Крістіна Паскаль
| Крістіна Паскаль | |
|---|---|
| фр. Christine Pascal | |
 | |
| президент | |
| Дата народження | 29 листопада 1953 |
| Місце народження | Ліон, Франція |
| Дата смерті | 30 серпня 1996 (42 роки) |
| Місце смерті | |
| Поховання | Пер-Лашез і Grave of Pascald |
| Громадянство |
 Франція→.svg){kind=small} Швейцарія |
| Професія | акторка, режисерка, сценаристка |
| Alma mater | Regional Conservatory of Lyond |
| Роки активності | 1973 — 1996 |
| IMDb | ID 0664243 |
Крісті́на Паска́ль (фр. Christine Pascal; 29 листопада 1953, Ліон, Франція — 30 серпня 1996, Гарш, О-де-Сен, Франція) — французька і швейцарська акторка, кінорежисерка і сценаристка.
Біографія[ред. | ред. код]
Крістіна Паскаль народилася 29 листопада 1953 року в Ліоні, адміністративному центрі департаменту Рона. Навчалася в Регіональній консерваторії в Ліоні. У 1974 році дебютувала як акторка у режисера Бертрана Таверньє в детективі «Годинникар із Сен-Поля», екранізації відомого роману Жоржа Сіменона.
У 1975-му Крістіна зіграла роль Емілі в історичній драмі Таверньє «Нехай розпочнеться свято» разом з Філіппом Нуаре і була номінована на французьку національну кінопремію «Сезар» як найкраща акторка другого плану.
Паскаль знімалася також у фільмах таких відомих режисерів, як Клод Міллер («Найкращий спосіб маршування», 1976), Анджей Вайда («Панночки з Вілько», 1979), Ів Буассе («Травесті», 1988, та «Посмішка», 1994), Жак Одіар («Дивися, як падають люди», 1994) та ін.
У 1979 році Крістіна Паскаль дебютувала як режисерка, знявши фільм «Фелісіті». Вона ж написала сценарій і зіграла у стрічці головну роль. Наступними режисерськими роботами Паскаль стали фільми «Хвойда» (1984) з Ізабель Юппер, «Занзібар» (1989) і романтична комедія «Техніка подружньої зради» (1995), остання робота Паскаль в кіно. Попри те, що як режисерка Паскаль зняла лише 6 фільмів, один з них, драма 1992 року «І маленький принц сказав» (з Рішаром Беррі і Анемон у головних ролях), що номінувався у 1993-му на «Сезара» і отримав Приз Луї Деллюка, вважається справжнім шедевром.
Особисте життя[ред. | ред. код]
У 1978 році Крістін Паскаль познайомилася зі швейцарським продюсером і сценаристом Робером Бонером і в 1982-му вийшла за нього заміж, отримавши швейцарське громадянство[1].
Крістін Паскаль загинула 30 серпня 1996 року, у віці 42 років[2]. Вона проходила лікування в психіатричній клініці в передмісті Парижа Гарші, коли вирішила накласти на себе руки і викинулася з вікна[3]. Похована Паскаль на кладовищі Пер-Лашез.
