[ред. | ред. код]

Використовувався в кресалах. Лише в середині першого тисячоліття до Р. Х. кельти замінили пірит осталеним залізом, і в такому вигляді кресало проіснувало до винаходу сірників (1827 р.).

Завдяки властивості давати іскри при ударі, мінерал використовувався в колісцевих замках перших рушниць і пістолетів (пара сталь-пірит).

Згадується в книзі Феофана Прокоповича «Про досконалі змішані неживі тіла — метали, камені та інші» (курс лекцій у Києво-Могилянській академії, 17051709 рр.).

Пірит є сировиною для отримання сірчаної кислоти, сірки і залізного купоросу, але останнім часом рідко використовується для цих цілей. У величезних обсягах він витягується при розробці гідротермальних родовищ міді, свинцю, цинку, олова і інших кольорових металів. Але переробка піриту в корисні компоненти зазвичай виявляється економічно невигідною, і його відправляють у відвали.

Різновиди[ред. | ред. код]

Розрізняють:

  • Пірит арсено-нікелевий (хлоантит),
  • Пірит бісмутистий (різновид П. з незначним вмістом бісмуту),
  • Пірит водний (марказит),
  • Пірит волосистий (мілерит або марказит),
  • Пірит гребінчастий (марказит гребінчастий),
  • Пірит залізистий (марказит),
  • Пірит залізний (зайва назва піриту),
  • Пірит залізний білий (марказит),
  • Пірит кобальтистий (різновид П., який містить до 14 % Со),
  • Пірит кобальт-нікелевий (бравоїт),
  • Пірит кобальтисто-нікелистий (різновид П., який містить Со і 2–3 % Ni),
  • Пірит магнітний (піротин),
  • Пірит манґанистий (різновид П., який містить до 4 % Mn),
  • Пірит арсеновий або арсенистий (різновид П., який містить до 1,7 % As),
  • Пірит арсенистий призматичний (льолінгіт),
  • Пірит арсено-нікелистий (хлоантит),
  • Пірит мідистий (суміш П. з халькопіритом),
  • Пірит мідний (халькопірит),
  • Пірит нікелево-залізний (бравоїт),
  • Пірит нікелистий (різновид П., який містить до 16 % Ni),
  • Пірит нікель-свинцевий (маловивчений мінерал, можливо суміш блокіту, (Ni, Cu)Se2 з клаусталітом, PbSe),
  • Пірит олов'яний (станін),
  • Пірит печінковий (псевдоморфоза марказиту або піриту по піротину),
  • Пірит списоподібний (марказит),
  • Пірит стибієвий (різновид П., який містить Sb),

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]