Кузня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кузня — приміщення для обробки металів способом гарячого кування.

Кузні зазвичай зрубні, вкриті ґонтом або дошками будівлі, в яких були горно, закріплене на вертикальній колоді ковадло, точило, корито з водою для гартування та охолодження виробів, стояк для підковки чобіт. Біля кузні влаштовувалось пристосування для шинування коліс, а також інколи стовп для прив'язування коней під час підковування.

Традиційний інструмент коваля складався з великих молотів та малих молотків, обценьків, рубил, пробійників і т. і. Наприкінці XIX ст. з'явились гайкові ключі, ключі для нарізання різьби, пили-ножівки, розточки, лещата, ножиці для металу тощо. Цікаво звернути увагу, що головні знаряддя кузні — міх, ковадло, молот, кліщі — мають слов'янські назви, а вдосконалений інструмент має німецькі назви — труба, мутра, шрубстак, обценьки, шнейдиз. Це вказує на те, що вдосконалення ковальської техніки з'явилось в Україні з Заходу.

Джерела[ред.ред. код]

  • Українська минувшина. Історико-етнографічний довідник. — Київ, 1994.

Посилання[ред.ред. код]