Фільмографія (вибіркова)[ред. | ред. код]
- Акторка
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1974 | ф | Годинникар із Сен-Поля | L'horloger de Saint-Paul | Ліліан Торріні, подруга Бернара |
| 1974 | ф | Двері Лувра | Les guichets du Louvre | Жанна |
| 1975 | ф | Нехай розпочнеться свято | Que la fête commence... | Емілі |
| 1975—1990 | с | Сінема 16 | Cinéma 16 | Ізібель |
| 1976 | ф | Найкращий спосіб маршування | La meilleure façon de marcher | Шанталь |
| 1977 | ф | Розпещені діти | Des enfants gâtés | Анна Торріні |
| 1977 | ф | Обвинувач | L'imprécateur | Бетті Сен-Ремі |
| 1977 | ф | Індійці ще далеко | Les indiens sont encore loin | Ліза |
| 1978 | ф | Шкарпетка з подарунками | Chaussette surprise | Жульєтта |
| 1979 | ф | Стирається усе | On efface tout | Анна Глізер |
| 1979 | ф | Фелісіті | Félicité | Фелісіті |
| 1979 | ф | Панночки з Вілько | Panny z Wilka | Туніа |
| 1979 | ф | Пако — страховик | Paco el seguro | Марія |
| 1980 | ф | Остання дорога | Le chemin perdu | Ліза |
| 1981 | с | У хорошій олії | Au bon beurre | Жозетта |
| 1981 | тф | Будинок в парку | Das Haus im Park | Симона |
| 1983 | ф | Кохання з першого погляду | Coup de foudre | Сара |
| 1983 | ф | Відмовка | Faux fuyants | кінорежисерка |
| 1983 | тф | Вона хоче знімати кіно | Elle voulait faire du cinéma | Аліса Гай-Блаші |
| 1985 | ф | Пекельний потяг | Train d'enfer | Ізабель |
| 1985 | ф | Підпис Шарлотти | Signé Charlotte | Крістіна |
| 1985 | ф | Ельза, Ельза | Elsa, Elsa | "справжня" Ельза |
| 1986 | ф | Близько півночі | Round Midnight | Сільвія |
| 1987 | ф | Гран Шман | Le grand chemin | Клер, мати Луї |
| 1987 | ф | Присягаюся... пане суддя! | Promis... juré! | Мадлен |
| 1988 | ф | Травесті | La travestie | Крістіна |
| 1988 | ф | Колір вітру | La couleur du vent | Елен Плазі |
| 1989—2006 | с | Комісар Наварро | Navarro | Сільвія Ріветт |
| 1990 | ф | Шостий палець | Le sixième doigt | Вівіан |
| 1990 | кф | Острів | A Ilha | Лінда Волш |
| 1991 | ф | Суцільний обман | Rien que des mensonges | Ліз |
| 1992 | тф | Дружина коханця | La femme de l'amant | Летиція |
| 1994 | ф | Патріоти | Les patriotes | Лоренс |
| 1994 | ф | Посмішка | Le sourire | Шанталь |
| 1994 | ф | Дивися, як падають люди | Regarde les hommes tomber | Сандрін |
- Режисер і сценарист
| Рік | Назва українською | Оригінальна назва | Режисер | Сценарист |
|---|---|---|---|---|
| 1979 | Фелісіті | Félicité |  |
|
| 1984 | Хвойда | La garce | |
|
| 1989 | Занзібар | Zanzibar | |
|
| 1992 | І маленький принц сказав | Le petit prince a dit | |
|
| 1992 | Ось, що не працює | Aquí, el que no corre… vuela |
| |
| 1977 | Розпещені діти | Des enfants gâtés |
| |
| 1995 | Техніка подружньої зради | Adultère, mode d'emploi | |
|
Визнання[ред. | ред. код]
| Рік | Категорія/Нагорода | Фільм | Результат | ||
|---|---|---|---|---|---|
| 1976 | Найкраща акторка другого плану | Нехай розпочнеться свято | Номінація | ||
| 1993 | Найкращий фільм | І маленький принц сказав | Номінація | ||
| 1992 | Найкращий фільм | І маленький принц сказав | Перемога | ||
| 1992 | Найкращий сценарій | І маленький принц сказав (з Робером Бонером) | Перемога | ||
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Lefort, Gérard; Seguret, Olivier. Christine Pascal nous abandonne.L'actrice de «Que la fête commence» et réalisatrice du «Petit Prince a dit» s'est suicidée vendredi. Elle avait 42 ans. Libération (фр.). Процитовано 22 березня 2023.
- ↑ Jean Butin. Ces lyonnaises qui ont marqué leur temps // Éditions lyonnaises d'art et d'histoire. — Lyon, 2009. — Листопад. — P. 259-264. — ISBN 284147092X.
- ↑ Christine Pascal nous abandonne. Libération. 3 septembre 1996.
- ↑ Нагороди та номінації Крістіни Паскаль на сайті IMDb(англ.)
- ↑ Christine Pascal: Ses récompenses et nominations [Архівовано 17 травня 2015 у Wayback Machine.] на AlloCiné (фр.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Крістіна Паскаль на сайті IMDb (англ.)
- Крістіна Паскаль на сайті AlloCiné (фр.)
|
